Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2020 року у справі №198/542/19

Ухвала

03 липня 2020 року

місто Київ

справа № 198/542/19

провадження № 61-9493ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Людмила"

на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2020 року

за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Людмила"

про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2019 року звернулася до суду з позовом про припинення шляхом розірвання договору оренди землі від 23 листопада 2011 року № 41 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225980700:01:002:0123, площею 6,5941 га; договору оренди землі від 08 січня 2013 року № 6 щодо земельних ділянок з кадастровим номером 1225980700:01:001:0315, площею 5,247 га, та кадастровим номером 1225980700:01:001:0316, площею 0,8979 га. Зазначені земельні ділянки розташовані на території Вербуватівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позов обґрунтовано невиконанням з боку відповідача обов'язку про перегляд розміру орендної плати за договорами, чим порушено право позивача на отримання гідної, сучасної та обґрунтованої плати за користування земельними ділянками.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, позов задоволено.

Припинено шляхом розірвання договір оренди землі від 23 листопада 2011 року № 41, укладений між ОСОБА_1 та Селянським (фермерським) господарством "Людмила"
Юр'ївського району Дніпропетровської області (далі - СФГ "Людмила") щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225980700:01:002:0123, площею 6,5941 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Вербуватівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

Припинено шляхом розірвання договір оренди землі від 08 січня 2013 року № 6, укладений між ОСОБА_1 та СФГ "Людмила" щодо земельної ділянки з кадастровими номерами 1225980700:01:001:0315 та 1225980700:01:001:0316, загальною площею 6,0226 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Вербуватівської сільської ради Юр'ївського району Дніпропетровської області.

Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції визнав, що розмір орендної плати та порядок її перегляду є істотною умовою спірних договорів, проте, встановлено, що відповідач відмовляється вносити зміни шляхом перегляду (перерахування) розміру орендної плати внаслідок зміни господарювання, що є підставою для припинення правочинів шляхом їх розірвання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, відхилив доводи заявника, що підстави для зміни орендної плати відсутні. У таких висновках апеляційний суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 липня 2018 року у справі № 910/11764/17, відповідно до яких, з урахуванням положень статті 632 ЦК України, статті 288 ПК України і статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що умовами спірних правочинів визначено обов'язок відповідача щорічно переглядати розмір орендної плати, належний розмір отримання якої є метою укладення таких договорів зі сторони позивача та її єдиним економічним інтересом у зазначених правовідносинах.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

СФГ "Людмила" 23 червня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Щодо оцінки судових рішень, які оскаржуються учасником справи, до категорії тих, що підлягають касаційному оскарженню

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Касаційному оскарженню не підлягають судові рішення у малозначних справах (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Пунктом 8 частини 1 статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову про розірвання договору найму (оренди) визначається сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Згідно з Пунктом 8 частини 1 статті 176 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом спору у справі є вирішення вимог про договору оренди землі від 23 листопада 2011 року № 41 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225980700:01:002:0123, площею 6,5941 га; договору оренди землі від 08 січня 2013 року № 6 щодо земельних ділянок з кадастровим номером 1225980700:01:001:0315, площею 5,247 га, та кадастровим номером 1225980700:01:001:0316, площею 0,8979 га. Орендна плата за використання зазначених земельних ділянок сторонами правочину визначена з розрахунку не менше 4 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером undefined (73 429,52 грн) на рік; не менше 4 % від нормативно грошової оцінки земельних ділянок з кадастровим номером undefined та undefined (104 300,95 грн) на рік.

Отже, ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 100 = 210
200,00 грн).

Урахувавши ціну позову у цій справі, судові рішення ухвалені у такій справі не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо наявності винятків для допуску до касаційного оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не зазначено.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia), №40160/12) наголосив на обмеженості доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (справа "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, пункт 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення у справі "Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", пункт 45; рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, пункт 32, від 02 листопада 2006 року; "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia) від 07 липня 2015 року № 18499/08, пункт 29).

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості

("Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", пункт 36; рішення у справі "Козліца проти Хорватії", пункт 33; рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", пункт 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, пункт 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії"

(Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, пункт 48, від 02 жовтня 2012 року).

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", пункт 54).

Також Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 від 09 жовтня 2018 року у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Європейський суд у зазначеному рішенні зазначив, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій він також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у малозначній справі, а отже, не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Людмила" про припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Людмила" на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 08 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2020 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко