Історія справи

Постанова КЦС ВП від 03.04.2025 року у справі №274/899/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 274/899/24

провадження № 61-16557св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач - ОСОБА_4 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Борисюка Р. М., Талько О. Б. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Борисюка Р. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання квартири особистою приватною власністю та поділ майна подружжя.

У травні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , у якому просив відмовити

в задоволенні позову ОСОБА_1 і зустрічному позові ОСОБА_2 ; визнати квартиру АДРЕСА_1 , придбану 02 березня 2010 року за 1 360 340,00 грн або 34 000,00 дол. США виключно за рахунок особистих коштів ОСОБА_4 , і стягнути з ОСОБА_2

і ОСОБА_1 в рівних частках з кожного по 17 000,00 дол. США або по 680 170,00 грн на свою користь; визнати за ним право власності на вказану квартиру.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

29 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду із позовом ОСОБА_1 і зустрічним позовом ОСОБА_2 і об?єднано в одне провадження.

У вересні 2024 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просив: прийняти змінений та уточнений позов ОСОБА_4 до розгляду разом з його первісним позовом та доданими до нього документами;

- залучити до участі у справі за зміненим та уточненим позовом ОСОБА_4 продавців за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області Пилипчиком А. Я. 02 березня 2010 року, реєстровий номер 255, в якості відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- залучити до участі у справі за зміненим та уточненим позовом ОСОБА_4 приватного нотаріуса Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Пилинчука А. Я. , який посвідчував договір купівлі-продажу

02 березня 2010 року за реєстровим номером 255;

-визнати неправильною ціну квартири

АДРЕСА_1 , яка належала продавцям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , в рівних частках кожному, зазначену в розмірі

160 868,00 грн;

- викласти першу частину підпункту 2.1. пункту 2 «Ціна договору та порядок проведення розрахунків» договору купівлі-продажу, посвідченого

Пилипчиком А. Я. приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області 02 березня 2010 року за реєстровим номером 255, у наступній редакції: «...2.1. За домовленістю сторін продаж квартири вчиняється за 34 000,00 дол. США, які за курсом Національного банку України на час посвідчення договору 7,99 еквівалентні 271 660 (двомстам сімдесят одній тисячі шістсот шістдесяти) гривням 00 копійок....»., далі за текстом;

- визнати неправильною суму, отриману продавцями ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в рівних частках кожним, за продану квартиру

АДРЕСА_1 , зазначену

в розмірі 160 868,00 грн у першій частині підпункту 2.2. пункту 2 «Ціна договору та порядок проведення розрахунків» договору купівлі-продажу, посвідченого Пилипчиком А. Я. приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області 02 березня 2010 року за реєстровим номером 255, на момент його укладення та посвідчення;

- викласти першу частину підпункту 2.2. пункту 2 «Ціна договору та порядок проведення розрахунків» договору купівлі-продажу, посвідченого

Пилипчиком А. Я. приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області 02 березня 2010 року за реєстровим номером 255 у наступній редакції: «....2.2. При укладенні цього договору покупець сам - на - сам передав кожному з продавців, а продавці одержали за курсом Національного анку України на час посвідчення договору

34 000,00 (тридцять чотири тисячі) доларів США готівкою, які за курсом

7,99 еквівалентні 271 660 (двомстам сімдесят одній тисячі шістсот шістдесяти) гривням 00 копійок....»., далі за текстом;

- визнати квартиру АДРЕСА_1 купленою 02 березня 2010 року за 34 000,00 дол. США, які були позичені ОСОБА_2 у свого батька ОСОБА_4 перед укладенням договору купівлі-продажу квартири і передані продавцям ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в рівних частках кожному за продану квартиру, під час укладення договору купівлі-продажу квартири Пилипчука А. Я., приватного нотаріуса Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області

02 березня 2010 року за реєстровим номером 255, і не повернуті батьку досі;

-визнати за ОСОБА_4 в рахунок неповернення боргу ОСОБА_2

в розмірі 34 000,00 дол. США, право власності на квартиру

АДРЕСА_1 , вартістю

1 267 166,00 грн, так як вона була куплена виключно за власні кошти

ОСОБА_4 , а не ОСОБА_2 який відмовляється повернути наявний борг

в розмірі 1 360 340,00 грн або 34 000,00 дол. США кредитору ОСОБА_4 .

У жовтні 2024 року ОСОБА_4 подав до суду клопотання, у якому просив зупинити провадження у справі на час розгляду справи № 274/7699/24.

Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 заявив позовні вимоги до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 про визнання квартири

АДРЕСА_1 купленою виключно за рахунок його особистих коштів, повернення боргу та визнання за ним права власності на квартиру, оформлену на ОСОБА_2 (співвласник ОСОБА_1 ). У своєму позові він просив відмовити у задоволенні первісного позову ОСОБА_1

і відмовити у зустрічному позові ОСОБА_2 .

Зазначає, що висновок оцінювача про вартість спірної квартири, поданий

у первісному позові ОСОБА_1 , не відповідає дійсності, ціна квартири невірна

і значно занижена.

У зв`язку з тим, що він не погоджується з договором купівлі-продажу від

02 березня 2010 року № 255 в частині зазначення сторони покупця він звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю

«М-БТІ» про визнання протиправною оцінки квартири (справа № 274/7699/24) та з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про заміну сторони набувача у договорі купівлі-продажу квартири, визнання права власності (справа № 274/6847/24).

ОСОБА_4 вважав, що при задоволенні позовних вимог у справах

№ 274/6847/24, № 274/7699/24 відпадуть підстави для подальшого розгляду цієї справи.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

15 жовтня 2024 року відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви

з уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня

2024 року ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визначення ціни квартири, визнання квартири купленої за особисті кошти позивача, повернення боргу та визнання права власності. Повернено ОСОБА_4 позовну заяву із уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня

2024 року разом із долученими документами.

Ухвалу мотивовано тим, що ОСОБА_4 в уточненій позовній заяві змінив підстави і предмет позову, що по своїй сутті є пред?явленням нового позову.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

15 жовтня 2024 року в задоволенні клопотання про зупинення провадження

у справі до розгляду цивільної справи № 274/7699/24 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 274/7699/24, суд першої інстанції врахував відсутність об?єктивних підстав неможливості розгляду цієї справи до вирішення справи

№ 274/7699/24.

Не погоджуючись з ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову в прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами

в редакції від 03 вересня 2024 року, ОСОБА_4 28 жовтня 2024 року оскаржив її в апеляційному порядку (т. 3, а. с. 22-27).

Також, не погоджуючись з ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у зупиненні провадження у справі до розгляду справи № 274/7699/24, ОСОБА_4

28 жовтня 2024 року оскаржив її в апеляційному порядку (т. 3, а. с. 47-53).

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі повернено заявнику

(т. 3, а. с. 64, 65).

Ухвалу мотивовано тим, що ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року

в касаційному порядку не оскаржено.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року у справі за клопотанням

ОСОБА_4 про зупинення провадження у справі повернено заявнику.

Ухвалу мотивовано тим, що ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не може бути оскаржено в апеляційному порядку до ухвалення рішення щодо суті спору й окремо від такого рішення.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від

15 жовтня 2024 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що заява про уточнення позовних вимог ОСОБА_4 є новим позовом, оскільки в ній зазначені самостійні матеріально-правові вимоги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

05 грудня 2024 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного суду від

08 листопада 2024 року і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги і помилково повернув апеляційну скаргу, оскільки апеляційна скарга подавалась на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами. Апеляційну скаргу розглянуто за відсутності заявника.

07 січня 2025 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від

26 грудня 2024 року і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд зробив неправильні висновки, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що суд обмежив доступ до правосуддя учасника справи, не забезпечив можливості бути присутніми на судовому засіданні для реалізації своїх законних прав та інтересів у судовому засіданні.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.

Ухвалою від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

10 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року підлягає закриттю з таких підстав.

Установлено, що 28 жовтня 2024 року ОСОБА_4 засобами поштового зв?язку подав апеляційну скаргу на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову в прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня 2024 року.

Як підставу для скасування ухвали Житомирського апеляційного суду від

08 листопада 2024 року, ОСОБА_4 вказує те, що апеляційний суд помилково розглянув апеляційну скаргу, яка подана на інше судове рішення.

Проте, після надходження цивільної справи до Верховного Суду з`ясувалося, що

04 грудня 2024 року ОСОБА_4 засобами поштового зв?язку повторно подав апеляційну скаргу на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами

в редакції від 03 вересня 2024 року, за наслідками розгляду якої Житомирський апеляційний суд 26 грудня 2024 року виніс постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишив без задоволення, а ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року, якою відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня 2024 року, залишив без змін.

Наведене свідчить, що апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу

ОСОБА_4 ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року якою відмовлено у прийнятті до розгляду позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня 2024 року, по суті, тобто відновив право заявника на апеляційне оскарження.

Враховуючи, що ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову у прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами

в редакції від 03 вересня 2024 року вже переглянуто по суті, колегія суддів вважає за необхідне касаційне провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року закрити.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року про відмову в прийнятті до розгляду та повернення позовної заяви з уточненими та зміненими позовними вимогами в редакції від 03 вересня 2024 року без задоволення, апеляційний суд керувався тим, що заява про уточнення позовних вимог є новим позовом, оскільки в ній зазначені самостійні матеріально-правові вимоги.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з таких підстав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від

04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом,

а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 грудня

1948 року (статті 8, 10).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення Європейського суду з прав людини від 04 грудня 1995 року в справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), заява № 23805/94).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону

і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина шоста статті 175 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що предмет позову- це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу (постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня

2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23)).

Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови

в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня

2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі

№ 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у справі

№ 904/5726/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 910/17324/19).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (постанови Верховного Суду

в складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року у справі

№ 759/17146/20 (провадження № 61-7914св23), від 22 травня 2024 року у справі № 128/285/18 (провадження № 61-15740св23), Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01 липня 2024 року у справі

№ 908/1884/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 927/977/23 та інші.

Згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі

№ 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) виснувала, що в разі надходження до суду такої заяви, суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як подання іншого (ще одного) позову чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно як збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом

у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Водночас під час подання такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

У статті 188 ЦПК України містяться правила об`єднання і роз`єднання позовів.

Згідно із частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак таке об`єднання позовних вимог можливе саме в одній позовній заяві при зверненні з позовом до суду, а не шляхом подання нового самостійного позову

з додатковими похідними вимогами після відкриття провадження у справі для його спільного розгляду з первісним позовом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року у справі

№ 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зазначила, що, оскільки положення частини третьої статті 49 ЦПК України виключають можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то в разі подання позивачем заяви

в підготовчому засіданні, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, суд повинен відмовити у прийнятті такої заяви та повернути заявникові. Водночас позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим позовом

у встановленому законом порядку.

Результат аналізу заяви ОСОБА_4 про зміну та уточнення позовних вимог свідчить про те, що предметом змінених позовних вимог є фактично відносини купівлі-продажу квартири, а саме внесення змін до договору купівлі-продажу квартири від 02 березня 2010 року, що по своїй суті є договірними відносинами та не стосуються позовних вимог щодо майна подружжя.

Заява про уточнення позовних вимог ОСОБА_4 фактично є новим позовом, оскільки в ній зазначені самостійні матеріально-правові вимоги (визнання неправильною ціни квартири, внесення змін до договору купівлі-продажу, визнання неправильною суми, отриманої продавцями, визнання квартири купленою 02 березня 2010 року за 34 000,00 дол. США, які були позичені ОСОБА_2 у свого батька ОСОБА_4 перед укладенням договору купівлі-продажу квартири і передані продавцям, визнання за ОСОБА_4

в рахунок неповернення боргу ОСОБА_2 в розмірі 34 000,00 дол. США права власності на квартиру) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначав підставою позову, що сукупно дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

Отже, апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4 подав не заяву про збільшення розміру позовних вимог, а заяву, в якій містилися нові вимоги, яких не було

в позові, пред`явленому до суду.

Аргументи заявника про те, що апеляційний суд розглянув справу за його відсутності є безпідставними, оскільки справу апеляційний суд розглядав за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку частини другої статті 369 ЦПК України, так як предметом апеляційного перегляду була ухвала суду першої інстанції про повернення заяви.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня

2024 року, якою залишено без змін ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року, - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року у справі № 274/899/24 закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року, якою залишено без змін ухвалу Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 жовтня 2024 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська