Ухвала

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 296/10217/15-ц

провадження № 61-9144св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Гансецької І. А., Микитюк О.

Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 500 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 завдаток у розмірі 64 000 грн, що є еквівалентом 8 000 доларів США.

09 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким узгоджено порядок і строки оплати грошових коштів на виконання попереднього договору та доповнено розділ 3 попереднього договору пунктом 3.5, згідно з яким ОСОБА_2 фактично взяла на себе зобов'язання по будівництву будинку по АДРЕСА_1, оформленню документів на земельну ділянку та проектної документації на будівництво, електро-, газо- та водопостачання на будинок.

24 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про внесення змін і доповнень до попереднього договору, яким, зокрема, встановлено строк до якого ОСОБА_2 зобов'язана передати ОСОБА_1 у власність житловий будинок та земельну ділянку - 10 грудня 2012 року. Крім того цим договором сторони засвідчили факт передачі та отримання авансу у розмірі 40 000 доларів США, які враховані як частина платежу, передбаченого пунктом 1.2 попереднього договору. Залишок коштів у розмірі 10 000 доларів США позивач повинна була сплатити до 20 листопада 2012 року та 5 000 доларів США до 10 грудня 2012 року. Ці договори були нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Демецькою С. Л.

У порушення умов попереднього договору зі змінами та доповненнями ОСОБА_2 ухиляється від обов'язку укласти договір купівлі-продажу та отримані за договором грошові кошти не повертає.

ОСОБА_1 вважала, що цей договір є недійсним, оскільки ОСОБА_2 не була власником майна та не мала права укладати ні попередній договір, ні додаткові договори до нього, а стверджуючи, що вона є власником майна ввела її в оману.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

1) визнати недійсними:

- попередній договір про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу від 09 квітня 2012 року;

- договори про внесення змін та доповнень до попереднього договору купівлі-продажу від 09 червня 2012 року та від 24 жовтня 2012 року;

2) стягнути з ОСОБА_2 на її користь:

- грошові кошти у розмірі 48 000 доларів США;

- збитки у розмірі 48 000 доларів США;

- 3 % річних у розмірі 82 744,95 грн;

- інфляційні втрати у розмірі 2 806 641,79 грн;

- 100 000 грн на компенсацію моральної шкоди та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у складі судді Анциборенко Н. М., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 048 722,24 грн авансу, що еквівалентно 40 000 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони укладали оспорюванні правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів, що особисто було посвідчено сторонами у присутності нотаріуса, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними на підставі статті 230 ЦК України.

Враховуючи, що сторони не уклали основний договір купівлі-продажу, суд першої інстанції зробив висновок, що всі сплачені позивачем кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом. Отриманий відповідачем за попереднім договором (пункт 2.1 договору у редакції від 24 жовтня 2012 року) аванс у розмірі 320 000 грн, що становило еквівалент 40 000 доларів США, підлягає поверненню позивачеві у розмірі 1 048 722,24 грн, що становить еквівалент 40 000
доларів США (згідно офіційного курсу НБУ станом на 31 березня 2016 року - 26,218056 грн за 1 долар США). При цьому підстави для стягнення збитків, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання умов договору сторонами відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року у складі колегії суддів: Заполовського В. Й., Павицької Т. М., Шевчук А. М., апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволення позову, стягнення судових витрат скасовано та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 320 000 грн авансу, 284 800 грн інфляційних втрат, 346,65 грн 3 % річних, а всього - 605 146,65 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що вона у момент укладення оспорюваних правочинів діяла під впливом обману, тому відсутні підстави для застосування до спірних відносин частини 2 статті 230 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що всі сплачені позивачем грошові кошти за попереднім договором є не завдатком, а авансом. Разом із тим сторони у зобов'язанні визначили грошову суму у національній валюті гривні, а не грошовий еквівалент в іноземній валюті - доларах США, і відповідач отримала аванс у розмірі 320 000 грн, як передбачено умовами договору, тому положення частини 2 статті 533 ЦК України у цьому випадку не застосовуються. Тому підлягають поверненню позивачу 320 000 грн, переданих нею відповідачу як аванс.

Колегія суддів зазначила, оскільки основний договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року укладений не був, то 11 грудня 2012 року у відповідача виник обов'язок повернути позивачу суму авансу. Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то позивач має право на отримання сум згідно частини 2 статті 625 ЦК України.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Журавель В. І., Закропивного О. В., Штелик С. П., касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що згідно висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки сторони у попередньому договорі визначили еквівалент в іноземній валюті, а саме у доларах США, тому до спірних відносин підлягає застосуванню частина 2 статті 533 ЦК України. Проте апеляційний суд не врахував, що грошове зобов'язання відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився й станом на 31 серпня 2015 року дорівнював 21,1854 грн за 1 долар США, а сума боргу, еквівалентна 48 000 доларів США становила 1 016 899,20 грн.

Апеляційному суду при новому розгляді справи апеляційному суду необхідно обчислити суму боргу з урахуванням сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2016 року у частині задоволених позовних вимог та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 016 899,20 грн авансу, 1 119 130,31 грн інфляційних втрат, а також три відсотки річних у розмірі 1 336,45

грн, а всього стягнуто 2 137 365,96 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач умисно ввела ОСОБА_1 в оману, повідомивши про те, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки, розташованих у АДРЕСА_1, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 не доведений факт обману і сторони при укладенні спірних договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлювали значення своїх дій на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі.

Апеляційний суд зазначив, що за попереднім договором позивач передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 320 000 грн, що є еквівалентним 40 000 доларів США. З урахуванням висновків і мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, колегія суддів зробила висновок про застосування до спірних відносин частини 2 статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_2 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився та сума боргу станом на 31 серпня 2015 року, еквівалентна 40 000 доларів США, становила 1 016 899,20 грн.

Оскільки передбачений попередньою угодою строк договір купівлі-продажу нерухомого майна не був укладений, то, починаючи з 11 грудня 2012 року, у ОСОБА_2 виник обов'язок повернути позивачу отримані за цим договором кошти.

Невиконання цього обов'язку є підставою для застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України, тому на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.

Аргументи учасників справи

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржене рішення скасувати оскаржене рішення у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони не передбачили строку виконання зобов'язань за оспорюваними договорами. ОСОБА_1 не виконала свої зобов'язання щодо сплати грошових коштів. Вважає, що у договорі не встановлений еквівалент іноземної валюти. Крім того ОСОБА_1 не зверталася із вимогою, згідно частини 2 статті 530 ЦК України про повернення грошових коштів, тому відсутні підстави для застосування частини 2 статі 625 ЦК України.

У червні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, у якій просить оскаржене рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому посилається на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного договору надала неправдиву інформацію про те, що є власником майна, тим самим ввела ОСОБА_1 в оману. У зв'язку із цим апеляційний суд неправильно застосував статтю 230 ЦК України.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Відзив мотивований тим, що ОСОБА_2 при підписанні попереднього договору про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки не була власником цього майна.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні відмовлено; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні, про приєднання до матеріалів справи документів відмовлено; клопотання ОСОБА_1, яке подане представником ОСОБА_3 засобами електронного поштового зв'язку, повернуто; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційних скаргах доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що 09 квітня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу, за умовами якого на виконання намірів укласти до 01 липня 2012 року договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, площею 500 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Попередній договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. 09 квітня 2012 року та зареєстрований в реєстрі за № 1850.

Ціна вказаного нерухомого майна визначена сторонами у розмірі 440 000 грн, що на день укладення попереднього договору є еквівалентним 55 000 доларів США.

ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 завдаток у сумі 64 000 грн, що становить еквівалент 8
000 доларів США.

Кошти у сумі 320 000 грн, що становить еквівалент 40 000 доларів США, ОСОБА_1 зобов'язувалась передати ОСОБА_2 до 01 липня 2012 року, а також 56 000 грн, що є еквівалентним 7 000 доларів США - до 01 вересня 2012 року.

09 червня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, згідно з яким пункт 2.2 викладено у новій редакції та детально розписано строки та порядок розрахунків. Крім того розділ 3 "Права та обов'язки сторін" доповнено пунктом
3.5, відповідно до якого відповідач зобов'язалась на момент укладення основного договору купівлі-продажу передати позивачу документи на земельну ділянку площею 0,5 га, проектну документацію на будівництво та на електро-, газо-, водопостачання, а також будинок з переліком виконаних робіт, зазначених у цьому пункті.

24 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір про внесення змін та доповнень до попереднього договору, згідно з яким зобов'язувались укласти основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки до 10 грудня 2012 року включно (пункт 1.1.). Також цим договором викладено в новій редакції пункт 2.1 попередньої угоди, відповідно до якого позивач передала ОСОБА_2 аванс у сумі 320 000 грн, що становить еквівалент 40 000 доларів США. Сторони погодили, що на виконання попереднього договору покупець зобов'язується передати продавцю грошові кошти в розмірі 80 000 грн, що становить еквівалент 10 000 доларів США, до 20 листопада 2012 року, та грошові кошти у розмірі 40 000 грн, що є еквівалентним 5 000 доларів США, до 10 грудня 2012 року. Окрім цього, сторони виклали у новій редакції пункт 3.5 попереднього договору, відповідно до якого продавець зобов'язується на момент укладення основного договору передати покупцю документи на земельну ділянку, проектну документацію на будівництво, електро-, газо-, водопостачання будинку, довідку про передачу документів до ДБК для введення житла в експлуатацію, а також житловий будинок з переліком передбачених сторонами виконаних будівельних робіт.

Зазначені договори про внесення змін та доповнень до попередньої угоди посвідчені приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л.

Суди встановили, що на момент укладення оспорюваних договорів власниками житлового будинку АДРЕСА_1 у рівних частках були ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

У передбачений попереднім договором строк сторони не уклали договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

У подальшому незакінчений будівництвом житловий будинок та земельна ділянка, розташовані у АДРЕСА_1 були продані іншим особам.

Суди встановили, що за попереднім договором ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 320 000 грн, що є еквівалентним 40 000 доларів США.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

У частинах 1 , 2 статті 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 зроблено висновок, що:

"згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до частини 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти".

Аналіз практики Верховного Суду свідчить про те, що висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, не був змінений і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема:

(а) у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду:

- від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18);

- від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18);

- від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18);

- від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц (провадження № 61-21851св18);

(б) у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Необхідно зауважити, що висновки аналогічні, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Верховний Суд України висловлював і раніше неодноразово:

(а) у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16 вказано, що: "відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. З огляду на викладене вимоги ОСОБА_1 про відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, у якому сторони визначили грошовий еквівалент у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими".

(б) у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16 вказано:

"відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. При ухваленні судом рішення потрібно перерахувати суму боргу з іноземної валюти на національну, урахувати офіційний курс гривні до іноземної валюти, установлений Національним банком України на день ухвалення судового рішення. Таким чином суди дійшли неправильного висновку про те, що індексації підлягає невиплачена сума страхового відшкодування згідно договору, визначена в іноземній валюті (15 000 доларів США за вирахуванням сплачених затрат за репарацію в розмірі 4 тис. 347 доларів США). Індексації лише підлягає 1 000 грн. яка згідно договору визначена у гривні".

(в) у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15 вказано:

"відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Установивши, що між сторонами виникли правовідносини на підставі розписок, за змістом яких ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 у тому числі грошові кошти в іноземній валюті - 32 тис. 900 доларів США, суди помилково застосували до таких грошових зобов'язань положення закону в частині нарахування індексу інфляції, який регулює порядок сплати боргу, визначеного у гривнях. Суд касаційної інстанції, погоджуючись із такими висновками судів попередніх інстанцій, допустив неоднакове застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України. З наведених підстав оскаржувані судові рішення в частині відшкодування інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, визначеного у доларах США, не можна визнати законними й обґрунтованими.

Відповідно до розрахунку індексу інфляції та трьох відсотків річних, долученого до позовної заяви, сума інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання щодо повернення 32 тис. 900 доларів США складає 17 тисяч 940 доларів США, що за курсом Національного банку України становило 143 тис. 340 грн 60 коп. Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 2 статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пункту 2 частини 2 статті 3604 ЦПК України, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення. За таких обставин ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6 жовтня 2011 року та рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 листопада 2010 року слід змінити, зменшивши розмір стягуваної з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу з 517 тис. 658 грн 10 коп. до 374 тис. 317 грн 50 коп., що складається з боргу в розмірі 66 тис. 415 грн та 32 тис. 900 доларів США, трьох відсотків річних у розмірі 3 тис. 50 доларів США та 3 тис. 554 грн, а також 17 тис. 108 грн інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання, визначеного у гривнях".

Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд України та Верховний Суд зробив висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні.

По суті протилежний підхід щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України висловлений:

(1) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18 вказано, що: "сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що за умовами договору сума платежу визначена у гривні в еквіваленті до іноземної валюти і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то відповідно до частини 2 625 ЦК України боржник зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання. Суди попередніх інстанцій, перевіривши розрахунок заявлених ПСП "Оскар" до стягнення з ТзОВ "Агро Маркетинг Груп" 128237,55 грн інфляційних втрат, дійшли обґрунтованого висновку про правомірність заявлених вимог.

(2) у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) вказано, що: "При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про правомірність нарахування на суму основної заборгованості індексу інфляції, оскільки позивач скористався своїм процесуальним правом обирати валюту зобов'язання та пред'явив позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 31 травня 2015 року. Відтак, з цієї дати валютою заборгованості стала національна валюта України - гривня, тому нарахування індексу інфляції на таку заборгованість є правомірним". Варто звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду не відступала ні від висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, ні від раніше висловлених висновків Верховного Суду України у постановах від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1672цс16; від18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16; від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15.

(3) у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18 вказано, що "норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. Разом із тим у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 травня 2017 Товариство здійснило оплату 11 516
366,69 грн, що є еквівалентом 423 224 долара США за курсом, визначеним умовами договору. Відтак перерахунок еквіваленту до іноземної валюти на день фактичної сплати коштів не змінювався від того, який був зазначений на момент укладення договору. Отже, відмовляючи Підприємству у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат для правильного вирішення даного судового спору апеляційному суду необхідно було встановити: чи встановлений укладеною між сторонами редакцією Договору № 15 порядок застосування еквіваленту іноземної валюти на день виконання грошового зобов'язання; чи визначені формули, які б регулювали визначення розміру грошових зобов'язань у випадку збільшення/зменшення курсу долара США; чи мало Товариство право на коригування грошового зобов'язання відповідно до курсу валюти встановленого на день оплати грошового зобов'язання; враховуючи ці наведені обставини визначити у якій валюті фактично укладений договір; та чи має у такому випадку Підприємство, право на застосування до Товариства відповідальності на підставі статті 625 ЦК України шляхом стягнення інфляційних втрат у зв'язку з порушенням останнім грошового зобов'язання за договором. Проте апеляційним господарським судом цього зроблено не було. Отже висновок апеляційного господарського суду про те, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти є передчасним".

Таким чином, у вказаних постановах Верховний Суд зробив висновки про те, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати підлягають стягненню, якщо не застосований грошовий еквівалент іноземної валюти.

Колегія суддів вважає, що індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, тоді як втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти. Тому у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Причому немає значення застосовано позивачем еквівалент іноземної валюти чи ні. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в раніше ухвалених постановах Верховного Суду (постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 11 листопада 2019 року у справі № 910/15951/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 04 грудня 2019 року у справі № 910/15714/18.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Подібна невизначеність в судовій практиці щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. За таких обставин, також очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України до випадків порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Передати справу № 296/10217/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук