Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.02.2019 року у справі №911/901/18

УХВАЛА

01 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 911/901/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" на постанову Північного апеляційного господарського суду від
13.12.2018 (головуючий суддя Агрикова О.В., Чорногуз М.Г., Коротун О.М.) у справі № 911/901/18 Господарського суду Київської області

за позовом Приватного підприємства "Продсервіс Україна 2012"

до 1) Приватного підприємства "Оптторгресурс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед"

про стягнення 785 415,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" через Північний апеляційний господарський суд подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у справі № 911/901/18.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, виходячи з такого.

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.08.2018 у справі №911/901/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі N 6-2491цс15 дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина 5 статті 11 Цивільного кодексу України не дає підстав для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, урегульовано Законом України "Про виконавче провадження". Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 у справі №911/901/18 скасовано та прийнято нове рішення яким позовні вимоги задоволено частково.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правових позицій Великої Палати Верховного Суду викладених в постановах № 686/21962/15-ц від 16.05.2018, № 758/1303/15-ц від 11.04.2018, № 910/10156/17 від 10.04.2018.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п.п. 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо:

1) Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку; або

2) правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Як вбачається із матеріалів справи, постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 переглянуто рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постановах № 686/21962/15-ц від 16.05.2018, № 758/1303/15-ц від 11.04.2018, № 910/10156/17 від 10.04.2018.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права.

Отже, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах № 686/21962/15-ц від 16.05.2018, № 758/1303/15-ц від 11.04.2018, № 910/10156/17 від 10.04.2018 щодо правильного застосування статті 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах та те, що суд апеляційної інстанції здійснив перегляд рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2018 відповідно до таких правових висновків, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/901/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 на підставі пункту 1 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей ang=UK style='tag3:14.0pt; tag2:"Roboto Condensed Light"; background:white'> (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ["C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07,24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr

Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170e='tag3:14.0pt; tag2:"Roboto Condensed Light"; background:white'>)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року ["Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65)]

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 234, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/901/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у вказаній справі.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами, іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.