Історія справи

Постанова ВГСУ від 07.03.2017 року у справі №914/1901/15
Ухвала КГС ВП від 24.09.2018 року у справі №914/1901/15
Постанова ВГСУ від 07.03.2017 року у справі №914/1901/15
Постанова ВГСУ від 14.07.2016 року у справі №914/1901/15

УХВАЛА

01 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1901/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Булгакової І.В., Львова Б.Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.08.2018 (Малех І.Б., Кордюк Г.Т., Плотніцький Б.Д.) та ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 (Пазевич В.М., Іванчук С.В., Манюк П.Т.) у справі № 914/1901/15

за позовом Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго", третя особа ОСОБА_10, суб'єкт оскарження Сихівський відділ державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України про зобов'язання виконати рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №96 від 23.12.2014, стягнення 60000,00 грн штрафу 59400,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

26.09.2018 Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" через Львівський апеляційний господарський суд повторно подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 у справі № 914/1901/15 після повернення вперше поданої касаційної скарги на зазначенні судові рішення ухвалою Верховного Суду від
21.09.2018 на підставі пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2018, скаргу Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на дії державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України в справі № 914/1901/15 - задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 ухвалу суду першої інстанції від 25.06.2018 залишено без змін.

Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що постановою суб'єкта оскарження від
22.05.2018 виконавче провадження № 52649527 закінчене на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому у мотивувальній частині постанови суб'єкта оскарження від 22.05.2018 вказано лише, що Приватне акціонерне товариство "Львівобленерго" повідомило про виконання рішення суду в повному обсязі, однак доказів перевірки суб'єктом оскарження виконання рішення не представлено (надсилання вимог до стягувача з метою встановлення повноти виконання рішення суду; виклик посадових осіб боржника з метою встановлення повноти виконання рішення суду, враховуючи зміст рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.12.2014 № 96 р/к).

Також судами встановлено, що описовий виклад вчинено без з'ясування позиції стягувача та неврахування змісту рішення адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від
23.12.2014 № 96 р/к. У постанові суб'єкта оскарження від 22.05.2018 відображення лише суб'єктивної позиції боржника, що не узгоджується із засадами неупередженості та об'єктивності.

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" обґрунтовано порушенням судами попередніх інстанцій під час прийняття оскаржуваних судових рішень приписів пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" та статті 343 Господарського процесуального кодексу України.

Крім цього, скаржник зазначає, що дана справа містить виключну правову проблему для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак, скаржник в поданій касаційній скарзі не зазначив, у чому саме полягає порушення або неправильне застосування норм права судами попередніх інстанцій і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржених судових рішень.

Також скаржник не зазначає, які правові питання матимуть значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому, скаржник не наводить судову практику суперечливості щодо правої проблематики, яка виникла у даному спорі.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглянувши доводи скаржника про те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики, вважає, наведені доводи необґрунтованими та недоведеними, оскільки в касаційній скарзі не зазначено та не доведено відсутність в спірному питанні саме єдиної правозастосовчої практики.

Крім цього, аналіз судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник незгоден з висновками судів попередніх інстанцій.

Враховуючи, що касаційна скарга зводиться викладення обставин справи без належного обґрунтування порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у справі.

За змістом абзацу 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 234, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1901/15 за Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.06.2018 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал платіжного доручення № 48707 від 31.08.2018 на суму 1762,00 грн, іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Булгакова І.В.

Львов Б.Ю..