Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2018 року у справі №229/2462/17

Ухвала

Іменем України

11 травня 2018 року

м. Київ

справа № 229/2462/17

провадження № 61-22178ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року у складі судді: Гонтар А. Л., та постанову апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року у складі суддів: Мірути О. А., Будулуци М. С., Хейло Я.

В., у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії чи бездіяльність Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Приморського ВДВС Одеського МУЮ) в якій, з урахуванням доповнень, просив суд: визнати дії державного виконавця Приморського ВДВС Одеського МУЮ незаконними; скасувати постанови від 14 лютого 2017 року та 28 квітня 2017 року; повернути незаконно утриманні кошти та зарахувати їх в рахунок наступних платежів по аліментам.

Скарга мотивована тим, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини на користь ОСОБА_6 14 грудня 2015 року державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Гуменюком В.

В. винесено постанову, згідно якої було звернуто стягнення на пенсію ОСОБА_4 у зв'язку з утвореною заборгованістю, яка станом на 01 грудня 2015 року становила 8 місяців та встановлено утримувати 50% від пенсії боржника.

В подальшому державний виконавець листом від 24 лютого 2016 року вніс зміни до постанови, вказавши, що у зв'язку з проведенням перерахунку заборгованості по аліментам встановлено, що переплата ОСОБА_4 станом на 01 березня 2016 року становить 6 143,80 грн, в подальшому аліменти просив стягувати згідно виконавчого листа у розмірі 1/4 частини.

15 лютого 2017 року державний виконавець зробила розрахунок заборгованості по аліментам, вказавши, що заборгованість по аліментам ОСОБА_4 складає за період з лютого 2015 року по січень 2017 року 4 870,90 грн. 28 квітня 2017 року державним виконавцем були внесені зміни до постанови від 14 грудня 2015 року та доповнено постанову таким абзацом: "у зв'язку з утвореною заборгованістю ОСОБА_4 станом на 12 квітня 2017 року у розмірі 5 155,15 грн необхідно утримувати 50% пенсії боржника до повного утримання боргу, в подальшому аліменти стягувати згідно виконавчого листа у розмірі 1/4 частини, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку".

Копія постанови від 14 грудня 2017 року та розрахунок заборгованості від 15 лютого 2017 року до відома ОСОБА_4 не доводились.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року, у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що дії державного виконавця відповідають вимогам статті 70 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки розмір відсотків відрахування із пенсії заявника не перевищує передбаченого законом. ОСОБА_4 не надав суду доказів на підтвердження того, що розрахунок заборгованості повинен бути іншим та не довів неправильність нарахування йому заборгованості по аліментам. При цьому, судами вказано, що постанови від 14 лютого 2017 року та 28 квітня 2017 року, які просив скасувати ОСОБА_4 не приймались. Стосовно квитанцій, які надані ОСОБА_4 на підтвердження перерахування аліментів апеляційним судом зазначено, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів неповнолітню доньку рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року в частині стягнення аліментів залишено без змін.

Встановлено, що відповідачем на підтвердження своїх заперечень проти вимог про стягнення аліментів надані копії чеків про поповнення картки за номером 06 лютого 2015 року на суму 498 грн, 05 січня 2015 року на 2 000 грн, 10 березня 2015 року на 998 грн. Вказані документи не містять жодного прізвища, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які проводили перерахування грошових коштів та їх отримували. З копії чеків електронного переказу на ім'я "ОСОБА_6" 10 квітня 2015 року на суму 500 грн, 18 травня 2015 року на суму 500 грн, 17 липня 2015 року на суму 500 грн, 25 серпня 2015 року на суму 500 грн, 16 вересня 2015 року на суму 500 грн, 19 жовтня 2015 року на суму 500 грн, не вбачається ким їх зроблено. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 жовтня 2015 року, що набуло законної сили, стягнення аліментів здійснено починаючи з 25 лютого 2015 року, тобто до дня винесення рішення, судом були досліджені всі докази, які надав ОСОБА_4 в підтвердження добровільної сплати аліментів. Докази, надані ОСОБА_4 та прийняті судом апеляційної інстанції, були досліджені ним при розгляді справи в апеляційному провадженні, рішення по якій прийняте 08 червня 2016 року. Додатковими доказами сплати аліментів у добровільному порядку, які ОСОБА_4 надані при розгляді скарги на дії державного виконавця, судами надано оцінку та встановлено, що квитанції від 17 червня 2015 року на суму 1 000 грн, від 17 грудня 2015 року на суму 352 гривні та від 14 січня 2016 року на суму 500
гривень не містять зазначення платежу та прізвище платника.

20 березня 2018 року ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 через засоби поштового зв'язку звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року.

Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, порушення судами норм процесуального права призвело до повторного стягнення аліментів з ОСОБА_4 та переплаті суми аліментів, судами незаконно не прийнято надані докази (квитанції, що підтверджують сплату аліментів за 13 місяців).

При цьому ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просять поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції отримано 21 лютого 2018 року. На підтвердження вказаних обставин надано копію рекомендованого повідомлення про вручення ОСОБА_4 поштового відправлення.

Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).

У частині 2 статті 390 ЦПК України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GУMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

З урахуванням того, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарги ОСОБА_4 на дії (бездіяльність) державного виконавця не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, тому на підставі частини 4 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби.

Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_4 та його представнику ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження ухвали Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та постанови апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 11 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2018 року у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії (бездіяльність) Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н.О. Антоненко

В.І. Журавель