Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.05.2021 року у справі №914/2618/20

УХВАЛА

04 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/2618/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут"

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут"

про стягнення 1 534 991 476,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2021 (згідно вхідного реєстраційного номера та дати суду апеляційної інстанції) Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" через суд апеляційної інстанції звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від
22.06.2021 про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.01.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 914/3168/20.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 задоволено апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від
12.01.2021, відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про зупинення провадження у справі №914/2618/20, справу повернуто до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №914/2618/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.04.2021.

19.05.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" подало до Західного апеляційного господарського суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №914/2618/20, в якій просить розподілити судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.01.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) не передбачено права чи обов'язку суду апеляційної інстанції розподіляти судові витрати у випадку направлення справи для продовження розгляду до місцевого суду, отже правові підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на ухвалу Господарського суду Львівської області від 12.01.2021 у цій справі відсутні, оскільки судове рішення, яким спір вирішено по суті, не ухвалювалося, а справа була направлена судом апеляційної інстанції для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" зазначає про те, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до абзацу другого частини 3 статті 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, ураховуючи, що наведені норми не передбачають розподілу апеляційною інстанцією судових витрат у випадку направлення справи для продовження розгляду до місцевого суду, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом апеляційної скарги у цій справі, оскільки судове рішення, яким спір вирішено по суті не ухвалювалося, а справа була направлена судом апеляційної інстанції для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від
22.06.2021 та відмову у відкритті касаційного провадження на підставі частини 2 статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Разом з тим, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів визнає безпідставним.

Так, згідно з частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частиною 4 статті 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частиною 4 статті 303 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що при визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

Ураховуючи наведене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово відзначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Виключна правова проблема є такою що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій у зв'язку з чим її не вирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та не однакового вирішення спорів за однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті такої основоположної його складової, як принцип юридичної визначеності; юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування); юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права (абзац четвертий пункту 4, абзац п'ятий, перше речення абзацу шостого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року N 6-р/2019).

Оскільки правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не встановлено, у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовляється.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 ГПК України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №914/2618/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

В. Ю. Уркевич