Історія справи

Ухвала ККС ВП від 01.10.2019 року у справі №428/1462/19
Ухвала ККС ВП від 25.11.2019 року у справі №428/1462/19

Ухвала

Іменем України

22 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 428/1462/19

Провадження № 51-3935ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів: Ковтуновича М. І., Фоміна С. Б.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 лютого 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 23 липня 2019 року щодо нього,

встановив:

Вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання частини не відбутого покарання за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07 грудня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Вирішення питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що повторно, 17 грудня 2018 року, приблизно о 17 годині, знаходячись в приміщенні магазину ТОВ "АТБ-Маркет Продукти-377" мережі "АТБ", розташованого за адресою: м. Сєвєродонецьк, проспект Хіміків, б. 30/1, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, таємно викрав майно вартістю 316 гривень 33 копійки, чим спричинив ТОВ "АТБ-Маркет" матеріальну шкоду на зазначену суму.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 23 липня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 лютого 2019 року -без змін.

У касаційній скарзі засуджений посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вказані судові рішення та призначити йому більш м'яке покарання. В обґрунтування вказує, що судами не враховано обставини, які характеризують його особу та пом'якшують покарання.

Окрім цього, просить поновити строк на касаційне оскарження вироку першої інстанції суду та ухвали апеляційного суду, посилаючись на те, що з дня проголошення ухвали апеляційного суду перебуває під вартою, захисника не має, є юридично не грамотним, раніше вже звертався з неналежно оформленою касаційною скаргою, яку було повернуто, і лише після ознайомлення з відповідними положеннями КПК України зміг підготувати дану скаргу.

Вирішуючи питання про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ст. 426 КПК України, касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КПК України, пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

За інформацією Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" вступну та резолютивну частину ухвали Луганського апеляційного суду від 23 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав 23 липня 2019 року, повний текст - 12 серпня 2019 року.

З урахуванням викладеного, дослідивши доводи засудженого щодо причини пропуску строку на касаційне оскарження, враховуючі обставини вручення йому копії ухвали апеляційного суду, колегія суддів вважає за можливе поновити ОСОБА_1 строк касаційного оскарження, у зв'язку з чим заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Дане кримінальне провадження у суді першої інстанції розглядалось за приписами ч. 3 ст. 349 КПК України.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги засудженого про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з оскаржуваного вироку, при призначенні покарання в межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який не працює, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, раніше судимий, на утриманні малолітніх, неповнолітніх та інших утриманців не має.

Обставиною, яка пом'якшує покарання визнано щире каяття, обставиною, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину.

Обставин, які б суттєво знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину, та є підставами для застосування положень ст. 69 КК України не встановлено.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, остаточно призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, що на переконання суду буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення мети покарання.

Залишаючи без зміни вирок суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду, при цьому зазначив, що призначене покарання відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів "рівних можливостей" та "справедливого судового розгляду", встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини, з чим погоджується і колегія суддів.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що твердження ОСОБА_1 про перебування на його утриманні матері-пенсіонерки не знайшло свого підтвердження, оскільки матеріали кримінального провадження не містять даних про його працевлаштування та отримуваний дохід.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Усі наведені засудженим в апеляції доводи належним чином перевірені, на них надані змістовні відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни судових рішень, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Клопотання засудженого ОСОБА_1 задовольнити - поновити строк на касаційне оскарження вироку Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 лютого 2019 року та ухвали Луганського апеляційного суду від 23 липня 2019 року щодо нього.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 27 лютого 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 23 липня 2019 року щодо нього.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський М. І. Ковтунович С. Б. Фомін