Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.03.2021 року у справі №826/15202/17

УХВАЛА

08 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 826/15202/17

адміністративне провадження № К/9901/7118/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Бевзенка В. М., Берназюка Я. О.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року

у справі №826/15202/17

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, в якому просив визнання незаконним рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 06 листопада 2017 року №2321-06/39733-09 по заявкам на винахід №а201113033 та №а201113031 від 07 листопада 2011 року і затвердити відповідність цих винаходів критеріям патентоздатності "новизна" і "винахідницький рівень".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року, закрито провадження в справі.

27 лютого 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року у справі №826/15202/17.

Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційну скаргу позивача залишено без руху, з підстав невідповідності її вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання касаційної скарги державною (українською) мовою та документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від такої сплати.

На виконання вищезазначеної ухвали скаржником направлено лист викладений російською мовою в якому зазначено, що вимога суду щодо подання касаційної скарги на українській мові не ґрунтується на нормах Конституції України та КАС України. Також заявлено клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги в частині сплати судового збору.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною 1 статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина 3 статті 15 КАС України).

За приписами частини 4 статті 15 КАС України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому частини 4 статті 15 КАС України.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Отже, учасники судового процесу які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 07 червня 2019 року у справі №826/10114/17, від 03 вересня 2020 року у справі №826/6286/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №815/1958/16 та від 07 грудня 2020 року у справі №138/132/20.

Крім того, у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що українська мова як засіб спілкування й інтелектуального вираження відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності й історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та єдності України. У такому сенсі державна мова є складовою конституційного ладу та конституційною цінністю.

Колегія не вбачає підстав для відступу від вищевказаних правових висновків.

Колегія суддів також зауважує, що передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки крім послуг перекладача, на законодавчому рівні закріплені серед іншого державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається зі статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Також слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року N 802-IV.

Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" поширюються положення Хартії.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення частини 4 статті 15 КАС України та частини 1 статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно викладати державною (українською) мовою.

Такий підхід також повною мірою гарантує дотримання в Україні пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, а також статті 8 КАС України, згідно з якими до основних засад судочинства відноситься, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи вищенаведене, вимоги ухвали Верховного Суду від 09 березня 2021 року у цій справі скаржником не виконано.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст. 332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалі від 15 березня 2021 року у справі №№ 420/4108/20.

Керуючись статтями 328 330 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2021 року у справі №826/15202/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування рішення- повернути особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Судді І. В. Желєзний В. М. Бевзенко Я. О. Берназюк