УХВАЛА

04 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/190/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняк В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.,

за участі секретаря судового засідання Співака С.В.

учасники справи:

позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

представник позивача - Мицько Р.М. (довіреність № 97/17 від 28.12.2017),

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Одесагаз",

представник відповідача - Остапишена В.М. (довіреність № 21/17-151 від
18.06.2018),

розглянувши матеріали касаційної скарги

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду

від 02.08.2018

у складі колегії суддів: Головея В.М. (головуючий), Діброви Г.І., Савицького М.В.,

у справі за позовом

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України",

до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз"

про стягнення 11 281 588,48 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" про стягнення 1 128 158,48 грн. заборгованості, яка складається з інфляційних втрат за період з січня 2015 року по серпень 2015 року за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виник на підставі договору № 06/10-1992 від 20.12.2010 в розмір 10 787 039,37 грн. та 3 % річних за період з 30.01.2015 по 30.08.2015 включно за зобов'язаннями з оплати основного боргу, що виник на підставі вказаного договору в розмірі 494 549,11
грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконання відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі № 5017/2643/2012, що стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за вказані періоди, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.05.2018 у справі № 916/190/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано відсутністю з боку відповідача прострочення виконання рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі №5017/2643/2012, оскільки невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі № 916/190/18, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Погоджуючись з висновками та рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що ухвала суду від 17.02.2014 про розстрочку виконання рішення суду у справі № 5017/2643/2012 має правове значення виключно у сфері публічно-правових відносин при реалізації органом державної виконавчої служби своїх функціональних прав та обов'язків, в даному випадку ухвала суду про розстрочку рішення суду змінила сам спосіб виконання відповідного рішення суду, а отже, як наслідок змінила строки настання негативних наслідків для відповідача у вигляді можливості нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % у зв'язку з несвоєчасним виконання рішення суду.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Одеської області від 22.10.2012 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі № 916/190/18, Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги скаржник посилається на невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам ч. 2 ст. 19, ст. 151-2 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого та неупередженого розгляду справи судом, ст.ст. 11, 599, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 7, 11, 13, 15, 236, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/190/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г. що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018.

Ухвалою Верховного Суду у визначеному складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.10.2018 прийнято справу № 916/190/18 господарського суду Одеської області до провадження та відкрито касаційне провадження.

Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться
06.11.2018. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.10.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

У зв'язку з відпусткою судді Пєскова В.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/190/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 05.11.2018 прийнято справу № 916/190/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 05.10.2018 дату - 06.11.2018.

В судовому засіданні 06.11.2018, в порядку ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 04.12.2018.

Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку учасників судового процесу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вищезазначеного клопотання та передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на наступне.

За приписами п. 7 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 20.12.2010 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Одесагаз" (покупець), найменування якого було змінено на ПАТ "Одесагаз" на виконання вимог Закону України "Про акціонерні товариства", укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-1992, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві в 2011 році природний газ, а останній зобов'язався прийняти цей газ та оплатити постачальнику його вартість в обсязі, зазначеному в пункті 3.1.цього договору.

Рішенням господарського суду Одеської області 22.10.2012, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 та Вищого господарського суду України від 28.05.2013 у справі № 5017/2643/2012, первісний позов ДК "Газ України" задоволено частково та на його користь стягнуто з ПАТ "Одесагаз" 32 163 892,93 грн. - основний борг, 1 938 473,77 грн. - 3 % річних, 3 731 380,04 грн. - інфляційні втрати та 700 000,00 грн. - пені; у задоволенні зустрічного позову про визнання договору недійсним відмовлено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.01.2014, залишеною без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 18.02.2014 та Вищого господарського суду України від 14.05.2014 у справі № 5017/2643/2012, надано ПАТ "Одесагаз" розстрочку виконання рішення суду від 22.10.2012 в загальному розмірі 38 558 676,55 грн. на 60 місяців наступним чином: протягом періоду з січня 2014 року по грудень 2018 року включно ПАТ "Одесагаз" зобов'язане щомісячно перераховувати на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" грошові кошти в сумі 642 644,91 грн., протягом січня 2019 року - 642 626,86 грн.

В подальшому, рішенням господарського суду Одеської області від 10.06.2014 у справі № 916/1146/14 стягнуто з ПАТ "Одесагаз" на користь ДК "Газ України" 3 % річних у сумі 1 276 520,58 грн. та інфляційні нарахування в сумі 224 202,86
грн. ; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Одеської області від 22.10.2012 у справі № 5017/2643/2012, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою про стягнення 10 787 039,37 грн. інфляційних втрат за період з
01.01.2015 по 30.08.2015 та 494 549,11 грн. 3 % річних за період з 30.01.2015 по 30.08.2015.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення.

В цій справі постало питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення підставою зміни строків виконання договору.

В постанові Верховного суду України від 04.07.2011 у справі № 13/210/10 була викладена правова позиція та зазначено, що:

"Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 червня 2009 року в справі № 8/196/09 задоволено позов ВАТ "Запоріжжяобленерго" до КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про стягнення заборгованості по оплаті спожитої електричної енергії за березень - квітень 2009 року, трьох процентів річних, інфляційних втрат та неустойки.

На стадії виконання цього рішення ухвалою господарського суду Запорізької області від 3 грудня 2009 року затверджено мирову угоду між сторонами, якою встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Крім того, 27 жовтня 2009 року господарським судом Запорізької області затверджено мирову угоду між тими ж сторонами в справі № 21/138/09 про стягнення заборгованості по оплаті спожитої активної електричної енергії за травень - вересень 2009 року, спожитої реактивної електричної енергії за липень - серпень 2009 року, трьох процентів річних та пені, якою також встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Разом із цим умовами мирової угоди передбачено, що у разі невиконання (несвоєчасного виконання) КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язання по оплаті заборгованості за спожиту електричну енергію, відповідач зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків".

В постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) Верховний Суд України дійшов такого ж висновку, як і у справі № 13/210/10.

При цьому, в постанові від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (3-1276гс15) Верховний Суд України зазначив таке:

"Частиною 2 ст. 625 ЦК установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Так, ГПК передбачає дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме: при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення (п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 84), а також у наказі господарського суду; та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення (ч. 3 ст. 121). Розстрочка виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. За змістом ГПК строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення 3 % річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду (справа № 24/362) суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості.

Відповідно до цього судового рішення (справа № 24/362) суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців, починаючи з 15 квітня 2012 року до 15 жовтня 2012 року, шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу.

Таким чином, суд встановив право ТОВ "Артемівськ-Енергія" на розстрочку боргу та обов'язок сплатити цей борг до 15 жовтня 2012 року. Відповідачем зазначену суму боргу погашено 7 грудня 2012 року.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення або відстрочення. ".

Тобто, в цьому випадку Верховний Суд України з посиланням на ч. 5 ст. 11 ЦК України, згідно якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, фактично визнав розстрочення чи відстрочення виконання рішення зміною строків виконання зобов'язання.

Проте, колегія суддів касаційного господарського суду у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права, викладеному у Постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14 (3-1276гс15)з огляду на таке.

Господарський процесуальний кодекс України не є актом саме цивільного чи господарського законодавства, як і надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення стосується саме процесуальної дії суду по зміні строків виконання судового рішення, а не строків виконання господарського чи цивільного зобов'язання.

В свою чергу, наведена ч. 5 ст. 11 ЦК України стосується судових рішень, прийнятих за результатами розгляду по суті позовних вимог, безпосередньо на підставі резолютивних частин яких виникають, змінюються або припиняються цивільні та господарські зобов'язання сторін процесу.

При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вже направляв справу ( № 921/107/15-г/16) до Великої Палати Верховного Суду щодо питання визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення підставою зміни строків виконання кредитних договорів, внаслідок чого ці нові строки можуть значно перевищувати терміни, до яких повинні бути завершені ліквідації банків, що унеможливить виконання рішення в межах строку ліквідаційної процедури та порушить права та інтереси кредиторів.

Розглядаючи доводи Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі № 921/107/15-г/16 звернула увагу, що ліквідаційна процедура банку не стосується предмету спору у цій справі.

Таким чином, на даний час питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення підставою зміни строків виконання договору є не вирішеним та має важливе значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність передачі справи № 916/190/18 разом із касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись положеннями ст. ст. 234,235,302, п. 7 Розділу XI Перехідних положень ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

УХВАЛИВ:

Справу № 916/190/18 разом із касаційною скаргою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Одеської області від 22.05.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі № 916/190/18 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді В.В. Білоус

Л.Й. Катеринчук