Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.12.2018 року у справі №144/372/18

Ухвала

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 144/372/18

провадження № 61-467ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 мають двох дітей: дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.З вересня 2017 року подружжя разом не проживає, діти проживають з ОСОБА_2 та знаходяться на її утриманні. Домовленості між подружжям про участь ОСОБА_1 щодо утримання дітей не досягнуто, відповідач офіційно ніде не працює, але він може влаштуватись на роботу та отримувати заробітну плату, тому може сплачувати аліменти. Інших дітей, непрацездатних дружини чи батьків відповідач не має. Стягнення за виконавчим документом з нього не справляються, тому позивач просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на дітей в розмірі 1
500,00 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня

2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на

дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та сина - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1
000,00 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць піддано негайному виконанню.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції,

ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня

2018 року змінено.

Зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1 000,00
грн до 800,00 грн щомісячно на кожну дитину.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/3 частини доходів, починаючи з дня звернення із позовними вимогами до суду і до досягнення дітьми повноліття, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 3 частини 1 статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1 500,00 грн щомісячно на кожну дитину, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Отже, справа № 144/372/18 не є справою з ціною позову, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Справа № 144/372/18 є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK

v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях частина 6 статті 19 ЦПК України, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 12 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило