Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.06.2021 року у справі №725/6237/20

Ухвала

Іменем України

14 червня 2021 року

м. Київ

провадження № 51-2891 ск 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Білик Н. В.,

суддів: Кравченка С. І., Ємця О. П.,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 лютого 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 лютого 2021 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), раніше неодноразово судимого, останнього разу 29 грудня 2020 року вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі стоком на 2 роки,

визнано винуватим та призначено покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді 1 року позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, частково приєднано покарання за вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2020 року і призначено покарання у виді 2 років 2 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарань, з врахуванням вироку Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 грудня 2020 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 лютого 2021 року змінено: постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 1 року позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком і вироком Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2020 року та вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 29 грудня 2020 року призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. В решті вирок залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, будучи раніше судимим за вчинення корисливих злочинів, 8 липня 2020 року о 18:40 год., перебуваючи в торговому залі магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2", що розташований по АДРЕСА_2, з вітрини викрав одну пляшку віскі "Jack Daniels", об'ємом 0,7 л, яку заховав під свій одяг та не розрахувавшись на касі, вийшов з приміщення магазину, чим завдав ФОП ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 612,33 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати постановлені відносно нього судові рішення через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі та застосувати положення ст. 69 КК України. Зазначає, що суд, призначаючи покарання, не врахував всіх обставини, що пом'якшують покарання (має на своєму утриманні хвору дитину, одружений, позитивно характеризується за місцем проживання), що призвело до призначення надто суворого покарання.

Мотиви Суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 не оскаржує висновків суду в частині доведеності винуватості та кваліфікацію його дій. Натомість, вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість.

На думку колегії суддів ці доводи є безпідставними.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.

Із аналізу судового рішення вбачається, що обираючи засудженому міру примусу, суд послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину), відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховано дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше неодноразово судимий за аналогічні злочини, належних висновків для себе не зробив, а тому виправлення та перевиховання ОСОБА_1 не можливе без ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим призначив покарання за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі.

З такими висновками місцевого суду погоджується й колегія суддів ВС.

Що стосується позиції засудженого про пом'якшення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, то слід зазначити наступне.

За змістом ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК України за цей злочин.

У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов'язаний у своєму рішенні зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання.

Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про необхідність застосування до нього положень ст. 69 КК України, оскільки його твердження про те, що він одружений та має на своєму утриманні хвору дитину не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, Суд, досліджуючи дані, що характеризують особу засудженого, врахувала те, що він вже неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, відбував покарання у виді позбавлення волі, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та маючи непогашені та незняті в установленому законом порядку судимості, повторно вчинив злочин проти власності.

Така поведінка засудженого свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та явне небажання вести законослухняний спосіб життя, а тому, на думку ВС його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, відповідають принципам законності, індивідуалізації та справедливості при призначенні покарання.

Касаційна скарга засудженого не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Ураховуючи наведені у скарзі мотиви та надані до неї копії судових рішень, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.

З цих підстав Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 22 лютого 2021 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик С. І. Кравченко О. П. Ємець