УХВАЛА

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17324/19

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду: Огородніка К. М. - головуючого, Білоуса В. В., Банаська О. О., Васьковського О. В., Жукова С. В., Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., Ткаченко Н. Г.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г. Є.

за участю представників Моторного (транспортного) страхового бюро України - Гусєва П. В., Проца А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020

у справі № 910/17324/19

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант"

про стягнення 13 849,21 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ СК "Альфа-Гарант", відповідач) про стягнення завданої шкоди в порядку регресу у сумі 13 849,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог МТСБУ зазначило, що ним було відшкодовано потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу "Opel" (державний номер НОМЕР_1) та транспортного засобу "УАЗ" (державний номер НОМЕР_2), водій якого визнаний винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди, в порядку пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Однак, враховуючи, що позивачу після здійснення регламентної виплати стало відомо, що транспортний засіб "УАЗ" (державний номер НОМЕР_2) на момент дорожньо-транспортної пригоди був забезпечений за полісом обов'язкового страхування АМ1605532 (страховик - ТДВ СК "Альфа-Гарант"), позивач просив суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 13 849,21 грн у порядку регресу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 910/17324/19 позов МТСБУ задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 11 849,21 грн та судовий збір у розмірі 1 643,58 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач, який є страховиком за полісом АМ1605532 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування ЦПВ власників НТЗ), є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля "Opel", державний номер НОМЕР_1, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом АМ1605532, а позивач набув право вимоги, яке потерпіла особа мала до особи, відповідальної за завдані збитки.

Суд першої інстанції врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, за яким право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування ЦПВ власників НТЗ узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу, законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної дорожньо-транспортної пригоди (пункт 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Як зазначив місцевий господарський суд, позивачем направлено відповідачу претензію щодо здійснення страхового відшкодування після спливу одного року з дня спірної дорожньо-транспортної пригоди, проте в матеріалах справи відсутня будь-яка відповідь відповідача на претензію позивача, тоді як строк прийняття відповідного рішення в силу пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів" станом на дату розгляду справи є таким, що настав.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на прийняття рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні підстави для стягнення суми страхового відшкодування, адже відповідачем не здійснено виплати суми страхового відшкодування позивачеві в добровільному порядку.

Разом з тим, відмовляючи частково у позові - в частині стягнення 2 000,00 грн, суд першої інстанції врахував передбачену полісом № АМ/1605532 франшизу у розмірі 2 000,00 грн, яка, за висновком суду, в силу положень статті 9 Закону України "Про страхування", не відшкодовується страховиком.

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 910/17324/19, ТДВ СК "Альфа-Гарант" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах МТСБУ в повному обсязі.

Також, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, МТСБУ звернулось до вказаного суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 апеляційну скаргу МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі №910/17324/19 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ СК "Альфа-Гарант" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 910/17324/19 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 910/17324/19 скасовано. Ухвалено нове рішення у справі № 910/17324/19.У позові МТСБУ відмовлено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції про відмову у позові обґрунтована тим, що доказів звернення потерпілого та/або МТСБУ до відповідача із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП матеріали справи не містять, тому, на переконання цього суду, у ТДВ СК "Альфа-Гарант" відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування у порядку регресу, у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 13 849,21 грн відсутні. Судом апеляційної інстанції також враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від
05.06.2018 у справі № 910/7449/17, щодо присічного річного строку для звернення кредитора (потерпілого) із заявою на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування ЦПВ власників НТЗ узятих на себе зобов'язань, визначених підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Не погоджуючись із наведеними судовими рішеннями, МТСБУ подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі №910/17324/19, в яких просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача завданої шкоди в порядку регресу у розмірі 13 849,21
грн.

Скаржник зазначав, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме суду необхідно визначити правозастосування статті 35, пункту 37.1.4 статтей 37,ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахування того, що МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування.

Відповідач - ТДВ СК "Альфа-Гарант" подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу МТСБУ, в якому просив суд відмовити у її задоволенні, зазначивши про вірну оцінку судом апеляційної інстанції наявних у матеріалах справи доказів та правомірність скасування рішення місцевого господарського суду і відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 21.09.2020, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 у справі № 910/17324/19; призначено до розгляду на 07.10.2020 о 11:30.

Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2020 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №910/17324/19 з розгляду касаційної скарги МТСБУ до 11.11.2020 о 11:30.

Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2020 справу № 910/17324/19 за касаційною скаргою МТСБУ передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Підставою передачі справи визначено необхідність відступлення від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.10.2020 у справі № 910/18279/19, та уточнення судового тлумачення норм закону щодо кореляції (взаємозв'язку) підпункту 38.2.3. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з підпунктом "б" підпункту 38.2.3. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а також можливість застосування норм статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин за регресним позовом МТСБУ до страховика.

Ухвалою Верховного Суду від 16.11.2020 справу № 910/17324/19 за касаційною скаргою МТСБУ прийнято до провадження судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду; розгляд касаційної скарги призначено на 02.12.2020о 15:20 год.

Ухвалами Верховного Суду від 02.12.2020 та від 13.01.2021 розгляд касаційної скарги МТСБУ у справі № 910/17324/19 відкладався, востаннє на 10.02.2021 о 14:30 год.

У судовому засіданні 10.02.2021 представники МТСБУ підтримали касаційну скаргу з викладених у ній підстав.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, виходячи з наступного.

Предметом касаційного розгляду є спір за позовом МТСБУ (спеціального суб'єкта у сфері обов'язкового страхування) до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування ЦПВ власників НТЗ щодо здійсненої виплати, яку такий страховик згідно закону мав виплатити потерпілій особі, враховуючи спричинену шкоду його страхувальником.

У даній справі судами встановлено, оскільки потерпіла особа вважала, що станом на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винної особи як власника транспортного засобу не була застрахована, тому власник пошкодженого автомобіля звернувся до МТСБУ з повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі.

МТСБУ звернулось до винної особи з претензією про відшкодування шкоди, у відповідь на яку винною особою було направлено позивачу копію полісу №АМ/1605532 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, МТСБУ зазначило, що ним було відшкодовано шкоду, завдану потерпілій особі внаслідок ДТП, в порядку пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Однак, оскільки позивачу після здійснення регламентної виплати стало відомо, що транспортний засіб винної особи на момент ДТП був забезпечений за полісом обов'язкового страхування №АМ1605532 (страховик - ТДВ СК "Альфа-Гарант"), позивач просив суд стягнути з ТДВ СК "Альфа-Гарант" грошові кошти у розмірі 13 849,21 грн у порядку регресу.

Правовою підставою заявлених вимог позивачем визначено, зокрема, норми підпункту
38.2.3. пункту 38 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування ЦПВ ВНТЗ", статей 1166, 1191 ЦК України.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19)).

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17, щодо присічного річного строку для звернення кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування ЦПВ власників НТЗ узятих на себе зобов'язань, визначених підпункту
38.2.3. пункту 38 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування ЦПВ ВНТЗ" положеннях підпункту
38.2.3. пункту 38 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування ЦПВ ВНТЗ".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову МТСБУ, апеляційний господарський суд зазначив про відсутність обов'язку у відповідача з виплати страхового відшкодування у порядку регресу відповідно до підпункту
38.2.3. пункту 38 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування ЦПВ ВНТЗ", оскільки доказів звернення потерпілого та/або МТСБУ до відповідача із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння ДТП матеріали справи не містять.

Однак, Верховний Суд вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій помилковим та зробленим із неправильним застосуванням норм права, що зумовлено невірною правовою кваліфікацією спірних правовідносин враховуючи наступне.

При вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика судам належить розрізняти поняття "регресу" та "суброгації".

Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.

Згідно чинного законодавства, що регулює правовідносини страхування та правила відшкодування майнової шкоди, страховик, який виплачує страхове відшкодування за страховим випадком, має право на компенсацію від винної особи зазнаних збитків.

Правове регулювання застосування страховиком права вимоги до фактичного заподіювача шкоди залежно від виду страхування передбачає його здійснення у порядку суброгації або регресу.

Розуміння відмінностей регресу та суброгації у страхуванні є основою для правильного вирішення спору по суті, адже їх розмежування має важливе значення у розв'язанні питання щодо обчислення строку перебігу позовної давності. Так, застосування суброгації в деліктних правовідносинах значно скорочує строк позовної давності, чим і обмежуються права позивачів - страхових компаній.

Статтею 5 Закону України "Про страхування" передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов'язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу.

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України "Про страхування" та статей 979, 982 ЦК України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.

Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.

Варто зазначити, що в процесі реалізації прав та обов'язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації.

Статтями 512, 514 ЦК України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", згідно з якими до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначено, що згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Тобто, у правовідносинах суброгації відбувається лише заміна кредитора: право вимоги передається (переходить) від страхувальника (якого ще називають вигодонабувачем, первісним кредитором, потерпілим) до страховика - нового кредитора, який в подальшому замість страхувальника і буде пред'являти право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Така заміна відбувається автоматично - на підставі закону, в момент виплати страховиком страхового відшкодування страхувальнику. Тому нового зобов'язання з відшкодування збитків не виникає, оскільки у таких правовідносинах зберігається те зобов'язання, яке виникло із заподіяння шкоди (деліктне зобов'язання) і у зв'язку з яким було виплачене страхове відшкодування.

У свою чергу, статтею 999 ЦК України визначено поняття обов'язкового страхування. Тобто це випадок, коли відповідно до закону може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи. У такому разі відбувається страхування відповідальності, суть та призначення якого полягає в тому, що страховик згідно з договором страхування бере на себе обов'язок відшкодувати третім особам шкоду, завдану страхувальником.

Обов'язкове страхування, так само як і добровільне страхування, здійснюється на підставі договору між страхувальником та страховиком. Однак, відмінність такого страхування від договору, укладеного на підставі диспозитивної норми закону, полягає у тому, що страхувальник обмежений у свободі договору з приводу укладення чи неукладення. Страхувальник вільний тільки у виборі страховика, з яким укладається такий договір страхування.

Так, на відміну від суброгації, у страхових відносинах при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється, коли, наприклад, страховик сплачує потерпілому страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності, та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це слідує зі змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим, в даному випадку, регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)).

Тобто, під час регресу право зворотної вимоги не переходить від однієї особи до іншої, воно є новим правом кредитора за новим регресним зобов'язанням. Це право виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.

Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає право страховика, а у випадках, передбачених Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", - МТСБУ, подати після виплати страхового відшкодування регресний позов (у випадку страховика до страхувальника або водія транспортного засобу, особи, яка заподіяла шкоду навмисно, підприємства, установи, організації, що відповідають за стан дороги (Стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка причетна до ДТП (пункт 38.2. статті)).

Отже, виплативши за договором обов'язкового страхування страхове відшкодування, страховик виконує обов'язок відшкодувати шкоду третім особам, завдану його страхувальником, після чого у нього може у певних випадках виникнути право регресної вимоги.

З огляду на вищезазначене, стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18)).

Тому під час розгляду справи не слід ототожнювати правовідносини регресу, регулювання яких здійснюється статтею 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") з правовідносинами суброгації, які регулюються статтею 993 ЦК України та статтею 27 Закону України "Про страхування".

Крім того, варто враховувати, що моментом початку позовної давності для регресної вимоги з огляду на положення частини 6 статті 261 ЦК України страховика є день виконання основного зобов'язання і фактично день припинення цього зобов'язання належним виконанням - день проведення страховиком виплати страхового відшкодування третій особі (потерпілому в деліктному зобов'язанні) (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від
05.04.2017 у справі № 6-2806цс16).

У свою чергу, згідно статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При суброгації деліктне зобов'язання не припиняється, змінюється лише одна і сторін такого зобов'язання - кредитор (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від
04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)).

Тому у разі суброгації перебіг строку позовної давності, починається від дня настання страхового випадку, оскільки при переході права вимоги, до страховика переходять усі права, які мав страхувальник, зокрема це стосується і права на подання позову, у тому числі щодо часу виникнення права на позов - з моменту ДТП в результаті якого заподіяно шкоду (висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2018 у справі 521/16989/13-ц).

Отже, при суброгації строк позовної давності обчислюється з моменту ДТП, а при регресі - з моменту здійснення відповідної виплати страхового відшкодування (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 199/1848/16, від 27.12.2018 у справі № 373/2348/16-ц, від 10.01.2019 у справі № 200/13392/13-ц).

У справі, що розглядається, позивач не є страховиком потерпілої особи (власника пошкодженого транспортного засобу) за договором добровільного майнового страхування, а регламентна виплата, яку здійснило МТСБУ цій особі, припинила деліктне зобов'язання між винуватцем і потерпілою особою, тому правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, не є суброгацією.

Однак, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували та не з'ясували належним чином правову природу спірних правовідносин, які виникли між сторонами спору, відтак помилковим є врахування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, щодо застосування положень статтею 27 Закону України "Про страхування". При цьому, враховуючи правову природу спірних правовідносин, а саме право регресної вимоги, помилковим також є обчислення судами перебігу позовної давності з моменту скоєння ДТП, а не з моменту здійснення відповідної виплати страхового відшкодування.

Таким чином, Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що сталою судовою практикою Верховного Суду чітко визначено відмінність правових режимів регресу та суброгації, що передбачають застосування різних норм права у вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика щодо здійсненого ним страхового відшкодування. Також, усталеною судовою практикою касаційного суду визначено і порядок обчислення початку строку позовної давності у таких правовідносинах.

Однак, підставою для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є те, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, що полягає в наступному.

По перше, правова проблема полягає у вирішенні питання щодо поширення на спірні правовідносини, а саме спору за регресною вимогою МТСБУ до страховика винної у ДТП особи, положень підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якими передбачено право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування ЦПВ власників НТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого річного строку на звернення до нього із заявою про його виплату.

Суд враховує, що у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-49гс15, щодо права страховика за договором відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку незалежно від суб'єкта звернення.

Велика Палата Верховного Суду визначила, що закріплене в положеннях підпункту
37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) про ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого збитку внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу на підставі договору добровільного майнового страхування.

Наведене свідчить, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
05.06.2018 у справі №910/7449/17 висновки про застосування положень підпункту
37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосуються правовідносин суброгації, оскільки у зазначеній справі розглядався спір щодо зворотної вимоги страховика (за договором добровільного майнового страхування) потерпілого до страховика винної особи (за договором обов'язкового страхування) щодо страхового відшкодування.

Таким чином, існує правова проблема у вирішення вказаного питання щодо можливості застосування вимог підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до правовідносин за регресною вимогою МТСБУ до страховика (за договором обов'язкового страхування) винної особи щодо здійсненого страхового відшкодування (регламентної виплати), оскільки норми вказаної статті не передбачають диференціації у її застосуванні щодо зворотних вимог страховика чи то в режимі суброгації, чи регресу.

По друге, правова проблема полягає у вирішенні питання, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору за регресним позовом МТСБУ (спеціального суб'єкта у сфері обов'язкового страхування) до страховика щодо здійсненої виплати, яку такий страховик згідно закону мав виплатити потерпілій особі, враховуючи спричинену шкоду його страхувальником.

У цій справі МТСБУ на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснив відшкодування регламентної виплати потерпілій у ДТП особі з посилання на те, що цивільно-правова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП не була застрахованою.

Як зазначалось, звертаючись із позовом до суду МТСБУ обґрунтував наявність у нього права на стягнення шкоди в порядку регресу тим, що після здійснення регламентної виплати потерпілій особі позивачу стало відомо, що транспортний засіб винної особи на момент ДТП був забезпечений за полісом обов'язкового страхування, тому страховик за цим договором згідно закону мав виплатити потерпілій особі страхове відшкодування.

Правовий статус МТСБУ визначено в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон). Так, за пунктом 39.1. статті 39 Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", законодавства України та свого Статуту.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з підпунктом 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, законодавством прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди потерпілій у ДТП особі, саме в порядку регресу.

Суд зауважує, що відшкодування МТСБУ регламентної виплати потерпілій у ДТП особі на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону є підставою для звернення МТСБУ в подальшому до винної особи (яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність) з регресним позовом на підставі підпункту 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону.

Водночас, особливість даної справи полягає у тому, що після здійснення регламентної виплати МТСБУ стало відомо про наявність у винної особи договору (полісу) страхування цивільно-правової відповідальності, тому обов'язок щодо страхового відшкодування згідно Закону було покладено на страховика вказаної особи, а не на МТСБУ.

Зазначене свідчить про те, що невизначеним залишається питання щодо підстав виникнення регресної вимоги та, як наслідок, щодо можливості застосування до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1191 ЦК України (враховуючи позов до страховика винної особи, а не до самої особи) та підпункту 38.2.3 пункту 38.2 статті 38 Закону, відповідно до якої МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

По третє, правова проблема полягає у визначенні розміру регресних вимог, на відшкодування якого має право МТСБУ, що здійснило виплату на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону, в той час, коли договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності передбачено франшизу.

У справі, що розглядається, МТСБУ здійснило регламентну виплату у повному розмірі завданої шкоди, оскільки про передбачену у договорі франшизу йому не було відомо, враховуючи що відсутність такого договору і була підставою для страхового відшкодування.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, договором страхування цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи передбачено франшизу у розмірі 2 000,00 грн, яка в силу положень статті 9 Закону України "Про страхування", не відшкодовується страховиком.

З урахуванням зазначеного, Суд вбачає правову проблему також у визначенні розміру регресних вимог, на відшкодування якого має право МТСБУ після здійснення виплати у повному розмірі завданої шкоди на підставі підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону, якщо після такої виплати йому стане відомо про наявність у винної особи договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яким передбачено франшизу.

Зазначені правові проблеми необхідно вирішити для формування єдиної правозастосовчої практики господарськими судами під час вирішення спору за регресним позовом МТСБУ (спеціального суб'єкта у сфері обов'язкового страхування) до страховика винної у ДТП особи щодо здійсненої виплати, яку такий страховик згідно закону мав виплатити потерпілій особі, а також щодо правозастосування до таких правовідносин пункту 37.1.4 статті 37, статей 38, 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема.

З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:

- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);

- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).

Щодо кількісного критерію колегія суддів зазначає, що з огляду на категорію спорів у правовідносинах обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, вказана правова проблема наявна у численній кількості справ та неминуче виникатиме у майбутньому.

Більш того, спори щодо стягнення страхового відшкодування за договорами обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних переважно є малозначними, що в основному унеможливлює касаційне оскарження судових рішень у таких справах, відтак розгляд цієї справи Великою Палатою Верховного Суду сприятиме формуванню єдиної правозастосовчої практики у вказаних правовідносинах.

Згідно із частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний за змістом припис закріплений у частині 1 статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C. G. та інші проти Болгарії" від 24.04.2008 (C. G. and Others v.

Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" від
09.01.2013 (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 (Cantoni v. France, заява №17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 (Vyerentsov v. Ukraine, заява №20372/11, § 65)).

На переконання колегії суддів, якісний критерій виключної правової проблеми в цій справі полягає у необхідності визначення розміру та правового механізму стягнення страхового відшкодування, виплаченого МТСБУ замість страховика винної у ДТП особи, якщо підставою для здійснення такої виплати було встановлення станом на момент ДТП обставин відсутності забезпечення транспортного засобу цієї особи за полісом обов'язкового страхування відповідальності, коли в подальшому виявлено протилежне.

При цьому, принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування норм ЦК України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" до правовідносин обов'язкового страхування за регресною вимогою МТСБУ до страховика винної у ДТП особи.

З огляду на зазначене, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, керуючись частиною 5 статті 302 ГПК України, дійшла висновку про передання справи № 910/17324/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Справу № 910/17324/19 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до Товариства з додатковою відповідальністю Страхової компанії "Альфа-Гарант" про стягнення 13 849,21 грн, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді О. О. Банасько

В. В. Білоус

О. В. Васьковський

С. В. Жуков

В. Г. Пєсков

В. Я. Погребняк

Н. Г. Ткаченко