Історія справи

Ухвала ККС ВП від 29.06.2021 року у справі №331/4930/19

Ухвала

Іменем України

29 червня 2021 року

м. Київ

справа № 331/4930/19

провадження № 51-3097 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.,

розглянувши касаційну скаргу захисника Пузіна Д. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2021 року щодо останнього,

встановив:

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2020 року

ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік та покладено обов'язки передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 завдану злочином моральну шкоду у сумі 15000 грн та витрати на правову допомогу у сумі 13300 грн.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2020 року - без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 09 вересня 2019 року, приблизно о 04 год 30 хв., не офіційно надаючи послуги з перевезення пасажирів, перебуваючи у салоні транспортного засобу "Wolkswagen Passat", номерний знак "НОМЕР_1", біля будинку № 42 на вул. Шевченка в м. Запоріжжя, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливим мотивом, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу із дорожньої сумки, яка знаходилася на задньому сидінні автомобіля, таємно викрав належне ОСОБА_2 майно на загальну суму 2707 грн. Після чого вийшов із салону транспортного засобу та направився до зеленої зони біля будинку № 42 на

вул. Шевченка в м. Запоріжжя, де на власний розсуд розпорядився викраденим, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. В обґрунтування вказує, що протокол огляду місця події від 09 вересня 2019 року є неналежним та недопустимим доказом, оскільки, на його думку, під час даної слідчої дії слідчим фактично проведено одночасно допит, слідчий експеримент та особистий обшук ОСОБА_1. Стверджує, що висновок судової товарознавчої експертизи № 10-649 від 07 жовтня 2019 року підлягає виключенню з числа доказів у кримінальному провадженні, оскільки він є похідним доказом від вищевказаного протоколу огляду місця події.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення було зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 23 КПК України, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 23 КПК України.

Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення на підставі: показань потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, протоколу огляду місця події від 09 вересня 2019 року з фототаблицею, протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 10 та 19 вересня 2019 року, інформації ЗФ ПП "Оптимальне таксі" за № 3 від 10 вересня 2019 року, висновку судової товарознавчої експертизи № 10-649 від 07 жовтня 2019 року, зміст яких детально відображено у вироку.

Проаналізувавши зазначені докази та встановлені фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов належних висновків про відсутність підстав для її задоволення, при цьому відповідно до вимог ст. 419 КПК України проаналізував доводи апеляційної скарги, які аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги захисника щодо неналежності та недопустимостіпротоколу огляду місця події від 09 вересня 2019 року, з огляду на таке.

За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

За приписами ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому ст. 86 КПК України.

Натомість, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК України).

У касаційній скарзі взагалі не наведено доводів щодо неналежності протоколу огляду місця події. В свою чергу, доводи щодо його недопустимості обґрунтовані, на думку захисника, проведенням під час такого огляду одночасно допиту засудженого, слідчого експерименту та особистого обшуку ОСОБА_1. Вказані доводи були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов висновку, що такі доводи є виключно баченням ситуації і її оцінкою стороною захисту та не узгоджується з матеріалами кримінального провадження і фактичними обставинами справи. При цьому суд зазначив, що огляд місця події було проведено у суворій відповідності до вимог ст. 237 КПК України. Хід та результати проведення цієї процесуальної дії зафіксовано в протоколі, який оформлено відповідно до вимог ст.104 КПК України. Під час такого огляду обвинувачений ОСОБА_1 добровільно надав свої пояснення, що не може бути розцінено як допит чи то проведення слідчого експерименту.

При цьому, колегія суддів враховує, що в обґрунтування недопустимості протоколу огляду місця події захисник не вказує, що такий доказ отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Верховний Суд зазначає, що приписами ст. 237 КПК України передбачено можливість запрошення для огляду місця події підозрюваного, при цьому особи у присутності яких здійснюється огляд, мають право робити заяви, які підлягають занесенню до протоколу.

Як слідує, із показань засудженого, потерпілої та свідків, ОСОБА_1 добровільно приймав участь у огляді місця події та самостійно показав куди викинув викрадені у ОСОБА_2 речі, що відповідно до положень ст. 104 КПК України обов'язково фіксується у протоколі цієї слідчої дії.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає доводи захисника щодо недопустимості протоколу огляду місця події з наведених ним підстав неспроможними та такими, що спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

З урахуванням викладеного, доводи про недопустимість висновку судової товарознавчої експертизи № 10-649 від 07 жовтня 2019 року, як похідного доказу, є безпідставними.

Разом з цим, порушення вимог кримінального процесуального закону допущені при вилученні 09 вересня 2019 року у ОСОБА_1 грошових коштів в ході проведення огляду місця події, не спростовують правильності висновків судів про доведеність його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам

ст.ст. 370, 374, 419 КПК України. Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування судових рішень і закриття кримінального провадження у касаційній скарзі не наведено, та Судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника Пузіна Д. М. та вважає, що у відкритті провадження, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Пузіна Д. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2021 року щодо останнього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов М. І. Ковтунович