Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.09.2020 року у справі №914/2002/19

УХВАЛА

20 січня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2002/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

за участю секретаря судового засідання - Гогуся В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кохавинська паперова фабрика" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 (Бонк Т. Б., Матущак О. І., Якімець Г. Г. ) та рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 (Козак І. Б. ) у справі №914/2002/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кохавинська паперова фабрика" до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" про визнання недійсним рішення Центральної комісії АТ "Львівгаз" з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС від 28.08.2019 щодо задоволення акту про порушення № 005241 від 06.08.2019

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Кохавинська паперова фабрика" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі - Відповідач) про визнання недійсним рішення Центральної комісії Відповідача з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС від 28.08.2019 щодо задоволення акту про порушення №005241 від 06.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що прийняте Відповідачем рішення, на підставі якого проведено донарахування об'єму природного газу на суму 20 831,08 грн, є протиправним та таким, що не відповідає вимогам Кодексу ГРС, типовому договору розподілу природного газу та фактичним обставинам, які мали місце при виконанні сторонами умов цього договору з тих підстав, що облік газу в період з 03.08.2019 по 09.08.2019 проводився комерційним вузлом обліку газу з повіреними у Держстандарті лічильником ЛГк-150-650-0,63-01, Ду150мм, зав. №4282 та коректором об'єму газу типу ОЕ-VРТ 0,68/120, зав. №24111; спожитий та належно облікований Позивачем газ за період з 04.08.2019 по 05.08.2019 був зарахований Відповідачем в об'єм споживання за звітний період - серпень 2019 року згідно підписаних актів розподілу природного газу та приймання-передачі природного газу від 31.08.2019; через комерційний вузол обліку газу, до складу якого входить коректор об'єму газу типу ВЕГА-1.01-ВБ-0,4-6-0,5 НЧ, зав. №07804, що підлягав повірці, газ не споживався з 7:00 год. 04.08.2019 по 10:00 год.
05.08.2019, а тому об'єм газу не підлягав перерахунку (донарахуванню) з посиланням на пункт 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС; на час повірки коректора об'єму газу типу ВЕГА-1.01-ВБ-0,4-6-0,5 НЧ, зав. №07804 з 03.08.2019 по
09.08.2019 Позивачем проводилося споживання газу шляхом використання іншого комерційного вузла обліку газу на основному газопроводі з повіреним лічильником ЛГк-150-650-0,63-01, Ду150мм, зав. №4282 та коректором об'єму газу типу ОЕ-VРТ 0,68/120, зав. №24111.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що визначальним у даній справі є констатація факту пропуску строку повірки коректора газу Позивачем на 1 день. Пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим, що і має місце у даній справі та визнається Позивачем, є одним із видів порушень, внаслідок яких оператор ГРМ змінює встановлений режим нарахування об'ємів (обсягів) розподіленого природного газу споживача. При цьому, суд зазначає, що ні самостійне перекриття газу споживачем, а також облік і споживання через інший прилад обліку, не мають вирішального значення, оскільки підставою для застосування санкції є пропуск строку періодичної повірки ЗВТ. Оскільки Позивачем не було виконано заходи, передбачені абзацом 6 пункту 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС, тому Відповідачем правомірно змінено порядок нарахування обсягу спожитого газу через комерційний ВОГ, елементом якого був демонтований коректор, на підставі абзацу 6 пункту 3 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС. В оскаржуваному рішенні Відповідача від 28.08.2019 констатовано факт порушення Позивачем саме строку періодичної повірки ЗВТ терміном на 1 день та задоволено акт про порушення Кодексу ГРС №005241 від 06.08.2019 з підстав порушення підпункту 4 пункту 2 розділу 2 глави ХІ Кодексу ГРС. Посилання Позивача на пункт 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС зазначено лише в акті-розрахунку від 28.08.2019, однак, підставою для його проведення є також пропущення терміну періодичної повірки коректора. При цьому, предметом оскарження є рішення комісії від
28.08.2019, а не акт-розрахунок від 28.08.2019, а наявності підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення Позивачем не доведено і судом не встановлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 залишено без змін з тих же підстав.

Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю з тих підстав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №922/1838/17, а саме, що "у разі пропущення терміну періодичної повірки ЗВТ з вини споживача (незабезпечення належної організації повірки власних ЗВТ або не допуск до ЗВТ представників оператора ГРМ) обсяг спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є ЗВТ з пропущеним терміном повірки, розраховується відповідно до вимог розділу ХІ Кодексу", внаслідок чого не застосував норми права, якими врегульовано дані правовідносини, а саме пункт 8 глави 7 розділу Х, пункт 1 глави 1 розділу ХІ, пункт 5 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін з огляду на те, що Верховний Суд у справі №922/1838/17 не висловлював правову позицію щодо застосування пункту 8 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС, а лише послався на вказану норму права. Крім того, обставини даної справи та справи №922/1838/17 є відмінними, оскільки у справі №922/1838/17 оператор ГРМ не змінював споживачу порядок розрахунку обсягу спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є демонтований ЗВТ, який підлягав повірці у відповідності до абзаца 6 пункта 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГТС.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У поданій касаційній скарзі Позивач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у справі №922/1838/17, а саме, що "у разі пропущення терміну періодичної повірки ЗВТ з вини споживача (незабезпечення належної організації повірки власних ЗВТ або не допуск до ЗВТ представників оператора ГРМ) обсяг спожитого природного газу через комерційний ВОГ, елементом якого є ЗВТ з пропущеним терміном повірки, розраховується відповідно до вимог розділу ХІ Кодексу", внаслідок чого не застосував норми права, якими врегульовано дані правовідносини, а саме пункт 8 глави 7 розділу Х, пункт 1 глави 1 розділу ХІ, пункт 5 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГРС.

Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.

Верховний Суд в постанові від 19.03.2019 у справі №922/1838/17, на яку Позивач послався як на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки виявлений відповідачем факт пропущення позивачем строку періодичної повірки лічильника газу та коректора об'єму газу є доведеним, а тому відповідач правомірно провів розрахунок необлікованих об'ємів природного газу споживачу (позивач) на підставі пункту 4.1. глави 4 розділу XI Кодексу ГТС за період з 10.04.2017 по 25.04.2017, тобто з дати початку прострочення позивачем періодичної повірки ЗВТ до дати здійснення працівниками відповідача перевірки технічного стану вузла обліку за зверненням позивача, оскільки на час здійснення повірки приладів обліку споживач був відключений від системи газопостачання.

Предметом позову у справі є скасування здійсненого відповідачем нарахування позивачу оперативно-господарських санкцій у грошовій сумі, що дорівнює вартості обсягу природного газу, обчисленого за номінальною потужністю неопломбованого газового обладнання відповідно до складеного відповідачем технічного розрахунку; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу обсягу спожитого природного газу за фактичними показниками лічильника газу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що здійснене відповідачем нарахування оперативно-господарських санкцій у грошовій сумі, що дорівнює вартості обсягу природного газу, є незаконним та необґрунтованим, оскільки умовами Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП №2498 від
20.09.2015, не передбачено оперативно-господарські санкції за будь-які правопорушення, складання розрахунку необлікованих об'ємів природного газу у зв'язку з пропущенням позивачем строку періодичної повірки лічильника газу та коректора до отримання результатів повірки було передчасним, розрахунок не відповідає обсягам газу, спожитим позивачем протягом спірного періоду, та визначений відповідачем обсяг природного газу є надмірно великим, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, є неспіврозмірним із вчиненим правопорушенням.

У цій справі №914/2002/19, в якій Позивачем подано касаційну скаргу, суди попередніх інстанції дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів відсутності підстав для визнання недійсним оскаржуваного рішення Відповідача щодо задоволення акту про порушення №005241 від 06.08.2019.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в акті №005241 від
06.08.2019 встановлено порушення споживачем (Позивач) підпункту 4 пункту 2 розділу 2 глави ХІ Кодексу ГРС (порушення терміну періодичної повірки ЗВТ терміном на 1 день з 04.08.2019 по 05.08.2019).

Відповідно до положень підпункту 4 пункту 2 глави 2 розділу XI Кодексу ГРС до порушень, внаслідок яких оператор ГРМ змінює встановлений режим нарахування об'ємів (обсягів) розподіленого природного газу споживачу, належить пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим.

Попередні судові інстанції дійшли висновку, що пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим, що має місце у даній справі та визнається Позивачем, є одним із видів порушень, внаслідок яких оператор ГРМ змінює встановлений режим нарахування об'ємів (обсягів) розподіленого природного газу споживачу. При цьому, ні самостійне перекриття газу споживачем, ні облік і споживання газу через інший прилад обліку (про що зазначає Позивач в позові) не мають вирішального значення, оскільки підставою для застосування санкції є пропуск строку періодичної повірки ЗВТ, що має місце в даних правовідносинах.

Беручи до уваги те, що, Позивачем не було виконано заходи, передбачені абзацом 6 пункту 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС, Відповідач правомірно змінив порядок нарахування обсягу спожитого газу через комерційний ВОГ, елементом якого був демонтований коректор, на підставі абзацу 6 пункту 3 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС.

В оскаржуваному Позивачем рішенні Відповідача від 28.08.2019 констатовано факт порушення Позивачем саме строку періодичної повірки ЗВТ терміном на 1 день та задоволено акт про порушення Кодексу ГТС №005241 від 06.08.2019 з підстав порушення Позивачем підпункту 4 пункту 2 розділу 2 глави ХІ Кодексу ГРС. Факт пропуску строку повірки визнається і самим Позивачем в судах першої та апеляційної інстанцій.

Посилання Позивача на пункт 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГРС зазначено лише в акті-розрахунку від 28.08.2019, однак, підставою для його проведення є також пропущення терміну періодичної повірки коректора. При цьому, предметом оскарження є рішення комісії від 28.08.2019, а не акт-розрахунок від 28.08.2019.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи спір у справі №922/1838/17, Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій, які дійшли висновку про те, що факт вчинення позивачем правопорушення у вигляді пропущення строку періодичної повірки ЗВТ з вини споживача, що не є побутовим, є доведеним, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що споживач не дотримався належного контролю за строками спливу міжповірочних інтервалів ЗВТ та своєчасно не здійснив організацію проведення їх періодичної повірки.

Під час розгляду даної справи №914/2002/19, в судах першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач не заперечив та погодився з тим, що ним пропущено термін повірки ЗВТ на 1 день.

Тобто, під час розгляду обох справ суди з'ясували наявність такої обставини, як пропущення споживачем строку періодичної повірки ЗВТ, а наявність такого правопорушення відповідно до підпункту 4 пункту 2 глави 2 розділу ХІ Кодексу ГТС належить до правопорушень, внаслідок яких оператор ГРМ змінює встановлений режим нарахування об'ємів розподіленого природного газу споживачу. Крім того, в обох справах відповідачами було складено акт про порушення, прийнято рішення про задоволення цього акт у і складено акт-розрахунок об'ємів газу.

Водночас, за наявності таких обставин в обох справах №922/1838/17 та №914/2002/19, як складання відповідачем актів про порушення, в яких встановлено порушення (пропущення) споживачем (позивачем) терміну періодичної повірки ЗВТ, прийняття рішень про задоволення цих актів про порушення, а потім складання актів-розрахунків, слід звернути увагу на те, що предметом позову у справі №922/1838/17, як вже зазначалося вище, є скасування здійсненого відповідачем нарахування позивачу оперативно-господарських санкцій у грошовій сумі, що дорівнює вартості обсягу природного газу, обчисленого за номінальною потужністю неопломбованого газового обладнання відповідно до складеного відповідачем технічного розрахунку; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок позивачу обсягу спожитого природного газу за фактичними показниками лічильника газу.

Предметом позову у цій справі №914/2002/19 є визнання недійсним рішення Центральної комісії АТ "Львівгаз" з розгляду актів про порушення споживачами природного газу вимог Кодексу ГРС від 28.08.2019 щодо задоволення акту про порушення №005241 від 06.08.2019. Тобто, предмети позовів у справах не є подібними.

Відповідно і підстави позовів у вказаних справах не є подібними, оскільки у справі №922/1838/17, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на невідповідність розрахунку обсягам газу, спожитим позивачем протягом спірного періоду, а також на те, що визначений відповідачем обсяг природного газу є надмірно великим, не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, є наспіврозмірним із вчиненим правопорушенням (пропущення позивачем строку періодичної повірки лічильника газу). У цій справі №914/2002/19 Позивач в позові доводить лише протиправність самого рішення Відповідача, яким задоволено акт про порушення положень Кодексу ГРС.

На обставини щодо порушення порядку визначення обсягу газу та його вартості за актом-розрахунком від 28.08.2019, як на підставу позовних вимог, Позивач в позові не посилався.

Колегія суддів зазначає, що подібність правовідносин не обмежується ідентичністю обставин справи, оскільки включає в себе також підстави і предмет позову, які в справах №922/1838/17 та №914/2002/19 відрізняються.

Згідно з главою 5 розділу ХІ Кодексу ГТС у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 16 до пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (пункт 1). Акт про порушення має бути розглянутим комісією з розгляду актів про порушення Оператора ГРМ, яка визначає його правомірність та приймає щодо них відповідне рішення (пункт 8). За результатами розгляду акта про порушення на засіданні комісії може бути прийнято рішення про його задоволення (повністю або частково), або необхідність додаткового обстеження чи перевірки, або додаткових пояснень тощо, або скасування акта про порушення. При задоволенні комісією акта про порушення складається акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об'єму та обсягу природного газу і його вартості (пункт 11).

Оскільки, як встановлено главою 5 розділу ХІ Кодексу ГТС, за наявності відповідних підстав спочатку складається акт про порушення, потім приймається відповідне рішення і, в разі прийняття рішення про задоволення акта про порушення, складається відповідний акт-розрахунок, тому слід вважати, що прийняття (складання) кожного з перелічених документів має свій певний наслідок та своє виключне значення.

Зважаючи на предмет та підстави позову у цій справі №914/2002/19, слід дійти висновку, що сам акт-розрахунок від 28.08.2019, який складений за результатами прийняття Відповідачем рішення від 28.08.2019, не був предметом оскарження в суді першої інстанції при пред'явленні позову та, відповідно, не був предметом розгляду та надання оцінки під час розгляду позовних вимог по суті спору.

Позивачем заперечувався сам факт правопорушення, а тому заявлялася позовна вимога про визнання недійсним рішення про задоволення акту про порушення, а питання щодо протиправності акта-розрахунку не було підставою позову і, відповідно, предметом позову щодо скасування чи визнання протиправним нарахування, здійсненого Відповідачем за актом-розрахунком від 28.08.2019, про що правильно зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні (предметом оскарження є рішення Відповідача, а не акт-розрахунок).

При цьому, слід враховувати, що розгляд справи має відповідати вимогам процесуального закону, і суди, здійснюючи розгляд спору, обмежені предметом та підставами позову. Зокрема, статтею 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статтею 14 ГПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статтею 14 ГПК України випадках. Частиною 2 статті 237 ГПК України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, при оскарженні рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, Позивач додатково до визначених у позові підстав, послався на те, що всупереч пункту 8 глави 7 розділу Х, пункту 1 глави 1 розділу ХІ, пункту 5 глави 4 розділу ХІ Кодексу ГТС Відповідач безпідставно провів Позивачу перерахунок (донарахування) об'єму природного газу за період 04.08.2019 по 05.08.2019 на підставі пункту 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГТС, тоді як до даних правовідносин не підлягають застосуванню положення пункту 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГТС.

Частиною 5 статті 269 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на наведене, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає, що підстави позову щодо заперечень Позивача в частині визначеної суми, нарахованої по акту-розрахунку, з посиланням на необхідність застосування, як стверджує Позивач, іншої норми Кодексу ГТС (пункту 8 глави 7 розділу Х, пункту 1 глави 1 розділу ХІ, пункту 5 глави 4 розділу ХІ), ніж було застосовано Відповідачем (пункту 2 глави 7 розділу Х), не були заявлені в суді першої інстанції, а тому не могли бути предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, Позивач в касаційній скарзі також посилається на неправомірність здійснення Відповідачем розрахунків, проведених за актом-розрахунку від 28.08.2019 на підставі пункту 2 глави 7 розділу Х Кодексу ГТС.

Водночас, враховуючи частину 3 статті 300 ГПК України, якою визначено, що у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції; зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається, колегія суддів вважає, що зазначені вище обставини касаційної скарги не були предметом дослідження та надання оцінки в суді першої інстанції, а тому також не можуть бути розглянуті і в суді касаційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, всупереч висновку Верховного Суду у справі №922/1838/17, скаржник не врахував, що ця постанова касаційного суду та судові рішення у цій справі №914/2002/19, прийняті за різних встановлених фактичних обставин, залежно від встановлення яких суди і застосовували відповідні норми права, з різними предметами спору, а також підставами позовів, а тому правовідносини у вказаній справі не є подібними до цієї справи №914/2002/19.

Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на наведене, колегія суддів, відповідно до Пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Кохавинська паперова фабрика" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 та рішення Господарського суду Львівської області від 28.01.2020 у справі №914/2002/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В. Г.

Судді Берднік І. С.

Міщенко І. С.