Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.09.2020 року у справі №923/708/19

УХВАЛА

29 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/708/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В. В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від
14.07.2020р.

у складі колегії суддів: А. І. Ярош- головуючий, Г. І. Діброва, Н. М.

Принцевська

за позовом акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк"

до

1. Фермерського господарства "Теллус-Юг";

2. ОСОБА_2;

3. ОСОБА_1

про стягнення 1 759 678,80 грн.

за участю представників:

від позивача: О. В. Шемет,

від відповідача-1: не з'явилися,

від відповідача-2: не з'явилися,

від відповідача-3: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк"
у м. Херсоні звернулося до господарського суду з позовом про солідарне стягнення з Фермерського господарства "Теллус-ЮГ", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 759 678,80 грн. з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю заборгованості відповідача-1 за кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди від 18.06.2014 №6914N8.

Вимоги до відповідача-2 та відповідача-3 мотивовані з посиланням на договори поруки № 6914Р19 від 18.06.2014, № 6916Р12 від 18.03.2016, №6916Р13 від
18.03.2016, № 6916Р42 від 21.09.2016 та №6916Р43 від 21.09.2016.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.01.2020 р. у справі №923/708/19 позов про стягнення 1 759 678,80 грн. задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю позовних вимог, оскільки доказів виконання відповідачами вимоги позивача щодо усунення порушення зобов'язання за кредитними договорами суду не надано.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у справі №923/708/19 рішення місцевого господарського суду скасовано, позовні вимоги про стягнення 1 759 678,80 грн. задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ФГ "Теллус-Юг", ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь АТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Херсоні заборгованість за Генеральною кредитною угодою №6914N8 від 18.06.2014 у розмірі 1 576 428,07 грн., яка складається з заборгованості:

- за кредитним договором від 28.12.2017 № 69117К50 в розмірі 598400,86 грн., в т. ч. : основна заборгованість в сумі 489178,41 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 101 154,64 грн., пеня, нарахована на відсотки за користування кредитом в сумі 451,81 грн., штраф за порушення умови щодо проведення щорічного страхування у розмірі 3808,00 грн., штраф за порушення умови щодо надання до Банку документів - 3808,00 грн. ;

- за кредитним договором від 18.03.2016 №6916К13 в розмірі 502305,23 грн., в т. ч. : основна заборгованість в сумі 462000,00 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 32508,89 грн., пеня, нарахована на відсотки за користування кредитом в сумі 436,34 грн., комісія за управління після надання коштів - 3960,00 грн., штраф за порушення умови щодо надання до Банку документів в сумі 3400,00 грн. ;

- за кредитним договором від 21.09.2016 №6916К46 в розмірі 475 721,98 грн., в т. ч. : основна заборгованість в сумі 443195,24 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 28713,86 грн., пеня, нарахована на відсотки за користування кредитом в сумі 372,88 грн., комісія за управління після надання коштів - 3440,00 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Апеляційний господарський суд вказав, що оскільки порука відповідача-2 та відповідача-3 щодо зобов'язань відповідача-1 за кредитним договором є чинною, суд дійшов висновку про наявність солідарного обов'язку поручителів та позичальника за невиконання зобов'язань позичальника по поверненню кредитних коштів, процентів, а також нарахованих штрафів та неустойки.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення лише частково заявлених сум.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1, не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням нової редакції касаційної скарги, поданої на виконання ухвали Суду), просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 28.12.2017р. №69117К50 в розмірі 598 400,86 грн., в тому числі основної заборгованості в сумі 489178,41 грн., пені за несвоєчасне погашення заборгованості в сумі 101 154,64 грн., пені, нарахованої на відсотки за користування кредитом в сумі 451,81 грн., штрафу за порушення умови щодо проведення щорічного страхування у розмірі 3808,00 грн, штрафу за порушення умови щодо надання до Банку документів - 3808,00 грн.

Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судового рішення п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми ст.ст. 553, 554 ЦК України, стягнувши з ОСОБА_1 заборгованість за порушення зобов'язання, за яке вона не поручалась, а саме за невиконання умов кредитного договору від 28.12.2017р. № 69117К50.

Скаржник вказує, що апеляційним господарським судом застосовано норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №910/13109/18.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укрексімбанк" не погоджується з викладеними в касаційній скарзі доводами та просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 не погоджується з постановою апеляційного господарського суду в частині стягнення з неї заборгованості за кредитним договором від 28.12.2017р. №69117К50 в розмірі 598 400,86 грн., стверджуючи, що за виконання даного кредитного договору ОСОБА_1 не поручалася.

Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судом апеляційної інстанції норм ст.ст. 553, 554 ЦК України та застосування їх без урахування висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №910/13109/18, тобто підставою касаційного оскарження визначеною в п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №923/708/19 з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020р. у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г).

Як вбачається із встановлених судами обставин справи №923/708/19, спір у даній справі виник з огляду на неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань за кредитними договорами та договорами поруки.

Апеляційний господарський суд, відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що вона не є поручителем за кредитним договором від 28.12.2017 р. № 69117К50, встановив, що кредитний договір від 28.12.2017 р. № 69117К50 укладено в рамках Генеральної кредитної угоди № 6914N8 від 18.06.2014 р.

Відповідно до договору поруки №6914Р19 від 18.06.2014, укладення якого скаржником не заперечується, поручитель (ОСОБА_1) зобов'язується перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання, під яким розуміється Генеральна кредитна угода № 6914N8 від 18.06.2014 р. з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної кредитної угоди, їй підпорядковуються та є Додатками до угоди, є невід'ємними частинами та складають єдиний документ.

Додатковою угодою №6914N8-4 до Генеральної кредитної угоди від 28.12.2017 викладено в новій редакції Додаток №1 до Генеральної угоди, яким визначено Перелік кредитних договорів, що діятимуть у межах цієї Генеральної угоди, і є додатками до неї, у тому числі зазначено і кредитний договір від 28.12.2017 №69117К50.

Як вбачається з досліджених судами матеріалів справи, додатковою угодою №6914Р19-4 від 28.12.2017 до договору поруки №6914Р19 від 18.06.2014 поручителі (в тому числі ОСОБА_1) підтвердили, що вони надали кредитору та позичальнику згоду на укладання ними додаткової угоди від 28.12.2017 №6914N8-4 до Генеральної кредитної угоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №910/13109/18, на яку посилається скаржник, зазначила, що умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі. У постанові зазначено, що встановивши, що кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука є припиненою в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК України (у відповідній редакції).

Тобто у справі, на яку посилається скаржник, було встановлено обставини щодо збільшення кредитного ліміту за кредитними зобов'язаннями боржника без погодження з поручителем, і досліджувалося питання щодо необхідності узгоджувати такі зміни з поручителем.

Тоді як у справі №923/708/19, яка переглядається, відсутні обставини щодо збільшення кредитного ліміту без погодження з поручителем. Апеляційним господарським судом встановлено, що на підставі договору поруки №6914Р19 від
18.06.2014 поручитель ОСОБА_1 зобов'язалася перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником Генеральної кредитної угоди №6914N8 від 18.06.2014 р. з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках цієї угоди, в тому числі зобов'язань за кредитним договором від 28.12.2017 №69117К50.

Вказане виключає подібність правовідносин у справі, що переглядається з правовідносинами у справі, на яку посилається скаржник.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №910/13109/18 та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №923/708/19, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020р. у справі №923/708/19 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 234, 235, п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2020р. у справі №923/708/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець