Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.12.2025 року у справі №672/947/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 672/947/23

провадження № 61-9587св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача- адвокат Сакенов Юрій Костянтинович;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Городоцька міська рада Хмельницької області, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Юрія Костянтиновича на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року у складі судді Пономаренко Л. Е. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Городоцької міської ради Хмельницької області, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання рішення міської ради недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні житловим будинком.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва на право на спадщину за заповітом від 08 травня 1996 року.

Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області від 21 листопада 1997 року № 234 їй надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель, 0,091 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також їй на праві приватної власності належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва на право на спадщину за заповітом від 10 липня 2012 року.

07 липня 2023 року вона звернулась до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 . Під час замірів стало відомо, що площа вказаної земельної ділянки становить 0,0861 га замість 0,091 га.

Позивач вважала, що таке зменшення її земельної ділянки відбулось внаслідок того, що при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,098 га, на ім`я ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 відбулося фактичне зміщення (накладення) земельної ділянки ОСОБА_3 на 3,31 м у сторону її земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 . При цьому, фактичні межі її земельної ділянки з протилежної сторони залишились на попередньому рівні.

28 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі продажу будинку та земельної ділянки, кадастровий

№ 6821210100:03:004:0090, які розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_2 встановила триметрові металеві стовпчики та ворота впритул до житлового будинку, який належить їй на праві приватної власності, чим унеможливила підхід до частини будинку зі сторони земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 .

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсними пункти 13, 14 рішення № 19 сорок восьмої сесії Городоцької міської ради VI скликання від 30 грудня 2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), кадастровий № 6821210100:03:004:0090,

по АДРЕСА_1 , для передачі

у приватну власність ОСОБА_3 » та «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий № 6821210100:03:004:0090,

по АДРЕСА_1 ,

площею 980 кв. м, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 980 кв. м, з видачею у реєстраційній службі Городоцького районного управління юстиції у Хмельницькій області свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку)»;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,091 га, кадастровий номер 6821210100:03:004:0090, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по

АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 585241968212, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 23205564 від 28 липня 2015 року;

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6821210100:03:004:0090, яка розташована

по АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 забрати шляхом демонтажу від її будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , металеві стовпчики та ворота, які знаходяться зі сторони її господарства, яке розташоване по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 27 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 обрано неналежний спосіб захисту прав у частині визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також відсутні належні та допустимі докази порушення її прав як власника чи користувача земельної ділянки, оскільки нею не надано документів на підтвердження права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а також, як наслідок, створюються перешкоди

у користуванні нею.

Суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Ю. К. залишено без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 27 березня

2025 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення міської ради про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії) та таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям, а тому визнання цього рішення недійсним не поновить порушених прав або законних інтересів, так як обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. Також апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2

на спірну земельну ділянку та скасування у Державному земельному кадастрі державної її реєстрації є неефективним способом захисту та не зможе відновити порушених, на думку позивачки, прав.

Позивачка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав як власника чи користувача земельної ділянки, оскільки нею не надано документів на підтвердження права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, а також, що внаслідок розташування на земельній ділянці загорожі їй, як власнику нерухомого майна, створюються перешкоди у користуванні нею.

Апеляційний суд посилався на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сакенов Ю. К., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої і постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Ю. К., з підстав, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України у вищевказаній малозначній справі.

У серпні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Городоцької міської ради Хмельницької області, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання рішення міської ради недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні житловим будинком призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Ю. К. мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті спору, не врахували всі обставини справи та релевантну судову практику Верховного Суду.

ОСОБА_1 не було запропоновано погодити межі земельних ділянок, які належать їй, що розташовані по АДРЕСА_2 , та межують із земельною ділянкою, що належить

ОСОБА_2 , яка розташована по АДРЕСА_1 .

У землевпорядній документації із землеустрою ОСОБА_3 відстань від точки Г до точки Д вказано 27,81 м. Проте у землевпорядній документації із землеустрою, що належить ОСОБА_1 , яка виготовлена на земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , відстань становить 30,02 м та у ній відсутній виступ довжиною 3,31 м у сторону домогосподарства, яке розташоване по АДРЕСА_1 , як зазначено у технічній документації із землеустрою ОСОБА_3 .

Помилковими є висновки судів попередніх інстанції, що земельна ділянка ОСОБА_1 не набула статусу об`єкта цивільних прав, оскільки він суперечить пункту 1 Перехідних положень ЗК України, в якому зазначено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У серпні 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Кулабіної М. Ю. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, а оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2025 року від Городоцької міської ради Хмельницької області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є спадкоємцем спадкового майна, до складу якого входить житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим

28 травня 1996 року державним нотаріусом та зареєстрованим у реєстрі за

№ 640 (том 1, а. с. 9).

Рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області № 234 від 21 листопада 1997 року ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,091 га, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до Декрета Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земель», статей 56 57 ЗК України (том 1, а. с. 10).

У довідці виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області від 07 червня 2023 року №43-3505 зазначено, що рішенням № 20 тридцять восьмої сесії міської ради п`ятого скликання від 19 травня 2010 року вулицю Калініна перейменовано на вулицю Леха Качинського (том 1, а. с. 11).

Відповідно до пунктів 13, 14 рішення Городоцької міської ради від 30 грудня

2014 року № 19 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) у

м. Городок для передачі у приватну власність громадянам» ОСОБА_3 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у приватну власність земельну ділянку (кадастровий номер 6821210100:03:004:0090)

у АДРЕСА_3 , площею 980 кв. м, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 980 кв. м з видачею у Реєстраційній службі Городоцького районного управління юстиції у Хмельницькій області свідоцтва про право власності на нерухоме майно (земельну ділянку) (том 1, а. с. 52-53).

28 липня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 87,4 кв. м та земельної ділянки (кадастровий номер 6821210100:03:004:0090), площею 0,098 га, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місцезнаходження АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 149).

За заявою ОСОБА_2 від 08 лютого 2022 року виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Ю. К. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

З урахуванням цього правом на звернення до суду за захистом наділена особа

в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Щодо способу судового захисту

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див.; пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, (провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18;

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18;

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20

та інших.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, зокрема, про визнання недійсними пункти 13, 14 рішення № 19 сорок восьмої сесії Городоцької міської ради VI скликання від 30 грудня 2014 року про затвердження технічної документації із землеустрою, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку № 6821210100:03:004:0090, площею 980 кв. м, яка розташована по АДРЕСА_1 та скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі

№ 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У частині дев`ятій статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначила, що усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду,

є неефективним способом захисту прав особи (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180;

від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржуване рішення Городоцької міської ради Городоцького району Хмельницької області № 11 від 10 жовтня 2014 року, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (кадастровий номер 6821210100:03:004:0090) ОСОБА_3 , розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , та передано у останній власність земельну ділянку (кадастровий номер 6821210100:03:004:0090), загальною площею

980 кв. м, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вичерпало свою дію виконанням, а тому визнання цього рішення незаконним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження

№ 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі

№ 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту

Верховний Суд зазначає, що вимоги про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача, тобто не є належним та ефективним способом захисту. Належним способом захисту позивача є віндикаційний позов. Такий позов у цій справі не заявлено.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див.; постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21),

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56),

від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Щодо розгляду спору по суті

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необґрунтованість доводів позивачки щодо правових підстав про визнання недійсними пункти 13, 14 рішення № 19 сорок восьмої сесії Городоцької міської ради VI скликання від 30 грудня 2014 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), для передачі у приватну власність ОСОБА_3 » та «Про передачу у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з огляду на відсутність належних та достатніх доказів на спростування справжності її підпису у документах, поданих до органу місцевого самоврядування для приватизації земельної ділянки, а також недоведеність порушення міською радою чинного на час прийняття оскаржуваного рішення законодавства при розгляді заяви ОСОБА_3 про передання їй у власність такої земельної ділянки.

Верховний Суд звертає увагу і на те, що у правових висновках, викладених Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження

№ 61-19526сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), зазначено, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно

не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може бути підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акта узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Посилання у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,091 га, на підставі Декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земель» і частина належної ОСОБА_2 земельної ділянки належить їй, є безпідставні.

Відповідно до статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» сільським, селищним, міським Радам народних депутатів доручено забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, даного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК України.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Верховний Суд зазначає, що рішенням виконавчого комітету Городоцької міської ради Хмельницької області від 21 листопада 1997 року № 234 ОСОБА_1 надано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,091 га, проте лише

07 липня 2023 року вона звернулась до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), тобто вже після того, як було прийняте оскаржуване рішення міської ради затвердженнятехнічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж спірної земельної ділянки в натурі

(на місцевості), для передачі у приватну власність ОСОБА_3 та про передачу у приватну власність останній спірної земельної ділянки. Позивачкою не наведено вагомих аргументів в обґрунтування поважності обставин, які зумовили перешкоди завершити процедуру приватизації земельної ділянки

у розумні строки.

Судами правильно встановлено, що на момент розгляду справи земельна ділянка не сформована, не зареєстрована, не має кадастрового номеру, тобто не набула статусу об`єкта цивільних прав.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду є безпідставні, так як суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Частиною першою статті 91 ЗК України, зокрема, передбачено, що власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.

Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина друга, пункту «б» частини третьої статті 152 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що позовна вимога ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу від її будинку, який розташований по АДРЕСА_1 металевих стовпчиків та воріт, які знаходяться зі сторони господарства ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню, так як позивачкою не доведено, що вказані конструкції знаходяться на земельній ділянці, яка належать їй на праві приватної власності чи на праві користування.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що суд ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2024 року у підготовчому судового засіданні за клопотанням представника позивачки було призначено судову земельно-технічну експертизу. Проте, листом Хмельницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 січня 2024 року матеріали цивільної справи та інвентарні справи було повернуто до суду першої інстанції у зв`язку з несплатою позивачкою коштів за проведення експертизи.

У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України).

Доведення таких позовних вимог є процесуальним обов`язком позивачки

(статті 10 81 ЦПК України).

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили правильні висновки про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , так як нею не надано доказів, які б підтвердили обставини, якими обґрунтовано заявлені позовні вимоги.

Посилання у касаційній скарзі на застосування судами норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 587/517/21 (провадження

№ 61-10694св23), необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цій справі фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається. У кожній справі суд виходить із конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

По суті наведені доводи у касаційній скарзі представником заявника є аналогічними із доводами апеляційної скарги, які були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сакенова Юрія Костянтиновича залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 27 березня

2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк