Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.02.2020 року у справі №240/10836/19

УХВАЛА

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 240/10836/19

адміністративне провадження № К/9901/14562/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

перевіривши касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області

на хвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2020 року

у справі №240/10836/19

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області

про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (надалі - відповідач, скаржник), в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору старшого державного виконавця Дідківського А. С. відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 19 вересня 2019 року ВП №56667852.

Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Відповідач не погодившись із рішенням першої інстанції оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження. Відповідачу надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою від 22 травня 2020 року суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на апеляційне оскарження та відмовив у відкритті апеляційного провадження з підстав не виконання ухвали апеляційного суду від 23 квітня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху.

Зокрема, на усунення недоліків апеляційної скарги позивачем подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження апелянт зазначив, що відповідачем було подано апеляційну скаргу, яку направлено на адресу Житомирського окружного адміністративного суду 20 листопада 2019 року.

Однак, ухвалою від 13 лютого 2020 року подану апеляційну скаргу було повернуто.

Проте, скаржником було повторно подано апеляційну скаргу, яку згідно ухвали суду від 25 березня 2020 року, також було повернуто, оскільки представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах з 01 січня 2020 року здійснюється виключного прокурорами або адвокатами.

Суд апеляційної інстанції визнав вказані доводи безпідставними та зазначив, що зазначені скаржником обставини для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Вважаючи ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2020 року постановленою з порушенням вимог процесуального закону, відповідач подав касаційну скаргу.

Проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Постановляючи ухвалу від 22 травня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції посилався на те, що наведена причина пропуску строку оскарження рішення не може бути визнана поважною та слугувати підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Згідно з частиною 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частиною 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи відмову відкритті апеляційного провадження зазначив наступне.

Відповідно до частиною 3 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Державні органи є рівними перед законом і судом, поряд з іншими учасниками справи, та зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі при оскарженні судових рішень в апеляційному порядку, та не можуть зловживати наданими їм процесуальними правами.

Таким чином, відповідач, який діє як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, не може і не повинен отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Відповідно до частини 2 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" ( №32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому підстави для поновлення строку, наведені відповідачем як поважні - відсутність коштів на сплату судового збору та повернення повторно поданої апеляційної скарги у зв'язку із неналежним підтвердженням повноважень, не можуть бути визнані поважними, оскільки стосуються адміністративно-організаційної діяльності суб'єкта владних повноважень.

Відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Крім того, сама собою сплата судового збору суб'єктом владних повноважень при повторному зверненні до суду не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб'єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.

Підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати, та, як наслідок, повернення зазначеної скарги, також не є об'єктивно непереборною обставиною чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій, а за своєю суттю є суб'єктивною обставиною та не є поважною підставою для поновлення строку апеляційного оскарження.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що вказані заявником підстави для поновлення строку не можуть вважатися поважними та слугувати підставою для його поновлення.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 77 КАС України.

Доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судом апеляційної інстанції обставини, а до скарги не додано будь-яких доказів поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, які би зумовлювали об'єктивну неможливість вчасного звернення з апеляційною скаргою.

Отже, суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження, вірно застосував положення статті 299 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом частини 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справ) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині 3 статті 328 КАС України, який включає й ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 332, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області на хвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2020 року у справі №240/10836/19 позовом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіО. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська