Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.01.2020 року у справі №761/11401/19
Ухвала КЦС ВП від 22.01.2020 року у справі №761/11401/19

Ухвала

22 січня 2020 року

місто Київ

справа № 761/11401/19

провадження № 61-1337ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху", третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про солідарне стягнення з відповідачів 71 760,98 грн у відшкодування майнової шкоди, заподіяної під час дорожньо-транспортної пригоди, що сталася внаслідок неналежного утримання вулично-шляхової мережі міста, а саме: неналежного утримання дорожніх знаків, що призвело до пошкодження автомобіля позивача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, у задоволені позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовувалися тим, що позивачем не надано письмових доказів на підтвердження вини відповідачів у неналежному утриманні дорожніх знаків, що стало причиною завдання позивачеві майнової шкоди, та доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між неправомірними діями відповідачів та завданням шкоди позивачу. Відсутні докази, які підтверджують, що особи, які є відповідальними за утримання автомобільної дороги, судовим рішенням притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд апеляційної інстанції погодився із доводами заявника, що судом першої інстанції не надано правової оцінки доказам позивача, зокрема фотографіям з місця дорожньо-транспортної пригоди, показанням свідків та відеозапису на CD-диску, не наведено у тексті рішення мотивів неприйняття таких доказів. Проте, дослідивши письмові докази, на які посилається заявник, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору та не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення відповідно до частини 2 статі 376 ЦПК України. Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт наявності знаків позивачем не заперечувався, а з наданих позивачем копій фото випливає, що перехрестя вулиць, які зображено на фото, обладнано знаками дорожнього руху.

ОСОБА_1 13 січня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове про задоволення позову.

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Ціна позову у цій справі про стягнення у відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди становить 71 760,98 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210 200,00 грн).

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом правил пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу властивостей, притаманних такій справі, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначеної справи до відповідної категорії.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначив, що судові рішення можуть бути оскаржені у касаційному порядку, оскільки питання, порушене у скарзі, стосується права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема щодо застосування положень

частини 2 статті 376 ЦПК України.

Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

Такі доводи заявника зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо надання судом правової оцінки письмовим доказам, поданих позивачем, а отже такі доводи не можуть слугувати підставою для формування єдиної правозастосовчої практики у справах такої категорії.

Доводи касаційної скарги, що зазначена справа має виняткове значення для заявника, Верховним Судом відхиляються, оскільки не містять належного обґрунтування. Отже, заявником не обґрунтовано в чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який вважав за доцільне державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства "Центр організації дорожнього руху", третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний