Історія справи

Ухвала ВП ВС від 06.04.2021 року у справі №520/276/21
Ухвала КАС ВП від 15.02.2021 року у справі №520/276/21

УХВАЛА

12 березня 2021 року

Київ

справа №520/276/21

адміністративне провадження №П/9901/28/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н. Є.,

судді - Білоус О. В., Желтобрюх І. Л., Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Президента України (надалі також - Відповідач), в якому просила його зобов'язати особисто перевірити викладені факти порушення Конституції України державними посадовими особами та скасувати усі незаконні рішення, прийняті щодо ОСОБА_1.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року цю справу на підставі частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості прийняття до провадження цього позову, Верховним Судом ухвалою від 12 лютого 2021 року позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом:

- надання письмового підтвердження про те, що Позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого Відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- приведення позовної заяви у відповідність до вимог пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України щодо викладення змісту позовних вимог і обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги до Президента України щодо порушення прав, свобод та інтересів під час здійснення владних (управлінських) функцій, перелік яких передбачений Конституцією України; зазначення та обґрунтування й наявності визначених законодавством повноважень у Президента України щодо скасування рішень, про які йдеться в позовній заяві, та зазначення конкретних рішень (із зазначенням органу, що їх видав, дати та номера таких), які Позивач просить суд зобов'язати Відповідача скасувати;

- надання оформлених відповідно до вимог статті 94 КАС України доказів на підтвердження обставин допущення Відповідачем порушень закону під час здійснення владних управлінських функцій у правовідносинах із Позивачем;

- приведення позовної заяви у відповідність до пункту 8 частини 5 статті 160 КАС України із зазначенням щодо наявності у Позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

- надання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за весь 2020 рік або документа про сплату судового збору.

До закінчення зазначеного в ухвалі про залишення позовної заяви без руху строку ОСОБА_1 реалізовано своє право на усунення недоліків позовної заяви та подано уточнену позовну заяву.

Як підтверджується змістом уточненої позовної заяви, ОСОБА_1 з метою приведення позовної заяви у відповідність до вимог пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України щодо викладення змісту позовних вимог і обставин, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги до Президента України щодо порушення останнім її прав, свобод та інтересів під час здійснення владних (управлінських) функцій, перелік яких передбачений Конституцією України, зазначила таке.

У липні 2017 року ОСОБА_1 особисто, а у червні 2019 року - через представника зверталася до Офісу Президента України зі скаргами на порушення Конституції України, принципів та основ чинного законодавства, вчинених державними службовцями України. Приводом цих звернень слугувало те, що 6 травня 2015 року Головним Управлінням Державної фіскальної служби Харківської області були прийняті рішення № 000032 та №000033 "Про застосування фінансових санкцій". Як вважає Позивач, обидва ці рішення і безмотивно і з порушенням статті 61 Конституції України, ряду інших норм матеріального права та ще й процесуальних строків - були прийняті на підставі постанови Червонозаводського райсуду м.

Харкова від 31 липня 2014 року. Посилаючись на положення статті 102 та частину третю статті 106 Конституції, ОСОБА_1 вказує, що Президент України є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та на основі й на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а тому вважає, що Відповідач мав достатні повноваження усунути допущені щодо неї порушення Конституції та законодавства України, видавши особисте розпорядження щодо скасування наведених протиправних рішень. Крім того, ОСОБА_1 вказала, що працівники Офісу Президента України після обох її звернень знехтували обов'язками та не підготували відповідні проекти розпоряджень Президента України, що не звільняє Відповідача ані від відповідальності за беззаконня, допущене щодо неї з боку державних органів, ані від обов'язку захистити її законні права та інтереси.

З урахуванням зазначених обставин, Позивач уточнила позовні вимоги та просила:

- Визнати бездіяльність Президента України протиправною та зобов'язати його скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби Харківської області від 6 травня 2015 року № 000032,000033. "Про застосування фінансових санкцій стосовно ОСОБА_1";

- Витребувати з Червонозаводського районного суду міста Харкова матеріали адміністративної справи № 646/7910/14-п;

- На підставі пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" звільнити її від сплати судового збору за розгляд справи як безробітну особу, яка не має постійних джерел прибутку.

Надаючи оцінку зазначеним в уточненій позовній заяві доводам та вирішуючи питання щодо можливості прийняття до провадження даного позову, Суд враховує таке.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У пункті 8 частини 1 статті 4 КАС України визначено зокрема, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції щодо заявника.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, право на судовий захист не є абсолютним. Звертаючись до суду з позовом щодо законності правового акта суб'єкта владних повноважень та дій, спрямованих на прийняття такого акта, позивач також повинен пояснити, які правові наслідки безпосередньо для нього породжує оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень та дії/бездіяльність, які передують його прийняттю. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

В уточненій позовній заяві на підтвердження обставин щодо порушення прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, ОСОБА_1 фактично посилається на ті ж обставини, що були зазначені в позовній заяві.

Доводи Позивача, наведені в позовній заяві, та у позовній заяві, поданій на усунення недоліків позовної заяви, зводяться фактично до того, що Відповідач допустив протиправну бездіяльність не скасувавши рішення Головного управління Державної фіскальної служби Харківської області від 6 травня 2015 року № 000032, №000033. "Про застосування фінансових санкцій стосовно ОСОБА_1".

Залишаючи позов без руху, Верховний Суд звертав увагу Позивача на те, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть бути оскаржені тільки ті правові акти та/або дії чи бездіяльність Президента України, які виникли у правовідносинах, у яких він реалізовує свої владні (управлінські) повноваження, і які не вимагають перевірки на відповідність Конституції України за їх юридичним змістом і процедурою розгляду

Втім, зміст положень Конституції України, а саме статті 106, які визначають повноваження Президента, не наділяють останнього відповідною компетенцією щодо скасування рішень про збільшення сум штрафних санкцій за допущення порушень відповідними суб'єктами податкового законодавства, що ухвалені відповідними контролюючими органами.

При цьому порядок оскарження рішень контролюючих органів визначено статтею 56 Податкового кодексу України, на чому було закцентовано увагу при постановленні ухвали про залишення позовної зави без руху.

Тобто фактично Позивачем не наведено обставин, які б підтвердили порушення її прав, свобод та інтересів Президентом України при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Крім того, Позивач наполягає на наявності визначених Законом України "Про судовий збір" підстав для звільнення її від сплати судового збору, в силу того, що вона є безробітною.

На підтвердження обставин, що надають, на думку Позивача, можливість звільнити від сплати судового збору, надано копію Наказу від 5 серпня 2019 року ТОВ "ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ІСТЛАЙН № И000000012-0000000182 про припинення трудового договору (контракту).

Так, згідно з частиною 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні за змістом повноваження суду передбачено й частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Частиною другою цієї ж статті встановлено також, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, наведеними правовими нормами Закону України "Про судовий збір" встановлено, що саме з огляду на майновий стан сторони суд має право відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, а також зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати.

Додатково у частині 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" визначено умови для звільнення від сплати, розстрочення чи відстрочення сплати судового збору, а саме: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря тих судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, у якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень зменшити тягар судових витрат стосовно сплати судового збору. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Залишаючи без руху позовну заяву, Верховний Суд вказав, що для вирішення питання звільнення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору Позивачу слід надати докази, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу, зокрема, за 2020 рік. Так, підтвердженням матеріального становища особи можуть слугувати довідки про доходи (заробітну плату, пенсію, будь-який інший вид доходу або утримання). З метою вирішення клопотання про звільнення від сплати судового збору Позивачем можуть бути подані, зокрема, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за увесь 2020 рік.

Проте, усуваючи недоліки позовної заяви, ОСОБА_1 подано лише копію наказу від 5 серпня 2019 року ТОВ "ТОРГОВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ІСТЛАЙН" № И000000012-0000000182 про припинення трудового договору (контракту), зміст якого не дає можливості встановити обсяг отриманих Позивачем у 2020 році доходів.

Суд звертає увагу на те, що відповідна копія наказу лише фіксує факт звільнення у 2019 році Позивача із займаної посади, проте не містить даних, на підставі яких можна перевірити обставину того, що судовий збір, який підлягає сплаті при поданні позову, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу Позивача за 2020 рік.

Оскільки до позовної заяви Позивачем не додано належних доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, який би перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому порядку та розмірі, підстави для звільнення від сплати судового збору відсутні.

Відтак, проаналізувавши уточнений позов, суд дійшов висновку, що Позивачем не виконано усіх вимог ухвали Верховного Суду від 12 лютого 2021 року, а саме вимоги щодо належного обґрунтування порушення Президентом України при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій її прав, свобод та інтересів шляхом прийняття оскаржуваного Указу, а також сплати судового збору (або надання документів на підтвердження визначених законодавством підстав звільнення, розстрочення, відстрочення сплати судового збору).

Отже, ОСОБА_1 позовну заяву у відповідність до вимог чинного процесуального законодавства не приведено.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи викладене, з огляду на неусунення позивачем усіх недоліків позовної заяви, остання разом з доданими до неї документами підлягає поверненню особі, що її подала.

Згідно з частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів із дня її підписання.

Судове рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх

О. О. Шишов

М. М. Яковенко