Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.04.2020 року у справі №911/1825/19

УХВАЛА

02 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1825/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Комунальне підприємство Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія"

представник відповідача - не з'явився,

розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 (суддя Янюк О. С. ) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 (головуючий суддя Чорногуз М. Г., судді Євсіков О. О., Агрикова О. В. ) у справі за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" до Комунального підприємства Броварської міської ради Київської області "Броваритепловодоенергія" про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1.19.07.2019 Акціонерне товариство "Оператор газорозподільних систем "Київоблгаз" (далі - Позивач, Товариство) звернулося до Комунального підприємства Броварської міської ради "Броваритепловодоенергія" (далі - Відповідач, Підприємство) з позовом про стягнення заборгованості за Договором розподілу природного газу № 09420DJRQDBT016 від 01.01.2016 (далі - Договір) в розмірі 2 575 203,28 грн, що складається з 2 471 748,42 грн основного боргу, 95 399,29 грн пені за порушення зобов'язання, 8 055,57 грн 3 % річних від простроченої суми боргу.

Позовні вимоги мотивує порушенням Відповідачем умов Договору та положень законодавства щодо обов'язку повної та своєчасної оплати вартості отриманих послуг з розподілу природного газу, внаслідок чого у Відповідача утворилася заборгованість.

2.18.11.2019 Господарський суд Київської області позов задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Товариства основний борг у розмірі 883 819,60
грн, пеню у розмірі 9 539,93 грн, 3 % річних у розмірі 8 055,57 грн, судовий збір у розмірі 14 630,11 грн; в іншій частині позовних вимог відмовив; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 587 928,82
грн закрив.

18.02.2020 Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 змінив в частині розміру судового збору, який підлягає відшкодуванню замість "судовий збір у розмірі 14 630,11 грн (чотирнадцять тисяч шістсот тридцять грн 11 коп. )" постановив вважати правильним "14 809 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'ять) грн 12 коп."; судові витрати у вигляді витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Товариство.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності Позивачем виконання його договірних зобов'язань в частині надання послуг з розподілу природного газу, що підтверджується відповідними актами, у той час як Відповідач обов'язок з оплати отриманого природного газу належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 2 471
748,42 грн; на час розгляду справи у період з 01.07.2019 по 14.11.2019 Відповідач частково погасив суму боргу у розмірі 1 587 928,82 грн. Суди першої та апеляційної інстанцій, надавши оцінку доводам в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та запереченням щодо його задоволення, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.

3. Позивач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 про стягнення заборгованості, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а саме: стягнути з Підприємства пеню у розмірі 95 399,29 грн та судовий збір у розмірі 36 628,05 грн, сплачений при зверненні до суду першої інстанції; судовий збір у розмірі 3 842,00 грн, сплачений за подання касаційної скарги, покласти на Відповідача.

4. Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства, призначено розгляд справи у судовому засіданні та повідомлено, що про час та місце судового засідання учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2020 розгляд касаційної скарги Товариства призначено у судовому засіданні на 02.06.2020.

5. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень ГПК України з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

6. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

7. Подану Товариством касаційну скаргу, з посиланням на положення частини 2 статті 287 ГПК України, мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14, у якій Суд послався на положення частини 3 статті 551 ЦК України, якими передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, тому, враховуючи, що у даній справі нарахована до стягнення з Відповідача пеня становить 3,8 % від суми основного боргу, тобто є досить незначною у порівнянні із загальною сумою заборгованості, зменшення її розміру судом є безпідставним.

Втім, у вказаній постанові від 03.09.2014 у справі № 6-100цс14 Верховний Суд України задовольнив заяву ОСОБА_9, скасував ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.05.2013, справу передав на новий касаційний розгляд. При цьому Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Отже, остаточне рішення у вказаній справі не приймалося, а постанова не містить висновків щодо застосування норми матеріального права, який міг би розглядатися в контексті даної справи як такий, що не був врахований судами попередніх інстанцій під час її розгляду.

8. Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини 1 статті 550 ЦК України.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від
04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від
22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від
27.01.2020 у справі №916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.

У касаційній скарзі Скаржник також зазначив, що у постанові від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що зменшення пені на 50 % є таким проявом балансу із урахуванням інтересів позивача та відповідача. У справі № 917/1068/17 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені на 90 %, у цій справі Верховний Суд у постанові від 04.05.2018 визнав обґрунтованим зменшення штрафних санкцій на 50 % як таких, що не завдають збитків позивачу, та сприятимуть відповідачу у виконанні його зобов'язання із сплати заборгованості за рішенням суду. Аналогічні висновки стосовно зменшення розміру пені на 50 % викладені у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18 та від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17.

Так, у постанові від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, з урахуванням клопотання відповідача про зменшення розміру пені та враховуючи вимоги статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України, Суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 %, а саме до 484 971,31 грн, враховуючи що майновий стан КП теплові мережі "Криворіжтепломережа" є суттєво гіршим у порівнянні з ПАТ "НАК "Нафтогаз України", оскільки станом на 01.07.2018 дебіторська заборгованість відповідача становить - 632 600,6 тис. грн, у тому числі: населення - 357 435,6 тис. грн, бюджетні організації - 854,8 тис. грн, госпрозрахункові підприємства - 72065,8 тис. грн, проте відповідач вживає заходи щодо зменшення цієї заборгованості, шляхом стягнення її з боржників у судовому порядку, що підтверджується наданими доказами.

У постанові від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17 Суд, застосовуючи статтю 83 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, дійшов висновку про те, що за її змістом зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Отже, враховуючи встановлені судами обставини Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, оцінивши всі доводи сторін у цій справі щодо клопотання про зменшення пені, докази, долучені на підтвердження майнового стану відповідача, та соціальну значущість підприємства, дійшов обґрунтованого висновку про існування обставин, за яких можливе зменшення стягуваної суми пені на 50 % на підставі статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

У постанові від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18 Верховний Суд вказав, що суди перевірили та надали оцінку доводам та доказам, наданим на обґрунтування клопотання Відповідача про зменшення розміру пені на 70 %, а також запереченням Позивача проти задоволення цього клопотання, зазначивши, що з наданих останнім первинних документів неможливо об'єктивно встановити реальний фінансовий стан Позивача, оскільки відсутня інформація щодо чистого доходу, завдяки чому можна встановити збитковість чи прибутковість підприємства, а наведені дані щодо дебіторської заборгованості та розміру позик, які мали місце ще у 2016 році у порівнянні з 2015 роком не є доказом нестачі коштів для здійснення поточної діяльності для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону, тому аргументи Позивача визнані неактуальними та недостатніми, що, з урахуванням обставин, встановлених судами, свідчить про відсутність доказів отримання понесених Позивачем збитків/втрат в результаті несвоєчасної оплати Відповідачем вартості наданих послуг. Отже, суди перевірили доводи сторін щодо їх фінансового стану, врахували їх майнові інтереси, значний розмір нарахованої до стягнення суми пені, а також те, що станом на час звернення до суду сума основного боргу за Договором сплачена Відповідачем у повному обсязі, на підставі чого суди попередніх інстанцій підставно частково задовольнили клопотання Відповідача, зменшивши розмір пені на 50 %, до 945
819,98 грн, забезпечивши дотримання балансу інтересів сторін.

У постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18 Суд вказав, що вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, та визнав обґрунтованим зменшення судами розміру штрафних санкцій на 50 %, враховуючи встановлені обставини щодо того, що підприємство відповідача має стратегічну важливість для міста Кам'янське, однак здійснює свою основну діяльність лише в осінньо-зимовий період з жовтня по березень, Акціонерне товариство "Дніпровська теплоелектроцентраль" є виробником теплової енергії, яку виробляє з природного газу, а КП КМР "Тепломережі" є підприємством, яке надає послуги з теплопостачання м. Кам'янське, отже, враховуючи норми Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, кошти, отримані від такого постачальника теплової енергії, автоматично йдуть на погашення боргу перед постачальником природного газу та підприємств, що здійснюють послуги з транспортування і розподілу газу. тому суди визнали обґрунтованим зменшення розміру пені на 50 %.

У постанові від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17 Суд також вказав на те, що зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, і за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. Враховуючи положення частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, частини 1 статті 78, частини 1 статті 79, статті 86 ГПК України матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів на спростування висновку місцевого господарського суду щодо майнового стану сторін та неспівмірності розміру відповідальності в порівнянні із спричиненими невиконанням договору збитками, у зв'язку з чим дійшов висновку про те, що господарські суди повно встановили всі істотні для справи обставини, правильно застосували статтю 551 ЦК України та статтю 233 ГК України, врахували інтереси сторін, які заслуговують на увагу, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу на 50 %.

Водночас, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Відповідач створений з метою забезпечення надійного та якісного надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної, гарячої води та водовідведення у м. Бровари, що підтверджується статутом. Діяльність Підприємства пов'язана з сезонним характером надання послуг (опалювальний період), здійснення оплати послуг з транспортування природного газу значною мірою залежить від розрахунків споживачів за спожиту теплову енергію, суди взяли до уваги фінансовий стан Відповідача, причини неналежного виконання умов укладеного сторонами Договору в частині своєчасної оплати, ступінь загального виконання зобов'язання (під час розгляду справи Відповідач сплатив 1 587 928,82
грн, що становить 64,24 % від ціни позову) та особливості бюджетного фінансування, у зв'язку з чим дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 90 %.

Таким чином, реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, суди виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Водночас, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно підстав для зменшення розміру пені у наведених вище справах дозволяє стверджувати, що з них не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин тих справ і застосувати у цій справі. Верховний Суд не надавав у наведених вище справах висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому немає підстав вважати, що у тих випадках, коли Верховний Суд дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, як це мало місце у наведених вище справах, Верховний Суд зробив висновок про те, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

9. Крім того, у касаційній скарзі Скаржник послався на те, що необґрунтованим та безпідставним є рішення суду в частині пропорційного стягнення судового збору, який, у разі зменшення судом розміру пені, має покладатися на Відповідача повністю, без урахування зменшення. Так, у постанові від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16 Верховний Суд зазначив, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини 3 статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення. Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17.

У справі, що розглядається, рішенням Господарського суду Київської області від
18.11.2019, враховуючи зміну його постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 в частині стягнення судового збору, задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 883
819,60 грн, пені у розмірі 9 539,93 грн, 3 % річних у розмірі 8 055,57 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено; провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 587 928,82 грн закрито; стягнуто 14 809,12 грн судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково на суму 901
415,10 грн; розмір пені зменшено на 85 859,36 грн, судовий збір підлягав стягненню на користь Позивача з урахуванням суми, на яку було зменшено штрафні санкції, тобто у розмірі 14 809,12 грн, який і було присуджено до стягнення з Відповідача відповідно до оскаржуваних судових рішень ( (883 819,60 грн+9 539,93
грн+8 055,57 грн+85 859,36 грн)*1,5 %).

З огляду на викладене, у вирішенні питання щодо розподілу судового збору у цій справі суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, на які послався Скаржник у касаційній скарзі, та прийняли рішення відповідно до цих висновків.

10. Згідно з пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пунктами 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

11. З огляду на викладене Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" на рішення Господарського суду Київської області від 18.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 911/1825/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак