Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.06.2021 року у справі №135/92/20

Ухвала

26 липня 2021 року

м. Київ

справа № 135/92/20

провадження № 61-9106 ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Ладижинської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на житловий будинок за набувальною давністю, що знаходиться по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вказане майно відповідач залишив їй як людині, яка опікувалася, турбувалася та доглядала за його родиною. Після смерті батька відповідача - ОСОБА_4 вона користується цим майном відкрито і добросовісно понад 19 років, тому вважає що набула право власності на нього за набувальною давністю.

Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

До Верховного Суду 27 травня2021 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на судові рішення попередніх інстанцій у вказаній вище справі.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У липні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та додані до неї матеріали, з якої вбачається, що ціна позову на день його подання становила 70 000,00 грн, тому виходячи із цієї ціни позову сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Для цілей ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (пункт 1 частини 6 , частина 9 статті 19 ЦПК України).

Положення пункту 2 частини 1 статті 176 ЦПК України передбачають, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю. Позивач вирахувала ціну позову, взявши за основу максимальну ціну подібного майна, яка становила 70 000,00 грн.

Отже, ціна позову станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270*100=227 000), тому в силу вимог закону ця справа є малозначною за ціною позову.

При цьому касаційна скарга не містить мотивів про те, що оскаржувані судові рішення підпадають принаймні під один із випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.

При застосуванні критерію малозначності у цій справі Верховний Суд також врахував, що справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями процесуального закону могли вимагати касаційного розгляду справи, хоча в ухвалі Верховного Суду від 14 червня 2021 року заявнику вказано за необхідність врахування положень пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Одночасно роз'яснюємо вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" згідно з яким, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 09 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Ладижинської міської ради про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслатизаявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара