Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.09.2021 року у справі №2-4894/07

Ухвала

07 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 2-4894/07

провадження № 61-14752ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М.

М.,розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, особи, яка не брала участі у розгляді справи на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року в складі судді: Дюженко Л. А., та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2007 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа: орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року позов ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок, задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, площею 12,85х12,50 кв. м. та вважати його введеним в експлуатацію.

Зобов'язано орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвати будинок АДРЕСА_2, літерою А-2, площею 12,85х12,50 кв. м за ОСОБА_2 на праві особистої власності та вважати будинок АДРЕСА_1, введеним в експлуатацію.

ОСОБА_1, як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок - закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд приходить до висновку, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1, який є сином ОСОБА_2, оскільки як вбачається з матеріалів справи рішенням Запорізької міської ради від 28 червня 1991 року за № 259/3 земельна ділянка розміром 0.24 га була відведена малому підприємству "Кристал" для будівництва чотирьох садибних будинків господарчим способом. ОСОБА_2 був працівником зазначеного підприємства, тому протоколом зборів малого підприємства "Кристал" № 14 від 24 липня 1991 року були виділені земельні ділянки для будівництва житлових будинків працівникам цього підприємства, в тому числі й ОСОБА_2, а саме земельна ділянка № НОМЕР_1, площею 938 кв. м. У 1999 році спірний будинок був збудований ОСОБА_2, йому було видано технічний паспорт, де він зазначений користувачем зазначеного житлового будинку. На час будівництва спірного житлового будинку ОСОБА_1 - син ОСОБА_2 був неповнолітнім, оскільки народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с.31), тобто йому було 8 років. Доказів того, що ОСОБА_1 приймав участь у будівництві спірного житлового будинку, або, що житловий будинок був побудований за кошти неповнолітнього ОСОБА_1, матеріали справи не містять. Під час розгляду справи ОСОБА_3 надав суду протокол зборів учасників малого підприємства № 14 від 24 липня 1991 року про виділення земельної ділянки для будівництва житлового будинку саме ОСОБА_2. Про наявність іншого протоколу № 14/1 від 24 липня 1991 року ОСОБА_2 суду не заявляв та його суду не надавав. Протокол № 14 від 24 липня 1991 року недійсним (незаконним) не визнавався та є чинним.

Апеляційний суд вказав, що предметом спору у цій справі є визнання права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2, який був побудований ОСОБА_2 у 1999 році, що підтверджується матеріалами справи, проте останній не міг зареєструвати будинок на праві власності, так як Запорізька міська рада не прийняла його до експлуатації, хоча позивач ОСОБА_2 надав усі необхідні документи, які визначили готовність будинку, але вони були втрачені, що й було підставою звернення до суду. За встановлених обставин, враховуючи, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року не було вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки апелянта, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для перегляду оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку.

30 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та відмовити у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки доводам про те, що на час винесення судового рішення ОСОБА_1 був неповнолітнім, мешкав та мав право користування житловим будинком, який є предметом спору та право користування земельною ділянкою, яка була виділена на родину у складі 4 особи, а відповідно до технічного паспорта станом на 1999 рік, було зазначено 4 користувачі земельної ділянки та будинку, тобто, ОСОБА_1 мав право на отримання у власність як частини жилого будинку, так і частини земельної ділянки та використати право на її приватизацію, тому вважає, що зміст зазначеного рішення суду суперечить його правам та інтересам, а саме: обмежує його права щодо жилого приміщення та земельної ділянки і порушує гарантії збереження права на житло.

У відкритті касаційного провадження в частині оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року слід відмовити з таких мотивів.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Системне тлумачення частини 2 статті 17, пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню підлягають рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року в апеляційному порядку не переглядалось, а отже не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України. Тому у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 рокуслід відмовити.

У відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвали Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 рокуслід відмовити з таких мотивів.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина 1 статті 352 ЦПК України

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини 1 статті 362 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що "аналіз частини 1 статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що: "у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті".

Встановивши, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 17, 260, 389, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2007 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінської районної адміністрації Запорізької міської ради, третя особа - орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на житловий будинок про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук