Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.02.2021 року у справі №275/746/20

Ухвала

29 січня 2021 року

м. Київ

справа № 275/746/20

провадження № 61-718ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що 28 травня 2010 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6 582,27 дол. США, що станом на час укладення договору еквівалентно 52 000,00 грн, строком до 28 травня 2013 року. Оскільки відповідач не повернув позику у встановлений договором строк та відмовляється в добровільному порядку сплачувати кошти, ОСОБА_2 просив стягнути на свою користь із ОСОБА_1 6 582,27 дол. США.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182 657,99 грн заборгованості за договором позики від 28 травня 2010 року та судові витрати у розмірі 1 826,58 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 у січні 2021 року засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі становить 6 582,27 дол. США, що станом на час подання касаційної скарги (12 січня 2021 року) еквівалентно 185 620,01 грн, та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 189,00 грн х 100 = 218 900,00 грн), а тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, яким, за загальним правилом, виключається можливість перегляду ухвалених у ній судових рішень судом касаційної інстанції.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Заявник у своїй скарзі посилається на підстави, передбачені підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Зокрема зазначає, що задоволення позову ОСОБА_2 у повному обсязі поставить його у скрутне майнове становище, а обґрунтування доводів потребує значного часу, оскільки необхідно витребувати докази на їх підтвердження.

Водночас, аналіз судових рішень у справі та наведені заявником у скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що ця справа має виняткове значення для заявника, оскільки полягають у його незгоді з оцінкою судами зібраних у справі доказів, встановлених обставин, а також з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому. Доказів, які свідчать про винятковість справи для заявника матеріали касаційної скарги не містять.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних, призначив справу до розгляду в порядку (письмового) позовного провадження, тим самим позбавив його можливості надати пояснення щодо своєї позиції у справі. Однак, зазначені доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони за своїм змістом не відповідають вимогам пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України та зводяться до власного тлумачення положень цивільного процесуального законодавства щодо порядку розгляду малозначних справ.

Інших посилань випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, касаційна скарга не містить.

Випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 вересня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик