Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.03.2021 року у справі №159/6033/19

Ухвала

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 159/6033/19

провадження № 61-3955ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

22 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позов мотивував тим, що 14 липня 2019 року о 18 год 44 хв. відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "БМВ 732", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням відповідача ОСОБА_1 та автомобіля марки "Citroen", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2. Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 124, статтею 130 КУпАП. Внаслідок пригоди автомобіль був пошкоджений і йому завдано матеріальної шкоди. Він має право на відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода полягає у тому, що він переживав через пошкодження автомобіля, тривалий час не може користуватися автомобілем, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди були порушені його нормальні життєві зв'язки та звичні умови життя, його дружина отримала тілесні ушкодження, через що він перебуває в пригніченому стані, спричиненні збитки не відшкодовано, конфлікт з ОСОБА_1 не вичерпано. Просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 166 983,40 грн, заподіяну моральну шкоду 50 000,00 грн та судові витрати у справі.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року відкрито провадження у даній справі. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного провадження і встановлено строк для подання доказів, відзиву до 09 грудня 2019 року.

Заочним рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої йому майнової шкоди 166 983,40 грн. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої йому моральної шкоди 50 000,00 грн.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду від 27 січня 2020 року заочне рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2019 року в даній справі скасовано. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої майнової шкоди 166 983,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої моральної шкоди 10 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі в сумі 4 519,80 грн.

Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року в даній справі в частині відшкодування моральної шкоди змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн моральної шкоди. В решті рішення залишено без змін.

09 березня 2021 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.

Згідно із частиною 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частиною 1 статті 389 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України як і пункт 9 частини 3 статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

ЦПК України не передбачено права на оскарження у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі в частині оскарження ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року слід відмовити.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року та постанови Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є відшкодування майнової та моральної шкоди, ціна позову у даній справі становить 216 983,40 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не наведено.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі в частині оскарження рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року та постанови Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2019 року, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко