Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.09.2020 року у справі №464/2198/19

Ухвала

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 464/2198/19

Провадження № 51-4132ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Булейко О. Л., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Волкуна О. Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 рокуОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що 14 квітня 2019 року, близько 21 год 30 хв., знаходячись в приміщенні житлової кімнати будинку АДРЕСА_1, за місцем свого проживання, під час побутового конфлікту із потерпілим ОСОБА_2, умисно наніс ножом потерпілому ОСОБА_2 один удар в ділянку живота зліва, спричинивши останньому проникаюче поранення черевної порожнини з пошкодженням ІІІ сегменту печінки, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент його заподіяння.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу захисника Волкуна О. Р. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року- без змін.

У касаційній скарзі захисник Волкун О. Р., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження.

Вважає, що наявні у справі докази не підтверджують доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Крім цього зазначає, що під час апеляційного розгляду, судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про повторне дослідження обставин справи та заяву про відвід складу колегії суддів.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно, висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного злочину зроблено з дотриманням вимог КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до КПК України.

Так, суд першої інстанції вірно оцінив суперечливі показання обвинуваченого ОСОБА_1 про заперечення вини у вчиненні кримінального правопорушення, як форму захисту, спрямовану на уникнення кримінальної відповідальності та правильно поклав в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про обставини вчинення злочину, а також дані протоколів слідчих дій з відеозаписом, згідно з якими встановлено, що ОСОБА_1 завдав потерпілому ОСОБА_10 тілесне ушкодження, механізм утворення та локалізація якого підтверджені висновками експертиз. Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності. Судом не встановлено обставини, які б ставили під сумнів показання потерпілого, свідків, та не надано доказів, які їх спростовують.

Таким чином, дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

На переконання колегії суддів, засудженому призначено покарання відповідно до приписів кримінального законодавства України, яке є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, при його призначенні повною мірою враховано тяжкість вчиненого, конкретні обставини кримінального правопорушення, дані про особу винного.

Вирок суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника, в тому числі й ті, які є аналогічними доводам касаційної скарги, апеляційний суд у відповідності з приписами ст. 419 КПК України надав їм належну оцінку та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Що стосується доводів захисника в частині не дослідження судом апеляційної інстанції доказів безпосередньо, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов'язку досліджувати докази із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів судом першої інстанції, а тому підстав для безпосереднього дослідження доказів не було. Таким чином, вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень вимог кримінального процесуального закону, як на те посилається захисник.

З оглядну на наведене, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні заяви сторони захисту щодо відводу складу колегії суддів, слід вважати безпідставними, оскільки відмова суду у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів не є підставою для відводу суддів.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника Волкуна О. Р. та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Волкуна О. Р. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 25 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 01 червня 2020 року щодо останнього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський О. Л. Булейко С. Б. Фомін