Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.04.2020 року у справі №643/4381/19

УХВАЛА

07 квітня 2020 року

м. Київ

справа №643/4381/19

провадження №61-5031ск20

Верховний Суд у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Штелик С. П., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що з відповідачем ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 05 квітня 2002 року. Від шлюбу подружжя має двох дітей.

Ведення між ними спільного господарства та сумісне проживання фактично припинено у січні 2018 році. Діти проживають разом із матір'ю - ОСОБА_2. Шлюб між ними було розірвано на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 січня 2019 року. В період шлюбу до моменту фактичного припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства, а саме 11 травня 2018 року, його колишня дружина, без його відома, скориставшись грошима з сумісного бюджету родини, внесла авансовий внесок за автомобіль для своєї матері ОСОБА_3.

Авансовий платіж було внесено на рахунок ТОВ "Максус Лізинг" через Банківську установу ПАТ "Альфа-Банк" у розмірі 170 000 гривень, а також 1700 гривень у якості комісії банку за прийняття платежу.

На підставі вищенаведеного позивач просив визнати суму 171 700 гривень спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з відповідача на його користь 1/2 частину грошових коштів в розмірі 85850 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позову.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

В пункті 8 статті 129 Конституції України зазначено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.

Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що у даній справі позивачем заявлена ціна позову у розмірі 85 850 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200).

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Однак, доводів за яких судові рішення, ухвалені у малозначній справі, підлягають перегляду у касаційному порядку, касаційна скарга не містить.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Зазначена справа є справою малозначною в силу закону та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

З урахуванням вищенаведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню, випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не встановлено, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 листопада 2019 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик