Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2021 року у справі №616/489/19

Ухвала

Іменем України

12 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 616/489/19

провадження № 61-5196ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Госптовари",про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заява мотивована тим, що із січня 2013 року він проживав однією сім'єю з ОСОБА_3. Вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

Враховуючи, що він проживав однією сім'єю з ОСОБА_3 на АДРЕСА_1, а працював у м. Чугуєві, що спричиняло незручності, за його заявою в листопаді 2013 року його переведено до карного розшуку Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

У 2017 році ОСОБА_3 поставлено діагноз - пухлина головного мозку, а надалі її матері ОСОБА_4 - рак підшлункової залози. Весь їхній спільний бюджет та заощадження використані на лікування ОСОБА_3 та її матері. Оригінали медичної документації ОСОБА_3 та її матері, особисті документи тощо перебувають у нього, оскільки він був для ОСОБА_3 єдиною близькою людиною, опікувався нею, вважав себе її чоловіком. Факт їхнього спільного проживання однією сім'єю також підтверджується численними фотографіями, показаннями свідків.

Вказав, що рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року розірвано шлюб між ним та ОСОБА_5. У вказаному рішенні суду зазначено, що сторони не підтримували шлюбних відносин та не мешкали однією родиною з 2013 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла. У встановлений законом строк ОСОБА_3 спадщину прийняти не встигла, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто через п'ять місяців після смерті своєї матері. На час смерті ОСОБА_3 він у іншому зареєстрованому шлюбі вже не перебував.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є її дядько ОСОБА_2 та він, оскільки проживав з нею однією сім'єю без реєстрації шлюбу не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини. ОСОБА_2 своєю заявою від прийняття спадщини після померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовився на його користь.

Він звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 на підставі якої заведено спадкову справу, проте йому повідомлено, що для підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_3 більше п'яти років на час відкриття спадщини йому необхідно звернутися до суду.

Із урахуванням наведених обставин, заявник просив встановити факт, що він у період із 2013 року по 14 грудня 2018 року проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто більше п'яти років до часу відкриття спадщини.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено, встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та похована у м. Харків, однією сім'єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу із січня 2013 року до дня її смерті, а саме: до ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто понад п'ять років до часу відкриття спадщини.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Госптовари" задоволено. Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 15 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без задоволення.

24 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник просить поновити йому строк на касаційне оскарження та вказує на те, що копію оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції отримав лише 26 лютого 2021 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, зокрема отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду 26 лютого 2021 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України) як на підставу оскарження судового рішення. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України (пункт 1 частини 4 статті 411 ЦПК України).

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 працювала у Фрунзенському районному суді м.

Харкова на посаді секретаря судових засідань з 13 лютого 2012 року по 09 листопада 2018 року.

Місце проживання ОСОБА_6 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

Місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 із 07 грудня 2010 року. ОСОБА_1 за вказаною адресою зареєстрований, проте не проживає.

ОСОБА_1 із 23 березня 2012 року до 19 листопада 2013 року працював на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Чугуївського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області; з 19 листопада 2013 року до 06 листопада 2015 року працював на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області; з 07 листопада 2015 року до 11 лютого 2016 року працював оперуповноваженим Орджонікідзевського відділу поліції (м. Харків) Головного управління Національної поліції в Харківській області, з 11 лютого 2016 року по 17 квітня 2018 року - оперуповноваженим Фрунзенського (Немишлянського) відділення поліції Орджонікідзевського (Індустріального) відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, з 17 квітня 2018 року до 13 липня 2018 року - інспектором роти № 7 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, з 13 липня 2018 року працює інспектором взводу № 1 роти № 4 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції.

Маляр Є. В. із 16 жовтня 2010 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5, від якого вони мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 01 серпня 2017 року, яке набрало законної сили 23 серпня 2017 року, розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 18 травня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. У вказаному рішенні зазначено, що згідно з пояснень ОСОБА_5, сторони припинили шлюбно-сімейні відносини та ведення сумісного господарства з 2013 року.

Отже, заявник ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі у період із 16 жовтня 2010 року до 23 серпня 2017 року (дати набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу).

ОСОБА_1 просить встановити факт проживання однією сім'єю із ОСОБА_3, у період із 2013 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (дня смерті ОСОБА_3).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - мати ОСОБА_3.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку її дочка ОСОБА_3 не встигла прийняти та оформити, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Бєлгород Російської Федерації.

ОСОБА_1 здійснив поховання ОСОБА_3, що підтверджується договором-замовленням на організацію та проведення поховання, актами на ритуальні послуги та предмети ритуального призначення від 16 грудня 2018 року.

Брат ОСОБА_4 та дядько ОСОБА_3 - ОСОБА_2, що зареєстрований та проживає у Російській Федерації, відмовився від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4.

12 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Волобуєвої Т. В. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що проживав з дочкою спадкодавця ОСОБА_3, яка не встигла прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4, однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Приватним нотаріусом Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Волобуєвою Т. В. 12 лютого 2019 року заведена спадкова справа № 10/2019 до майна померлої ОСОБА_4, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 55093802 та витягом із спадкового реєстру № ~organization0~.

12 лютого 2019 року приватний нотаріус Костянтинівського міського нотаріального округу Донецької області Волобуєва Т. В. письмово повідомила ОСОБА_1, що для оформлення спадщини йому необхідно надати рішення суду про встановлення факту проживання з дочкою спадкодавця ОСОБА_3 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Допитані судом першої інстанції свідки: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 повідомили, що ОСОБА_1 із 2012 року проживав разом із ОСОБА_3 як одна сім'я. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, опікувалися один за одним.

Згідно з частиною 2 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вказаної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини та неперебування цих осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц (провадження № 61-40658св18).

Встановивши, що ОСОБА_1 у період із 16 жовтня 2010 року до 23 серпня 2017 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутні правових підстав для задоволення вимоги заявника про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, оскільки у охоплюваний період заявник перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Вимога про встановлення у цій справі такого факту суперечить положенням статті 25 СК України, а тому є незаконною.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заявник з колишньою дружиною припинив шлюбні-сімейні відносини та ведення сумісного господарства з 2013 року, оскільки припинення шлюбно-сімейних відносин між чоловіком та дружиною є підставою для розірвання шлюбу, а не підтвердженням відсутності шлюбу.

Доводи заявника про те, що він доглядав за ОСОБА_3 у період її хвороби; рідний дядько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 добровільно відмовився від спадщини на його користь, Верховний Суд відхиляє, оскільки у цій справі такі обставини не мають правового значення для вирішення питання про встановлення факту проживання однією сім'єю, оскільки законом не передбачена можливість встановлення такого факту щодо осіб (особи), які у цей період перебувають у інших зареєстрованих шлюбах.

Посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15 (провадження № 61-28987св18), є необґрунтованими, оскільки у справі № 521/16365/15 та у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, встановленні різні фактичні обставини. Зокрема, у справі № 521/16365/15 судами не встановлено, що позивач у період спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю без реєстрації шлюбу перебував у зареєстрованому шлюбі із іншою особою.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки воно ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, правильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на пункт 1 частини 4 статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункт 1 частини 4 статті 411 ЦПК України), то Верховний Суд зазначає, що застосування для касаційного оскарження судового рішення підстави, передбаченої вказаним пунктом, можливе лише одночасно із однією з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Враховуючи те, що Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1частини 2 статті 389 ЦПК України, тоді як касаційна скарга не містить посилання на пункти 2, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, тому відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 4 статті 411 ЦПК України.

Керуючись частиною 4 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - ОСОБА_2, особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Госптовари",про встановлення факту, що має юридичне значення відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик