Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.04.2018 року у справі №922/3369/17

УХВАЛА

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3369/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Скарбниця" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 (повний текст складено 12.03.2018)

за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Юнітек"

до Фермерського господарство "Скарбниця"

про стягнення 853 880,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

02.04.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Фермерським господарством "Скарбниця" подано касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі № 922/3369/17 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2018 року у справі №922/3369/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Дослідивши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Скарбниця", колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з наступних підстав.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, викладено його у новій редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017.

Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Brualla Gomez de La Torre v. Spain, 19.12.1997, Repotrs 1997-VIII, п. 35).

Згідно до пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржувана постанова Харківського апеляційного господарського суду від
06.03.2018 прийнята за правилами, що встановлені вже новою редакцією Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), отже у питанні наявності чи відсутності права на касаційне оскарження слід виходити з положень Кодексу саме в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ.

Як вбачається із матеріалів справи, Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма "Юнітек" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012 в розмірі 853 880,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.11.2017).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем погашена заборгованість, яка виникла на підставі договору поставки від 10.03.2016 №ТК012 та підтверджується видатковими накладними на суму 695 030,00 грн та актом надання послуг від 24.10.2016 №1608 щодо збирання соняшнику на суму 123 000 грн, шляхом передачі позивачу у власність озимої пшениці у кількості 484,643т на суму 1 453 929 грн, що підтверджується видатковою накладною від 15.07.2016 №1. Також судом першої інстанції зазначено, що вартість переданої позивачу сільськогосподарської продукції є вищою за вартість переданого відповідачу товару та наданих послуг та, відповідно, про відсутність у відповідача заборгованості за договором від 10.03.2016 №ТК012; з урахуванням приписів статті 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та у зв'язку з набуттям позивачем права власності на предмет застави відповідно до умов договору застави від 15.05.2016 №1 зобов'язання ФГ "Скарбниця" слід вважати повністю виконаними.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №922/3369/17 рішення Господарського суду Харківської області від 13.12.2017 у справі №922/3369/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, присуджено до стягнення з Фермерського господарства "Скарбниця" на користь Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Юнітек" 853 880,00 грн боргу, 12 808,21 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 19
212,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове, дійшла висновку про недоведеність здійснення господарської операції за видатковою накладною від 15.07.2016 №1 за договором поставки від
10.03.2016 №ТК012, оскільки відповідачем не був наданий оригінал цієї накладної на вимогу суду апеляційної інстанції; відсутні докази відображення цієї операції у податковій звітності; відповідачем не надано доказів наявності озимої пшениці у кількості 969,28т станом на 15.07.2016, що підтверджувало б факт поставки озимої пшениці за двома накладними від 15.07.2016 №1, а отже доказ відповідача не є достатнім та не дає змогу підтвердити факт поставки товару за двома видатковими накладними від 15.07.2016 №1 за договорами №ТК012 та №22/03-1.

Відповідно до ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. "

Таким чином, згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Відповідно до ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або

2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. "

Згідно з ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

2. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. "

Доводи касаційної скарги фактично зводяться не до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, а до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, здійсненими ним на підставі власної оцінки доказів, про недоведеність здійснення господарської операції за видатковою накладною від
15.07.2016 №1 за договором поставки від 10.03.2016 №ТК012, оскільки відповідачем не був наданий оригінал цієї накладної на вимогу суду апеляційної інстанції; відсутні докази відображення цієї операції у податковій звітності; відповідачем не надано доказів наявності озимої пшениці у кількості 969,28т станом на
15.07.2016, що підтверджувало б факт поставки озимої пшениці за двома накладними від 15.07.2016 №1, а отже, що доказ відповідача не є достатнім та не дає змогу підтвердити факт поставки товару за двома видатковими накладними від 15.07.2016 №1 за договорами №ТК012 та №22/03-1, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів, встановлення по новому обставин справи та визнати доведеними доводи відповідача.

Разом з тим, як зазначено вище, суд касаційної інстанції в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Посилання скаржника на ч.4 ст.29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно якої у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов'язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним і обтяжувач не вправі пред'являти боржнику інші вимоги у зв'язку з виконанням цього зобов'язання, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом першої інстанції ця норма була застосована у зв'язку з тим, що даний суд встановив набуття позивачем права власності на предмет застави шляхом отримання його за накладною №1 від
15.07.2016 на суму 1 453 929,00 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, як зазначено вище, на підставі власної оцінки доказів визнав вищевказаний факт недоведеним.

Підстав для скасування постанови апеляційного суду, передбачених наведеними ч.3 ст.310 та ч.ч.1, 2, 3 ст.311 Господарського процесуального кодексу України, в касаційній скарзі не наведено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Скарбниця" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018, оскільки у даній справі правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 293 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Скарбниця" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.03.2018 у справі №922/3369/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський