Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.08.2019 року у справі №920/133/19

УХВАЛА

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/133/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Жуков С. В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019

у складі колегії суддів: головуючого - Чорної Л. В., суддів: Михальської Ю. Б., Разіної Т. І.

та рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2019

у складі судді Резніченко О. Ю.

у справі № 920/133/19

за позовом Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міолан"

про стягнення 6 154,50 грн.,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2019 поштовим відправленням, Комунальне підприємство "Міськводоканал" Сумської міської ради звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2019 у справі №920/133/19 в порядку статей 286, 287, 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №920/133/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Васьковський О. В., суддя - Білоус В. В., суддя - Жуков С. В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 25.07.2019.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає про таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей Частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1921,00 грн., а тому сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 192
100,00 грн.

Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення з відповідача у розмірі 6
154,50 грн., що менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2019 рік), а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) спір у справі №920/133/19 є малозначним.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що вказана справа має значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, оскільки стосується правомірності застосування для всіх абонентів міста Сум, що скидають стічні води в систему каналізації м. Суми, встановлених Єдиних допустимих концентрацій забруднюючих речовин. Крім того, скаржник зазначив, що не застосування допустимих концентрацій забруднюючих речовин до споживачів при скиді стічних вод завдасть значних матеріальних збитків та спричинить негативні екологічні наслідки для відповідної територіальної громади, суспільства чи держави в цілому.

Касаційний господарський суд вважає, що наведені заявником у касаційні скарзі доводи, з огляду на суму заявлених вимог, не дають підстав для висновку про те, що вказана справа має значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника, а отже, враховуючи зазначене, у Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

З огляду на викладене, касаційна скарга Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2019 у справі №920/133/19 не може бути розглянута судом касаційної інстанції, а в її прийняті слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2019 у справі №920/133/19.

2. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 04.04.2019 у справі №920/133/19повернути скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Васьковський

Судді В. В. Білоус

С. В. Жуков