Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.02.2025 року у справі №686/16081/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 686/16081/23

провадження № 61-456св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, держава Російська Федерація в особі її посольства в Україні,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, держави Російська Федерація в особі її посольства в Україні про відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави росія (російська федерація) на його користь 3 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому порушенням його прав внаслідок збройної агресії та окупацією частини території України; стягнути з держави Україна на свою користь 3,00 грн моральної шкоди, завданої порушенням його прав на мир та правомірну, добросовісну і кваліфіковану діяльність органів державної влади України в частині добросовісності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є громадянином України. У 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24 лютого 2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Це призвело до порушення його прав, у зв`язку з чим йому завдано моральних страждань, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки він щоденно зазнає стресу через постійні повітряні тривоги, та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури. Також він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав.

У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області рішенням від 22 вересня 2023 року в позові відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, доказів бездіяльності держави Україна, що призвели до військового конфлікту, порушення її нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, вживання додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав, а також розміру моральної шкоди. Сам лише факт вчинення збройної агресії проти України не є безумовною підставою для висновку про заподіяння моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Хмельницький апеляційний суд постановою від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог до держави росія (російська федерація) скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження заподіяння безпосередньо позивачу моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Водночас, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, зокрема, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв`язки, він доклав додаткові зусилля для організації свого життя та захисту порушеного права.

Врахувавши характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення його можливості реалізації його прав, а також те, що на території Хмельницької області та міста Хмельницького не велися активні бойові дії, позивач не надав доказів пошкодження його майна внаслідок обстрілів чи залишення ним місця постійного проживання через бойові дії, суд апеляційної інстанції визначив моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині відмови у стягненні з держави Україна 1,00 грн та в частині відмови у стягненні з держави російська федерація коштів у розмірі 2 950 000,00 грн та ухвалити нове рішення. яким позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-6, від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 та № 200/606/18, від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 12 липня 2021 року у справі № 757/31372/18 та постановах Верховного Суду від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20, від 27 червня 2023 року у справі № 916/2851/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано зменшив розмір завданої моральної шкоди до 50 000 грн, не обґрунтував свій висновок щодо такого зменшення. На думку заявника, вказана сума відшкодування моральної шкоди не відповідає завданим йому державою-агресором душевним стражданням, пережитому стресу у зв`язку з побоюванням за свою безпеку, порушенням його нормальних життєвих зв`язків та додатковим зусиллям до організації свого життя. Водночас, апеляційний суд не врахував відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо розміру відшкодування моральної шкоди. Також заявник посилається на те, що внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, а тому вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяну йому шкоду.

У березні 2024 року Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, у якому посилався на те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими та не підлягали до задоволенню, а отже прийняті рішення є такими, що не підлягають скасуванню в зазначеній частині. Саме російська федерація та її уряд зобов`язанні нести як кримінальну, так і цивільно-правову відповідальність за злочинні дії, які вони вчиняли та продовжують вчиняти проти народу України, який безумовно зазначає матеріальних та моральних страждань.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

12 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України і проживає на АДРЕСА_1 .

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до тепер.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення оскаржені в частині позовних вимог, у задоволенні яких суди відмовили, атому переглядаються лише в цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:

- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України;

- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;

- передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;

- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;

- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

рсійська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, вважав за доцільне визначити розмір відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, завданої протиправними діями держави-агресора, у розмірі 50 000 грн.

Позивач з таким розміром відшкодування завданої російською федерацією моральної шкоди не погоджується, вважає його надто малим.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині заявлених вимог до російської федерації про відшкодування моральної шкоди та ухвалюючи в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнала моральних переживань, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації її життя й безпеки.

Врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 , характер вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань через збройну агресію російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а також те, що на території Хмельницької області та міста Хмельницького не велися активні бойові дії, позивач не надав доказів пошкодження його майна внаслідок обстрілів чи залишення ним місця постійного проживання через бойові дії, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з держави-агресора моральної шкоди у розмірі 50 000,00 грн, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та визначеним цим судом розміром відшкодування моральної шкоди.

Аргументи заявника про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не з`ясував усі доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд з`ясував чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивача у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на доведення факту заподіяння йому моральної шкоди у більшому розмірі фактично зводяться до переоцінки доказів у справі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за недоведеністю, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження бездіяльності держави Україна, що призвела до військового конфлікту, та наявності причинного зв`язку між такою бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані рішення місцевого суду у нескасованій частині та постанова апеляційного суду відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 вересня 2023 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов