Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.05.2019 року у справі №1340/5443/18

УХВАЛА

11 липня 2019 року

Київ

справа №1340/5443/18

адміністративне провадження №К/9901/14032/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Шарапи В. М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року залишено без руху з підстав невідповідності вимогам статті 330 та підстав, передбачених частиною 3 статті 332 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження з належними доказами на підтвердження зазначеної дати отримання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (копії конверта, яким вона була надіслана, або копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень з вказаною постановою, або копії розписки про її вручення, яка міститься в матеріалах справи); подання документу про сплату судового збору

24 червня 2019 року на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Верховного Суду надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження та клопотання про звільнення від сплати судового збору.

В обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору скаржник зазначив, що сплатити судовий збір немає можливості у зв'язку з відсутністю коштів, призначених на цю мету.

Будь яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин скаржником не надано.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Умови, за яких суд може, зокрема, звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату та перелік суб'єктів, до яких таке звільнення (відстрочення) застосовується, обумовлені статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених статей 1 та 2 Закону України "Про судовий збір"; судовий збір включається до складу судових витрат; платники судового збору - це громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення.

Таким чином, судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Суд також виходить з того, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

При прийнятті таких висновків суд враховує положення пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до пункту 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

Суд касаційної скарги вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

У пунктах 108-112 справи "Шишков проти Росії" (заява № 26746/05) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (п. 57, "Ashingdane v. the United Kingdom", № 8225/78).

Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (п. 50,52, "Marina v. Latvia", № 46040/07); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (п. 48, "Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia", заява № 21638/03); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (п. 65, "Podbielski and PPU Polpure v. Poland", заява № 39199/98).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (п. 111 "Шишков проти Росії", заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі", заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії", заява № 38736/04).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 77 КАС України).

Клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору не містить інформації щодо неможливості сплати судового збору або про заходи вжиті скаржником для забезпечення його сплати.

З урахуванням вищенаведеного суд прийшов до висновку про неможливість задоволення клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 24 жовтня 2018 року у справі № 463/2938/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 463/5357/17 та від 27 листопада 2018 року у справі № 813/2409/18.

Відтак, станом на 10 липня 2019 року вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху в частині сплати судового збору скаржником не виконані.

Подану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, скаржник обґрунтовує тим, що копію оскаржуваної постанови скаржник отримав 11 квітня 2019 року, на підтвердження чого надає копію витягу з автоматизованої системи електронного документообігу.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником у заяві про поновлення строку не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.

Розглянувши заяву скаржника про поновлення строку, колегія суддів прийшла до висновку, що у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених статті 329 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

У відповідності до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В ухвалі від 27 травня 2019 року про залишення касаційної скарги без руху судом було наведено норми процесуального закону, що стосуються обчислення строку на касаційне оскарження судових рішень, а також вказано які докази є належними та достатніми для підтвердження дати отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції (копія конверта, яким вона була надіслана, або копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з вказаною постановою, або копія розписки про її вручення, яка міститься в матеріалах справи).

Наведені скаржником доводи не підтверджують дати отримання судового рішення суду апеляційної інстанції і не можуть бути визнані судом належними та не можуть використовуватися для обрахунку строку на касаційне оскарження.

Відтак, зазначені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки, вони не підтверджені належними доказами, а вказані скаржником доводи не підтверджують наявності об'єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному оскарженню судових рішень у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Пунктом 6 частини 5 вищевказаної статті КАС України визначено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Крім того, у пункті 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 у справі "Union Alimentaria Sаndеrs S.А. v.

Spain" (заява № 11681/85) Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням вищенаведеного суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 26 липня 2018 року у справі № 813/3071/17, від 23 серпня 2018 року у справі № 810/1482/17 та від 05 вересня 2018 року у справі № 805/541/17-а.

Керуючись статтями 44, 121, 248, 329, 332, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору для усунення недоліків касаційної скарги у справі № 1340/5443/18.

2. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року, викладені у заяві Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

4. Направити скаржнику копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

6. Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Я. О. Берназюк

І. В. Желєзний

В. М. Шарапа