Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.01.2021 року у справі №756/1462/19

Ухвала

Іменем України

15 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 756/1462/19

провадження № 61-19545ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом ОСОБА_1, третя особа - Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4. Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.26 вересня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт на її ім'я, яким заповіла вказану квартиру. Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є її чоловік ОСОБА_1. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. Вона у встановлений законом строк звернулася до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 22,4 кв. м, житловою 12,7 кв. м, у порядку спадкування за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальна площа квартири 22,4 кв. м, житлова площа квартири 12,7 кв. м, у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

29 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме: сплатити судовий збір.

У січні 2021 року на адресу Верховного Суду від представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: клопотання про відстрочення сплати судового збору або зменшення його розміру.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що розмір судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення (8 870,00 грн) перевищує 5 відсотків розміру річного доходу заявника. До клопотання додано довідку про доходи ОСОБА_1, відповідно до якої сума пенсії за період із 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року складає 36 412,05 грн.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи те, що розмір судового збору за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік (1 820,60 грн), тому суд дійшов висновку про задоволення клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що 08 квітня 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1, виданим 08 квітня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції міста Києва. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу "ОСОБА_4".

26 вересня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Тютюн І. М., згідно з яким заповіла належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3.

Згідно з копії свідоцтва про право власності на житло від 26 серпня 2009 року квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_2.

24 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

20 лютого 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Двадцять першої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним заповіту.

Постановою Двадцять першої київської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1, яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4, у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на заповідану квартиру.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 статті 1223 ЦК України).

Статтею 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно з частиною 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

У судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом у постанові від 02 лютого 2018 року у справі № 2/0624/776/2012 (провадження № 61-1785св18).

Встановивши, що позивач є спадкоємцем за заповітом, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк, проте їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом через відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно, суди попередніх інстанцій правильно застосували наведені норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спадкове майно, оскільки остання набула права на спадкування, проте позбавлена можливості оформити право на спадщину у нотаріуса через відсутність у неї правовстановлюючих документів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у ОСОБА_1 не виникло право на спадкування після смерті ОСОБА_4, тому він не є належним відповідачем у цій справі, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідачами у справах про визначення права власності у порядку спадкування на майно, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв'язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заявупро прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).

Таким чином, якщо спадкоємець протягом встановленого строку подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що прийняв її.

Судами встановлено, що 24 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, а тому він вважається таким, що прийняв спадщину.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у цій справі, безпідставні, оскільки ОСОБА_1 подав заяву про прийняття спадщини, оспорював заповіт, складений на користь ОСОБА_3, отже є таким, що претендує на спадщину після смерті ОСОБА_4, відповідно, саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі.

Враховуючи наведене, безпідставними також є посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, у які зроблено висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій не порушено вказаного висновку.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, тому колегія судів дійшла висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою та про відмову у відкритті касаційного провадження.

Щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у цій справі, тому судовий збір, сплата якого відстрочена до ухвалення судового рішення, не підлягає стягненню із заявника.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа - Двадцять перша київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик