12.11.2019
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Судебные расходы. Общие положения. Предварительное определение суммы судебных расходов. Обеспечение, отсрочка и рассрочка судебных расходов. Распределение судебных расходов между сторонами

Институт возмещения судебных расходов претерпел значительные изменения в новой редакции ГПК. Далее вы сможете ознакомиться с законодательными новшествами в этой сфере, пишет yaizakon.com.ua

Согласно п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК возмещение судебных расходов стороны, в пользу которой принято судебное решение, является одним из основных принципов гражданского судопроизводства (хотя согласно ст. 141 ГПК возможно другое распределение судебных расходов, вплоть до лишения права на возмещение судебных расходов стороны, в пользу которой принято решение, как реакция на ее недобросовестное поведение во время судебного процесса).

Согласно ст. 11 ГПК суд определяет в пределах, установленных настоящим Кодексом, порядок осуществления производства по делу в соответствии с принципом пропорциональности, учитывая, в том числе, и размер судебных расходов, связанных с соответствующими процессуальными действиями.

Значение взыскания судебных расходов

Во-первых, это справедливое возложение на лицо, нарушившее права и интересы другой стороны, затрат на восстановление прав правой стороны. Фактически – это возмещение убытков, понесенных стороной для восстановления своего права.Значение взыскания судебных расходов в справедливом размере по каждому делу невозможно переоценить.

Во-вторых, взыскание судебных расходов в справедливом размере снизит сутяжничество: подачу необоснованных исков, бесперспективных исков и т.п., поскольку экономическая выгода от недобросовестного поведения снижается. Это побуждает в положенное время выполнять договорные или недоговорные обязательства, не нарушать права других лиц со стороны должностных лиц государственных органов, которые должны побаиваться возможных регрессных исков со стороны государства, возместившего ущерб, нанесенный из-за некомпетентности или недобросовестности чиновника и тому подобное.

Если мы не отойдем от практики невзыскания судебных расходов или взыскания их в минимальном, а не справедливом размере, то стимулируем распространенную практику неуплаты долгов. Так, иногда выгоднее не выводить из своего оборота деньги за поставленный товар или услугу, дешевле возместить истцу только судебный сбор, поскольку обоснованность возмещения расходов другой стороны на юридическое сопровождение дела в суде часто ставится под сомнение или возмещаются небольшие суммы, поэтому недобросовестная сторона мало чем рискует.

Мы не должны поощрять сутяжничество и злоупотребления процессуальными правами, необходимо лишать недобросовестных лиц инструментария для злоупотреблений.

Недобросовестные лица должны быть «наказаны», в том числе, и обязанностью возместить справедливые расходы выигравшего. Возмещение в полной мере этих расходов повышает и востребованность нашей профессии. Повышением возмещения судебных расходов будет вознаграждено добросовестное лицо и наказано недобросовестное.

В-третьих, возрастет уважение к суду, увеличится щепетильность и внимательность к судебным процедурам, качество документов, которые подаются в суд, что позволит выносить более мотивированные судебные акты в положенный срок.

Верно отмечено в постановлении Верховного Суда от 5 сентября 2019 года по делу № 826/841/17, что «метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин». Такой вывод справедлив и для частно-правовых отношений.

Судебные расходы несут стороны, заявители. Не применяется в Украине институт финансирования процесса третьей стороной (third-party funding), распространённый в странах общего права.

Речь идет о посторонних для процесса лицах, которые берут на себя финансирование судебных расходов, ожидая получения дохода от выигранных дел, то есть инвесторов судебных процессов (не путать с третьими лицами в гражданском процессе).

Читайте статтю: Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) в судовій практиці.

Судебные расходы делятся на две группы:

  • судебный сбор;
  • расходы, связанные с рассмотрением дела. Судебные расходы, связанные с рассмотрением дела несут стороны конкретного дела и, в отдельных случаях, государство

Правовые основы взимания судебного сбора, определения плательщиков, объектов и размеров ставок судебного сбора, порядка уплаты, освобождения от уплаты и возврата судебного сбора определяет Закон Украины «О судебном сборе».

Согласно ст. 1 Закона Украины «О судебном сборе» судебный сбор — сбор, взимаемый на всей территории Украины за подачу заявлений, жалоб в суд, за выдачу судами документов, а также в случае принятия отдельных судебных решений, предусмотренных настоящим Законом. Судебный сбор включается в состав судебных расходов. Средства судебного сбора направляются на обеспечение осуществления судопроизводства и функционирования органов судебной власти, а также на обеспечение архитектурной доступности зданий судов, доступности информации, размещаемой в суде для отдельных групп населения.

Согласно практике Европейского суда по правам человека требование уплатить судебный сбор не нарушает право заявителей на доступ к правосудию, поскольку судебный сбор — это определенная законная ограничительная мера, которая является формой регулирования доступа к суду, а также предупреждения подачи необоснованных и безосновательных исков и перегрузки судов.

Объекты взимания судебного сбора и размеры ставок судебного сбора установлены в ст. 3 и 4 Закона Украины «О судебном сборе».

Судебный сбор взимается:

1) за подачу в суд искового заявления и другого заявления, предусмотренного процессуальным законодательством;

Согласно ч. 4 ст. 177 ГПК к исковому заявлению прилагаются документы, подтверждающие уплату судебного сбора в установленных порядке и размере, или документы, подтверждающие основания освобождения от уплаты судебного сбора в соответствии с законом.

В случае необходимости к исковому заявлению прилагаются ходатайство и заявления истца об освобождении (отсрочке, уменьшении) от уплаты судебного сбора, о назначении экспертизы, истребовании доказательств и тому подобное.

Согласно ст. 117 ГПК за подачу заявления об обеспечении доказательств, а также согласно ст. 151 ГПК за подачу заявления об обеспечении иска уплачивается судебный сбор, а документ, подтверждающий уплату судебного сбора, прилагается к соответствующему заявлению.

Согласно ст. 163 ГПК к заявлению о выдаче судебного приказа прилагается документ об уплате судебного сбора.

Согласно ч. 2 ст. 164 ГПК в случае отказа в выдаче судебного приказа или в случае отмены судебного приказа внесенная сумма судебного сбора взыскателю не возвращается. В случае предъявления взыскателем иска к должнику в порядке искового производства сумма судебного сбора, уплаченного за подачу заявления о выдаче судебного приказа, засчитывается в сумму судебного сбора, установленной за подачу искового заявления.

Согласно ч. 6 ст. 285 ГПК к заявлению о пересмотре заочного решения прилагается документ об уплате судебного сбора.

Относительно заявления об отмене судебного приказа

К заявлению об отмене судебного приказа также прилагается документ об уплате судебного сбора (ч. 5 ст. 170 ГПК). Здесь мы должны отметить, что есть существенные различия в законе в вопросе необходимости уплаты судебного сбора при подаче заявления об отмене судебного приказа. Так, в указанной статье ГПК говорится о необходимости уплаты судебного сбора, а в п. 2 ч. 2 ст. 3 Закона Украины «О судебном сборе» указано, что судебный сбор не взимается за подачу заявления об отмене судебного приказа. В этом же законе, в ст. 4, определен размер судебного сбора за подачу заявления отмене судебного приказа — 0,05 размера прожиточного минимума для трудоспособных лиц. Учитывая то, что последняя редакция ч. 5 ст. 170 ГПК и ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе» принята позже, чем п. 2 ч. 2 ст. 3 Закона Украины «О судебном сборе», должны признать необходимость уплаты судебного сбора за подачу заявления об отмене судебного приказа. Законодатель должен исключить положения п. 2 ч. 2 ст. 3 Закона Украины «О судебном сборе» для предотвращения различного толкования закона.

2) за подачу в суд апелляционной и кассационной жалоб на судебные решения, заявления о пересмотре судебного решения по вновь открывшимся обстоятельствам, заявления об отмене решения третейского суда, заявления о выдаче исполнительного листа на принудительное икполнение решения третейского суда и заявления о пересмотре судебных решений Верховным судом Украины;

Согласно п. 3 ч. 4 ст. 356 ГПК к апелляционной жалобе прилагаются документы, подтверждающие уплату судебного сбора в установленных порядке и размере или документы, подтверждающие основания освобождения от уплаты судебного сбора в соответствии с законом.

Согласно ч. 3 ст. 363 ГПК к заявлению о присоединении к апелляционной жалобе прилагается документ об уплате судебного сбора и доказательства направления копии заявления другим участникам дела.

Согласно п. 3 ч. 4 ст. 392 ГПК к кассационной жалобе прилагаются документы, подтверждающие уплату судебного сбора в установленных порядке и размере или документы, подтверждающие основания освобождения от уплаты судебного сбора в соответствии с законом.

Согласно ч. 3 ст. 397 ГПК к заявлению о присоединении к кассационной жалобе прилагаются документ об уплате судебного сбора и доказательства направления копии заявления другим участникам дела.

Согласно ч. 3 ст. 426 ГПК к заявлению о пересмотре судебных решений суда по вновь открывшимся или исключительными обстоятельствами прилагается документ об уплате судебного сбора.

Согласно ч. 4 ст. 455 ГПК к заявлению об отмене решения третейского суда, международного коммерческого арбитража прилагается документ, подтверждающий уплату судебного сбора.

Согласно ч. 4 ст. 476 ГПК к заявлению о признании и предоставлении разрешения на исполнение решения международного коммерческого арбитража прилагается документ, подтверждающий уплату судебного сбора.

Согласно ч. 3 ст. 484 ГПК к заявлению о выдаче исполнительного листа на принудительное исполнение решения третейского суда прилагается документ, подтверждающий уплату судебного сбора.

Читайте статтю:Чи потрібні відкриті судові засідання та нарадча кімната в суді касаційної інстанції?

3) за выдачу судами документов;

Согласно ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе» за выдачу в электронном виде копии технической записи судебного заседания взимается плата в размере 0,03 размера прожиточного минимума для трудоспособных лиц; за изготовление копий документов, приобщенных к делу — 0,003 размера прожиточного минимума для трудоспособных лиц за каждый лист копии.

4) в случае принятия судебного решения, предусмотренного настоящим Законом.

Судебный сбор не взимается за подачу:

1) заявления о пересмотре Верховным Судом Украины судебного решения в случае установления международным судебным учреждением, юрисдикция которого признана Украиной, нарушения Украиной международных обязательств при решении дела судом; 2) заявления об отмене судебного приказа* (см. о необходимости уплаты судебного сбора выше); 3) заявления об изменении или установлении способа, порядка и срока исполнения судебного решения; 4) заявления о повороте исполнения судебного решения; 5) заявления о вынесении дополнительного судебного решения; 6) заявления о расторжении брака с лицом, признанным в установленном законом порядке безвестно отсутствующим; 7) заявления об установлении факта увечья, если это необходимо для назначения пенсии или получения помощи по общеобязательному государственному социальному страхованию; 8) заявления об установлении факта смерти лица, пропавшего без вести при обстоятельствах, угрожавших ему смертью или дающих основания считать его погибшим от определенного несчастного случая в результате чрезвычайных ситуаций техногенного и природного характера; 11) заявления о предоставлении лицу психиатрической помощи в принудительном порядке; 12) заявления об обязательной госпитализации в противотуберкулезное учреждение; 12-1) заявления о выдаче ограничительного предписания; 13) искового заявления о возмещении вреда, причиненного лицу незаконными решениями, действиями или бездействием органа государственной власти, органа власти Автономной Республики Крым или органа местного самоуправления, их должностным или служебным лицом, а так же незаконными решениями, действиями или бездействием органов, осуществляющих оперативно-розыскную деятельность, органов досудебного расследования, прокуратуры или суда; 14) заявления, апелляционной и кассационной жалобы о защите прав малолетних или несовершеннолетних лиц; 15) ходатайства о признании и исполнении решения иностранного суда в соответствии с международным договором Украины, согласие на обязательность которого предоставлено Верховной Радой Украины и которым не предусмотрена плата при обращении в суд, подачи апелляционной и кассационной жалоб по таким делам; 16) заявления об установлении факта смерти лица, погибшего или пропавшего без вести в районах проведения военных действий или антитеррористических операций и осуществления мероприятий по обеспечению национальной безопасности и обороны, отпора и сдерживания вооруженной агрессии Российской Федерации в Донецкой и Луганской областях (ст. 3 Закона Украины «О судебном сборе»).

Порядок уплаты, возврата и освобождения от уплаты судебного сбора устанавливаются в ст. 5-8 Закона Украины «О судебном сборе».

От уплаты судебного сбора при рассмотрении дела во всех судебных инстанциях освобождаются:

1) истцы — по делам о взыскании заработной платы и восстановлении на работе;

2) истцы — по делам о возмещении вреда, причиненного увечьем или иным повреждением здоровья, а также смертью физического лица;

3) истцы — по делам о взыскании алиментов, увеличении их размера, оплате дополнительных расходов на ребенка, взыскании неустойки (пени) за просрочку уплаты алиментов, индексации алиментов или изменении способа их взимания, а также заявители при подаче заявления о выдаче судебного приказа о взыскании алиментов;

4) истцы — по делам по спорам, связанным с выплатой компенсации, возвращением имущества, или по делам по спорам, связанным с возмещением его стоимости гражданам, реабилитированным в соответствии с Законом Украины «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине»;

5) лица, страдающие психическими расстройствами, и их представители — по делам по спорам, связанным с рассмотрением вопросов по защите прав и законных интересов лица при оказании психиатрической помощи;

6) истцы — по делам о возмещении материального ущерба, причиненного в результате совершения уголовного правонарушения;

7) граждане, которые в случаях предусмотренных законодательством, обратились с заявлениями в суд по защите прав и интересов других лиц;

8) лица с инвалидностью вследствие Второй мировой войны и семьи воинов (партизанов), которые погибли или пропали без вести, и приравненные к ним в установленном порядке лица;

9) лица с инвалидностью I и II групп, законные представители детей с инвалидностью и недееспособных лиц с инвалидностью;

10) истцы — граждане, отнесенные к 1 и 2 категориям пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы;

11) избиратели — по делам об уточнении списка избирателей;

12) военнослужащие, военнообязанные и резервисты, призванные на учебные (или проверочные) и специальные сборы, — по делам, связанным с исполнением воинской обязанности, а также при исполнении служебных обязанностей;

13) участники боевых действий, пострадавшие участники Революции Достоинства, Герои Украины — по делам, связанным с нарушением их прав;

14) истцы — по делам в порядке, определенном статьей 12 Закона Украины «О беженцах и лицах, нуждающихся в дополнительной или временной защите»;

15) физические лица (кроме субъектов предпринимательской деятельности) — кредиторы, которые обращаются с денежными требованиями к должнику по выплате задолженности по заработной плате, обязательств вследствие причинения вреда жизни и здоровью граждан, выплаты авторского вознаграждения и алиментов, — после объявления о возбуждении дела о банкротстве, а также после объявления о признании должника банкротом;

15-1) органы местного самоуправления — за подачу заявления о признании наследства выморочным;

16) истцы — за подачу исков по спорам, связанным с предоставлением статуса участника боевых действий в соответствии с пунктами 19, 20 части первой статьи 6 Закона Украины «О статусе ветеранов войны, гарантиях их социальной защиты»;

17) осужденные к наказанию в виде пожизненного лишения свободы, лишения свободы на определенный срок и к наказаниям, не связанным с лишением свободы, а также лица, взятые под стражу, — по делам, связанным с вопросами, которые решаются судом во время исполнения приговора в соответствии со статьей 537 Уголовно-процессуального кодекса Украины, в случае отсутствия на их лицевых счетах средств, достаточных для уплаты судебного сбора;

21) заявители — по делам по заявлениям об установлении фактов, имеющих юридическое значение, поданных в связи с вооруженной агрессией, вооруженным конфликтом, временной оккупацией территории Украины, чрезвычайными ситуациями природного или техногенного характера, которые привели к вынужденному переселению из временно оккупированных территорий Украина, гибели, ранения, пребывание в плену, незаконного лишения свободы или похищение, а также нарушение права собственности на движимое и / или недвижимое имущество;

22) истцы — по делам по искам к государству-агрессору Российской Федерации о возмещении причиненного имущественного и / или морального вреда в связи с временной оккупацией территории Украины, вооруженной агрессией, вооруженным конфликтом, которые привели к вынужденному переселению из временно оккупированных территорий Украины, гибели, ранению, пребыванию в плену, незаконному лишению свободы или похищению, а также нарушению права собственности на движимое и / или недвижимое имущество;

23) истцы — за подачу исков по обжалованию решений Национальной комиссии по реабилитации в правоотношениях, возникших на основании Закона Украины «О реабилитации жертв репрессий коммунистического тоталитарного режима 1917-1991 годов».

Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16 зазначено, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі — у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях, оскільки за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

В отношении участников боевых действий, пострадавших участников Революции Достоинства, Героев Украины в выше процитированной норме закона указано об освобождении от уплаты судебного сбора со специальным условием — «по делам, связанным с нарушением их прав». Но Верховный Суд отметил, что это выражение подлежит расширительному толкованию. Так, Апеляційний суд визнав апеляційну скаргу позивача у справі про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, неподаною та повернув її заявнику. Суд виходив з того, що недоліків апеляційної скарги заявник не усунув, оскільки його посилання на п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є необґрунтованими. Верховний Суд не погодився та вказав, зокрема, на таке.

Правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір». Відповідно до Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII (набрав чинності з 1 вересня 2015 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» внесені зміни, зокрема, у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (пільги щодо сплати судового збору), а саме: відповідно до п. 13 ч. 1 зазначеної статті від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, Герої України – у справах, пов’язаних із порушенням їхніх прав.

Зазначена норма статті цього Закону не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів позивача саме як учасника бойових дій, а також у ній прямо та чітко не зазначено, що справа має стосуватись порушених прав саме позивача, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення.

Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій під час звернення їх до суду, у зв’язку з порушенням будь-яких їхніх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.

Таким чином, до 1 вересня 2015 року надання пільг зі сплати судового збору ветеранам війни та особам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було унормовано ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за змістом якої такі пільги надавалися у випадках, коли спір виник з відносин, що врегульовані безпосередньо цим Законом. Проте з 1 вересня 2015 року правове регулювання пільг стосовно сплати судового збору здійснюється на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», який є спеціальним Законом і не містить жодних обмежень для учасників бойових дій щодо предмета судового захисту порушених прав.

Звужене тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є неправильним у контексті застосування принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)) (постанова Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17)

Относительно уплаты судебного сбора потребителями

По уплате судебного сбора потребителями существует противоположная судебная практика. У постановах Верховного Суду України від 06.09.2017 р. у справі № 6-185цс17 та від 11.10.2017 р. у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги, оскільки Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», ст. 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.

Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.03.2018 р. у справі № 761/24881/16-ц вказала, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред’явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Верховный Суд разрешил в пользу потребителей коллизию между законами, которая позволила ранее считать, что поскольку в специальном законе о судебном сборе потребители не указаны среди лиц, имеющих льготы по оплате судебного сбора, они должны оплачивать судебный сбор. Так, не смотря на то, что в ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе» определен перечень льгот по уплате судебного сбора, однако системный и комплексный анализ указанного Закона и ст. 22 Закона Украины «О защите прав потребителей» дает правовые основания сделать вывод о том, что само по себе отсутствие такой категории лиц в перечне лиц, имеющих льготы по уплате судебного сбора, установленном в ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе», не может безусловно означать, что потребители такой льготы не имеют, поскольку указанная льгота установлена ​​специальным законом, который гарантирует реализацию и защиту прав потребителей. За основу принимается то, что ст. 5 Закона Украины «О судебном сборе» не содержит исчерпывающего перечня лиц, которым предоставлены льготы по уплате судебного сбора, как и не содержит позиции о том, что льготы предоставляются только при предъявлении иска. Специальным законом предусмотрено, что потребители освобождаются от уплаты государственной пошлины по искам, связанным с нарушением их прав (ч. 3 ст. 22 Закона Украины «О защите прав потребителей»). Согласно Заключительных и переходных положений Закона Украины «О судебном сборе» в ч. 3 ст. 22 Закона Украины «О защите прав потребителей» слова «государственной пошлины» заменены словами «судебного сбора». Следовательно, при принятии Закона Украины «О судебном сборе» законодатель предусмотрел возможность применения Закона Украины «О защите прав потребителей» при определении льгот определенным категориям лиц по уплате судебного сбора (постановление Верховного Суда по делу №372 / 1826/15-ц).

Читайте статтю:Процесуальні диверсії та зловживання процесуальними правами (огляд практики судів Одеського регіону)»

При этом, при участии в деле потребителя, необходимо различать суть спора: направлен ли он на защиту прав человека как потребителя.

Например, если кредитор потребителя требует уплаты долга по договору, спор не может рассматриваться как направленный на защиту прав потребителя, а поэтому, за апелляционное или кассационное обжалование потребитель должен платить судебной сбор.

Так, споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав як споживачів. Позов кредитора до споживача про стягнення заборгованості не стосується захисту прав споживача, а навпаки пов’язаний з допущеними споживачем порушеннями умов Кредитного договору. Тому при оскарженні рішення суду, яким вирішено такий позов, споживач зобов’язаний оплатити скаргу судовим збором в установлених законом порядку і розмірі (постанова Верховного Суду у справі №372/1826/15-ц).

Подтверждение оплаты

В подтверждение оплаты судебного сбора суду необходимо предоставить соответствующий документ.

Документом об оплате судебного сбора является квитанция учреждения банка или отделения почтовой связи, принявших платеж, платежное поручение, подписанное уполномоченным должностным лицом и скрепленное печатью учреждения банка с отметкой о дате выполнения платежного поручения. В случае, если оплата расходов осуществляется путем перечисления средств со счета вкладчика, открытого в учреждении банка, прилагается справка, заверенная подписью контролера, скрепленной печатью финансового учреждения.

Согласно ст. 6 Закона Украины «О судебном сборе» судебный сбор перечисляется в безналичной или наличной форме. В настоящее время есть возможность уплаты онлайн с расчетом суммы, осуществляемым на специальной странице сайта «Судебная власть» (https://court.gov.ua). Средствами электронного кабинета пользователя электронного суда сумма судебного сбора за подачу заявления рассчитывается автоматически. Есть возможность онлайн оплаты судебного сбора.

Валюта платежа

Валютой платежа судебного сбора является гривна.

За подачу исков, цена которых определяется в иностранной валюте, судебный сбор платится в гривнах с учетом официального курса гривны к иностранной валюте, установленного Национальным банком Украины на день оплаты.

За подачу нерезидентами исков, цена которых определяется в иностранной валюте, судебный сбор может уплачиваться нерезидентами в иностранной валюте с учетом официального курса гривны к иностранной валюте, установленного Национальным банком Украины на день оплаты.

Размер судебного сбора

Судебный сбор за подачу искового заявления в суд уплачивается в размере, определенном с учетом цены иска (для исков имущественного характера).

Согласно ст. 176 ГПК если определенная истцом цена иска явно не соответствует действительной стоимости спорного имущества или на момент предъявления иска установить точную его цену невозможно, размер судебного сбора предварительно определяет суд с последующим взысканием недоплаченного или с возвратом переплаченного судебного сбора в соответствии с ценой иска, установленной судом при решении дела.

В случае, если размер исковых требований увеличен или предъявлены новые исковые требования, недоплаченную сумму судебного сбора необходимо оплатить до обращения в суд с соответствующим заявлением.

За подачу искового заявления, которое имеет одновременно имущественный и неимущественный характер, судебный сбор уплачивается по ставкам, установленным для исковых заявлений имущественного и неимущественного характера.

В случае, если в исковом заявлении объединены два и больше требования неимущественного характера, судебный сбор уплачивается по каждому требованию неимущественного характера.

Например, Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 202/2994/16-ц постановив стягнути із скаржника на користь держави судовий збір, зазначаючи, що подана у липні 2016 року позовна заява ОСОБА_5 містить чотири вимоги немайнового характеру (про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю; визнання спадкоємницею четвертої черги за законом; визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу зі скасуванням державної реєстрації права власності) та одну вимогу майнового характеру (про визнання права власності на домоволодіння — ринкова вартість об’єкту оцінки становить 147 852,00 грн). Поданий у листопаді 2016 року зустрічний позов ОСОБА_7 містить одну вимогу немайнового характеру (про усунення перешкод у користуванні майном). У зв’язку з тим, що оскаржено в касаційному порядку судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_7, за подання касаційної скарги необхідно було сплатити судовий збір у загальному розмірі 8 469,04 грн (551,20 грн + 551,20 грн + 551,20 грн + 551,20 грн + 1 478,52 грн + 551,20 грн) * 200 %.

В постановлении Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 17 октября 2014 года № 10 «О применении судами законодательства о судебных расходах по гражданским делам» содержатся разъяснения по различным проблемным вопросам определения размера судебного сбора (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14).

Читайте статтю:Суддя ВС Володимир Кравчук: Конкуренція принципів: обов’язковість судового рішення чи обов’язковість дотримання юрисдикції?

Последствия неуплаты или недоплаты судебного сбора

Согласно ст. 185 ГПК судья, установив, что исковое заявление подано без соблюдения требований, изложенных в статьях 175 и 177 ГПК, в течение пяти дней со дня поступления в суд искового заявления выносит определение об оставлении искового заявления без движения. В определении об оставлении искового заявления без движения указываются недостатки искового заявления, способ и срок их устранения, который не может превышать десяти дней со дня вручения постановления об оставлении искового заявления без движения. Если решение об оставлении искового заявления без движения выносится по основанию неуплаты судебного сбора в установленном законом размере, суд в таком определении должен указать точную сумму судебного сбора, которую необходимо уплатить (доплатить).

Если истец в соответствии с определением суда в установленный срок уплатит сумму судебного сбора, исковое заявление считается поданным в день первоначального ее представления в суд. Если истец не устранил недостатки искового заявления в срок, установленный судом, заявление считается неподанным и возвращается истцу.

Согласно ч. 9 ст. 185 ГПК заявления, жалобы, ходатайства, определенные настоящим Кодексом, за предоставление которых предусмотрена уплата судебного сбора, оствляются судом без движения также в случае, если на момент открытия производства по соответствующему заявлению, жалобе, ходатайству суд обнаружит, что соответствующая сумма судебного сбора не зачислена в специальный фонд государственного бюджета. Правила этой части не применяются к заявлениям об обеспечении доказательств или иска.

Согласно п. 8 ч. 1 ст. 257 ГПК суд выносит определение об оставлении иска без рассмотрения, если: не был уплачен судебный сбор и истец не устранил этих недостатков в установленный судом срок.

Сплата судового збору в більшому розмірі, ніж визначено Законом України «Про судовий збір», не є підставою для повернення без розгляду касаційної скарги (постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 р. № 3-283гс16).

Возврат оплаченного судебного сбора

Судебный сбор возвращается по ходатайству лица на основании определения суда в соответствии с пунктами 1-5 ч. 1 ст. 7 Закона Украины «О судебном сборе». В случае возникновения основания для возврата судебного сбора по решению суда, его возврат осуществляется в соответствии с Порядком исполнения решений о взыскании средств государственного и местных бюджетов или бюджетных учреждений, утвержденным постановлением КМУ от 03.08.2011 г. № 845, а в случае других оснований, не перечисленных в ст. 7 Закона Украины «О судебном сборе» от 08.07.2011 г. № 3674-VI, в том числе уплаты судебного сбора без последующего обращения в суд и соответственно отсутствия оснований для принятия судебного решения по вопросу возвращения судебного сбора, средства возвращаются в соответствии с Порядком возвращения средств ошибочно или излишне зачисленных в государственный и местные бюджеты, утвержденного приказом Минфина от 03.09.2013 г. № 787.

Так, лицо, желающее вернуть денежные средства, которые были ошибочно уплачены, должно обратиться в суд с заявлением, к которому нужно приложить оригинал платежного документа. Судом предоставляется заявителю соответствующая справка. Далее заявитель обращается в территориальное управление Государственной судебной администрации Украины, для получения представления в орган Государственной казначейской службы Украины. В дальнейшем заявитель с представлением и оригиналом платежного документа об уплате средств с соответствующими надписями на обратной стороне, обращается с заявлением в Управление Государственной казначейской службы Украины.

Трудности в судебной практике иногда вызывает толкование понятия «неимущественный спор»

По размеру ставок судебного сбора за подачу исков об обращении взыскания на заложенное имущество Верховный Суд указал, что зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог і виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами ст. 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов. ВП ВС вважає, що висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 2-340/461/16-ц про те, що при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки судовий збір має сплачуватися як за вимогу немайнового характеру, суперечить висновкам, сформульованим під час розгляду цієї справи, а тому визнала за необхідне відступити від нього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).

Относительно требования о возмещении морального вреда

О принадлежности искового требования о возмещении морального вреда к требованиям имущественного или неимущественного характера, отметим, что необходимо различать сам моральный вред и порядок его возмещения. Моральный вред проявляется в неимущественной сфере жизнедеятельности. Поэтому моральный вред имеет очевидно неимущественный характер, что и отражено в самом его названии.

В то же время общепризнанным является тот факт, что предоставить адекватную компенсацию морального вреда в неимущественной сфере невозможно, поскольку невозможно принудительно восстановить психоэмоциональное состояние человека, каково оно было до нарушения права, по крайней мере, отсутствуют единые стандартизированные способы для этого, пригодные для применения судом.

В связи с этим действующее гражданское законодательство предусматривает возможность предоставления имущественной компенсации за понесенные потерпевшим лицом потери неимущественного характера. Так, согласно ч. 3 ст. 23 ГК Украины моральный вред возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом. То есть в отличие от самого морального вреда, который носит неимущественный характер, возмещение такого вреда осуществляется в имущественной сфере. Очевидно, что характер искового требования (имущественный или неимущественный) в первую очередь зависит не от того, какой вред (имущественный или неимущественный) он призван компенсировать, а от того, предусматривает такое требование как следствие его удовлетворения увеличение имущественной сферы истца (взыскание денежных средств, истребование имущества, признании права на имущество и т.д.). Если предусматривает, то имеет место требование имущественного характера. Необходимым признаком искового требования имущественного характера является возможность его денежной оценки (определения цены иска). Поэтому, исковое требование о возмещении морального вреда, если он возмещается деньгами, другим имуществом или другим способом, предусматривающим увеличение имущественной сферы истца и подлежит денежной оценке, является требованием имущественного характера.

о неправомерности взыскания судебного сбора с обвиняемого (осужденного), который несет гражданскую ответственность.

Стоит обратить внимание на постановление Верховного Суда о неправомерности взыскания судебного сбора с обвиняемого (осужденного), который несет гражданскую ответственность. Зроблено висновок, що таке стягнення суперечить закріпленим завданням кримінального провадження, засаді законності та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених КПК України. Об’єднана палата ККС ВС вважає помилковою позицію судів нижчих інстанцій про обов’язковість стягнення із засудженого судового збору на підставі ч. 3 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 1618-ІV) та Закону України «Про судовий збір» при вирішенні цивільного позову в межах кримінального провадження. При оскарженні в апеляційному чи касаційному порядку судових рішень у частині цивільного позову, постановлених у кримінальному провадженні, засуджений, який несе цивільну відповідальність, не сплачує жодних судових витрат (на відміну від цивільного судочинства).

О возможности взимать не только судебной сбор, но и другие судебные издержки в приказном производстве. По этому поводу сложилась разная судебная практика (см., например, постановление Хозяйственного суда г. Киева № 79544692 от 01.02.2019 г.). Но учитывая содержание п. 6 ч. 1 ст. 168 ГПК — нет препятствий для предъявления соответствующих требований, тем более, что нормы о судебных расходах содержатся в разделе об общих положениях кодекса. Если заявитель докажет их обоснованность, принадлежность делу и разумность — такие расходы могут взиматься, например, на правовую помощь и сбор доказательств.

Согласно ст. 495 ГПК по делу о восстановлении утраченного производства заявитель освобождается от оплаты судебных расходов. В случае представления заведомо ложного заявления судебные расходы, понесенные другими участниками дела, возмещаются заявителем в полном объеме, о чем суд выносит определение.

Для стимулирования использования системы ЕСИТС предусмотрено (в Законе Украины «О внесении изменений в Хозяйственный процессуальный кодекс Украины, Гражданский процессуальный кодекс Украины, Кодекс административного судопроизводства Украины и другие законодательные акты») включить ч. 3 ст. 4 Закона Украины «О судебном сборе»: при подаче в суд процессуальных документов, предусмотренных ч. 2 этой статьи, в электронной форме — применяется коэффициент 0,8 для понижения соответствующего размера ставки судебного сбора (но по состоянию на 01.09.2019 г. соответствующие изменения не внесены, хотя они и не указаны в заключительных положениях как такие, которые вводятся в действие со дня начала функционирования ЕСИТС).

Порядок распределения и возмещения судебных расходов регламентируется исключительно ГПК. Указанные расходы не являются убытками в смысле ст. 22 ГК Украины, не входят в состав цены иска и не могут взиматься как убытки (п. 2 Постановления пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 17 октября 2014 № 10 «О применении судами законодательства о судебных расходах по гражданским делам «)

Читайте статтю:Кримінальна справа як результат перевірки підприємства: судова практика

Статьи 133 ГПК устанавливает исчерпывающий перечень расходов, связанных с рассмотрением дела:

1) на профессиональную правовую помощь (ст. 137 ГПК). При этом возможность компенсации расходов на правовую помощь возникает только, если представителем выступает адвокат;

2) связанные с привлечением свидетелей, специалистов, переводчиков, экспертов и проведением экспертизы (ст. 139 ГПК);

3) связанные с истребованием доказательств, проведением осмотра доказательств по их местонахождению, обеспечением доказательств (ст. 140 ГПК);

4) связанные с совершением иных процессуальных действий, необходимых для рассмотрения дела или подготовки к его рассмотрению (направление адвокатских запросов, получение доказательств и т.д.). К этой категории относятся расходы сторон и их представителей, связанные с явкой в ​​суд (ст. 138 ГПК), поскольку выше они не упоминаются

Определенные ГПК виды судебных расходов являются исчерпывающими, поэтому на стороны и других лиц, участвующих в деле, не может возлагаться обязанность нести другие расходы, не предусмотренные законодательством.

Состав судебных расходов по отдельным его видам не является исчерпывающим.

Общие положения о судебных расходах были освещены выше. Далі yaizakon.com.ua представляет вторую статью "Судебные расходы. Часть II. Предварительное определение суммы судебных расходов. Обеспечение, отсрочка и рассрочка судебных расходов"

Правила установленные ст. 134 ГПК – новелла ГПК. Вместе с первым заявлением по существу спора (см. ст. 174 ГПК) каждая сторона подает в суд предварительный (ориентировочный) расчет суммы судебных расходов, которые она понесла и которые ожидает понести в связи с рассмотрением дела.

Такой перечень должен быть обязательно представлен, поскольку в обратном случае это лицо может потерять вообще возможность требовать возмещения соответствующих расходов в силу предписаний ч. 2 этой статьи.

Кроме того, в п. 9 ч. 3 ст. 175 ГПК определено, что исковое заявление должно содержать предварительный (ориентировочный) расчет суммы судебных расходов, которые истец понес и которые ожидает понести в связи с рассмотрением дела. Предварительный (ориентировочный) расчет суммы судебных расходов, которые ответчик понес и которые ожидает понести в связи с рассмотрением дела должен указываться в отзыве на иск согласно п. 8 ч. 3 ст. 178 ГПК.

При этом, предварительный расчет размера судебных расходов не ограничивает сторону в доказывании другой фактической суммы судебных расходов, подлежащих распределению между сторонами. Но такой расчет не может значительно отличаться от окончательной суммы расходов, или такая разница должна быть обоснована (см. ч.ч. 4,5 ст. 141 ГПК).

Расчет подается в произвольной форме. Расчет суммы судебных расходов стороны может как содержаться в тексте искового заявления или отзыва, так и быть приложенным к нему в виде отдельного процессуального документа.

Размер заявленных сторонами судебных расходов суд выясняет в подготовительном заседании (п.17 ч. 2 ст. 197 ГПК).

Правило, установленное в ч. 2 ст. 134 ГПК, о том, что в случае непредставления стороной предварительного расчета суммы судебных расходов, суд может отказать ей в возмещении соответствующих судебных расходов, за исключением суммы уплаченного ею судебного сбора, сформулировано как право, а не обязанность суда.

Суд, руководствуясь задачами судопроизводства (ст. 2 ГПК), для своевременного и эффективного рассмотрения дела может по собственной инициативе определить ориентировочную сумму судебных расходов. Этот расчет необходим для применения ст. 135 ГПК при необходимости.

Статья 134 ГПК не содержит такого условия осуществления расчета судом как отсутствие предварительных расчетов судебных расходов каждой из сторон, поэтому, считаем, что даже при их наличии суд наделен правом определить ориентировочную сумму судебных расходов (кроме расходов на профессиональную юридическую помощь).

Так, в постановлении об истребовании доказательств суд решает вопрос обеспечения или предварительной оплаты расходов лиц, связанных с предоставлением соответствующих доказательств (ч. 11 ст. 84 ГПК). В постановлении об осмотре доказательств по их местонахождению суд решает вопрос обеспечения или предварительной оплаты расходов лиц, связанных с таким осмотром (ч. 9 ст. 85 ГПК). При этом он может руководствоваться собственным расчетом суммы соответствующих расходов.

Отметим также, что согласно п. 13 ч. 1 ст. 353 ГПК определения суда первой инстанции по определению размера судебных расходов могут быть обжалованы в апелляционном порядке отдельно от решения суда (см., например, постановление Верховного Суда от 10 апреля 2019 года по делу № 522/2189/18).

Обеспечение судебных расходов — новелла новой редакции ГПК.

Согласно ч. 1 ст. 135 ГПК суд может обязать стороны внести на депозитный счет суда предварительно определенную сумму судебных расходов, связанных с рассмотрением дела или определенным процессуальным действием, о чем выносит определение

Применение этого института судом возможно при соблюдении основных принципов гражданского судопроизводства, в частности пропорциональности, разумности сроков рассмотрения дела судом, недопустимости злоупотребления процессуальными правами и задачам гражданского судопроизводства.

Суд оценивает предварительные расчеты судебных расходов, представленные сторонами вместе с иском и отзывом на иск, также учитывает возражения (при наличии) относительно заявленного истцом размера судебных расходов, который истец понес и ожидает понести до окончания рассмотрения дела по существу (которые ответчик может изложить в отзыве на иск согласно ст. 178 ГПК) и делает вывод о сумме взноса с учетом разумности, обоснованности и соразмерности этих судебных издержек.

Обеспечение судебных расходов должно предотвратить возможные злоупотребления правом на иск (если основания для судебной защиты отсутствуют).

Кроме того, предоплата судебных расходов предусмотренная ч. 2 ст. 134 ГПК должна предотвратить необоснованные ходатайства о вызове свидетеля, назначении экспертизы, привлечении специалиста, переводчика, об обеспечении, истребовании или осмотре доказательств по их местонахождению.

Так, согласно ч. 2 ст. 135 ГПК суд может обязать участника дела, который заявил ходатайство о вызове свидетеля, назначении экспертизы, привлечении специалиста, переводчика, обеспечении, истребовании или осмотре доказательств по их местонахождению, предварительно (авансом) оплатить расходы, связанные с соответствующим процессуальным действием. Если ходатайство заявили несколько участников дела, необходимую денежную сумму авансом в равных долях платят соответствующие участники дела, а в случаях, когда соответствующее процессуальное действие осуществляется по инициативе суда, — стороны в равных долях.

Если сторона, на которую определением суда возложена обязанность обеспечения или предварительной оплаты судебных расходов, не выполнила этот долг, суд вправе отклонить соответствующее ходатайство или отменить ранее постановленное решение.

Читайте статтю:Відсторонення від правосуддя як спосіб боротьби з неугодними

Указанное обеспечение может применяться при наличии хотя бы одного из следующих двух условий, указанных в ч. 4 ст. 134 ГПК:

1) иск имеет признаки заведомо необоснованного или другие признаки злоупотребления правом на иск; или

2) истец не имеет зарегистрированного в установленном законом порядке места жительства (пребывания) или местонахождения на территории Украины и имущества, находящегося на территории Украины, в размере, достаточном для возмещения судебных расходов ответчика в случае отказа в иске.

Такое обеспечение судебных расходов также может быть применено, если суду предоставлены доказательства того, что имущественное положение истца или его действия по отчуждению имущества или другие действия могут осложнить или сделать невозможным исполнение решения суда о возмещении судебных расходов ответчика в случае отказа в иске.

Как специальная мера обеспечения судебных расходов предусмотрена возможность депонирования средств со стороны истца в пользу ответчика для обеспечения возможного возмещения предстоящих расходов ответчика на профессиональную юридическую помощь и других расходов, которые должен понести ответчик в связи с рассмотрением дела. Эта мера также направлена на предотвращение злоупотребления процессуальными правами, в частности, правом на иск.

В статье 44 ГПК говорится о недопустимости злоупотребления процессуальными правами. К сожалению, в законе не определено понятие «злоупотребление процессуальными правами», а только указывается на недобросовестное поведение как злоупотребление правами и перечисляются возможные разновидности такого недобросовестного поведения, что может затруднить применение на практике вышеуказанных норм. Этот перечень не ограничивается только случаями, указанными в ст. 44 ГПК. Злоупотреблением процессуальными правами может быть признано любое поведение, которое имеет признаки недобросовестного, с возможностью применить предусмотренные законом санкции (см. п. 2 ч. 1 ст. 148 ГПК).

То есть, злоупотребление правом процессуальным законодательством раскрывается через недобросовестное поведение. Предлагаем считать, что злоупотребление гражданскими процессуальными правами — это недобросовестные действия участников судебного процесса, направленные на реализацию субъективного права вопреки его назначению, с помощью которых один участник гражданского процесса или его представитель умышленно или небрежно причиняет вред другим участникам процесса или их представителям, или правосудию в целом.

При этом речь не идет о том, что должно быть оценено всякое поведение участника судебного процесса на предмет его добросовестности, поскольку единичные случаи поведения, которые могут иметь внешний вид недобросовестного, могут иметь другие причины: неосведомленность, ошибка и тому подобное.

Но на недобросовестное поведение может указывать в частности, систематичность, отсутствие разумных оснований определенного поведения и тому подобное. В некоторых странах к подтверждению сутяжнического поведения относятся также поведение участника по другим делам к тому же ответчику или с незначительными суммами в течение определенного периода и тому подобное, но украинскому судебному праву неизвестны такие основания.

В ч.2 ст. 44 ГПК злоупотребление процессуальными правами раскрывается через другую категорию (не через недобросовестное поведение). Так, злоупотреблением процессуальными правами названы действия, противоречащие задачам гражданского судопроизводства. Согласно ч. 1 ст. 2 задачами гражданского судопроизводства является справедливое, беспристрастное и своевременное рассмотрение и разрешение гражданских дел в целях эффективной защиты нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов физических лиц, прав и интересов юридических лиц, интересов государства.

Злоупотребление правом на иск — частный случай злоупотребления процессуальными правами. Ответчик должен доказать недобросовестность истца. Определение «заведомо необоснованного иска» включает как субъективный критерий (незнание или игнорирование отсутствия нарушенного права или интереса), так и объективный (отсутствие нарушенного права или интереса). См. также ст 2, 4 ГПК

Определение злоупотребления процессуальными правами только через категорию «действия, противоречащие задачам гражданского судопроизводства» само по себе не позволяет выявить, что является злоупотреблением процессуальными правами, а является реализацией процессуальных прав участниками процесса, но, например, ведущее к потерям процессуального времени. Только признание соответствующих действий недобросовестным поведением позволяет говорить о злоупотреблении процессуальными правами.

На суд возложена обязанность предотвращения злоупотребления участниками судебного процесса их правами и принятие мер для выполнения ими их обязанностей (ст. 12 ГПК).

Сумма обеспечения расходов на профессиональную юридическую помощь определяется судом с учетом предписаний ст.ст. 137, 139, 141 ГПК (об этом подробнее в следующих публикациях.)

Согласно п. 10 ст. 257 ГПК суд выносит определение об оставлении иска без рассмотрения, если истец в определенный судом срок не внес средства для обеспечения судебных расходов ответчика и ответчик подал заявление об оставлении иска без рассмотрения. Согласно же ч. 6 ст. 134 ГПК в случае невнесения в установленный судом срок средств для обеспечения расходов на профессиональную юридическую помощь суд по ходатайству ответчика вправе оставить иск без рассмотрения. То есть, данное положение сформулировано как право, а не обязанность суда.

Отсрочка и рассрочка судебных расходов. Согласно ч. 1 ст. 136 ГПК суд, учитывая имущественное положение стороны, может своим определением отсрочить или рассрочить уплату судебного сбора на определенный срок в порядке, предусмотренном законом, но не более чем до принятия судебного решения по делу.

Это положение направлено на обеспечение доступа к правосудию для каждого лица, которому необходимо обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов.

Согласно ст. 8 Закона Украины «О судебном сборе», учитывая имущественное положение стороны, суд может своим определением по ее ходатайству отсрочить или рассрочить уплату судебного сбора на определенный срок, но не дольше чем до принятия судебного решения по делу, при следующих условиях: 1) размер судебного сбора превышает 5 процентов размера годового дохода истца — физического лица за предыдущий календарный год; или 2) истцами являются: а) военнослужащие; б) родители, имеющие ребенка в возрасте до четырнадцати лет или ребенка с инвалидностью, если другой родитель уклоняется от уплаты алиментов; в) одинокие матери (отцы), имеющие ребенка в возрасте до четырнадцати лет или ребенка с инвалидностью; г) члены малообеспеченной или многодетной семьи; г) лицо, действующее в интересах малолетних или несовершеннолетних лиц и лиц, признанных судом недееспособными или дееспособность которых ограничена; или 3) предметом иска является защита социальных, трудовых, семейных, жилищных прав, возмещения вреда здоровью.

Отсрочка уплаты судебного сбора (перенос срока платежа на другой период) и рассрочка уплаты судебного сбора (предоставление права уплаты в соответствующих частях в течение определенного срока) предоставляется судом в соответствующем определении:

1) на определенный срок (но не позднее принятия решения);

2) до принятия судебного решения.

Основным условием для отсрочки или рассрочки уплаты судебных расходов является имущественное положение лица, обращающегося в суд

Читайте статтю:Судова реформа і її практичне застосування

Определение имущественного положения стороны является оценочным и зависит от доказательств, которыми обосновывается уровень ее имущественного положения.

Лицо, заявляющее соответствующее ходатайство, согласно ст. 12 ГПК должно привести доводы и представить доказательства в подтверждение того, что его имущественное положение препятствует уплате им судебного сбора в установленном законодательством порядке и размере.

В подтверждение своего имущественного положения лицо может подать в суд такие документы, как справка о доходах, справку из Фонда занятости о том, что оно находится на учете и не работает, справку о состоянии семьи и тому подобное.

Например, суд отмечает, что довідка про заробітну плату чи про отриману пенсію за останній період не свідчить про те, що в особи не може бути інших доходів, а отже, не є належним доказом скрутного матеріального становища. На підтвердження відсутності інших доходів суди достатньо часто вимагають саме довідку про доходи особи, видану органами ДФС (див. ухвалу Верховного Суду від 08.11.2018 р. у справі №234/13165/17).

Суд должен установить отсутствие или наличие у лица возможности оплатить судебный сбор, учитывая его имущественное положение, и не допустить недобросовестного уклонения от уплаты судебного сбора, ведь в ст. 129 Конституции Украины предусмотрено, что одним из принципов судопроизводства определено равенство всех участников судебного процесса перед законом и судом. Кроме того, безосновательная отсрочка уплаты судебного сбора является нарушением ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод относительно справедливых судебных процедур и равенства участников судебного процесса перед законом.

Так, в ухвалі Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 295/11410/15-ц зазначено, що подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з наступних підстав. У доданому до касаційної скарги клопотанні уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» просить відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 136 ЦПК посилаючись на тяжкий майновий стан Банку у зв’язку із розпочатою процедурою ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Наведені у клопотанні підстави для відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги не можна визнати такими, що унеможливлюють чи утруднюють його сплату, а тому враховуючи, що безпідставне відстрочення сплати судового збору є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливих судових процедур і рівності учасників судового процесу перед законом, клопотання задоволенню не підлягає. З огляду на викладене, заявник має сплатити судовий збір.

Неудовлетворительное финансирование государственных учреждений также не является основанием освобождения от уплаты судебного сбора. Так, в ухвалі від 26 березня 2018 року у справі № 2-775/2006 Верховний Суд не сприйняв доводи заявника, що військова частина А 0549 фінансується виключно з державного бюджету України, кошти на оплату судового збору надходять нерегулярно та в неналежній кількості, станом на 14 лютого 2018 року кошти на оплату судового збору на рахунках військової частини відсутні. Посилаючись на приписи ст. 8 Закону України «Про судовий збір», в якій йдеться про різні категорії малозабезпечених фізичних осіб, суд зробив висновок, що наведені представником військової частини № А 0549 обставини та докази, на їх обґрунтування, не є достатніми підставами для застосування положень ст. 136 ЦПК.

В другом случае, суд визнав наведені заявником доводи, а також додані до клопотання про звільнення від сплати судового збору докази є обґрунтованими та такими, що підтверджують складний майновий стан заявника, що об’єктивно перешкоджав сплаті нею судового збору за подання касаційної скарги у даній справі (заявник є пенсіонером (71 рік) та не отримує пенсію протягом 2 років, оскільки є внутрішньо переміщеною особою, має вкрай скрутне матеріальне становище, у зв’язку з чим для здійснення представництва її інтересів була змушена звернутися до Ужгородського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги) (ухвала Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у справі №2-3877/11).

Согласно ч. 2 ст. 136 ГПК, если в установленный судом срок судебные расходы не будут оплачены, заявление в соответствии со ст. 257 ГПК остается без рассмотрения, или расходы взыскиваются по решению суда по делу, когда уплата судебных расходов была отсрочена или рассрочена до принятия этого решения.

Поскольку отсрочка уплаты судебного сбора или рассрочка уплаты судебного сбора предоставляется судом: 1) на определенный срок (но не позднее принятия решения); 2) до принятия судебного решения, то и последствия неуплаты будут зависеть от этого срока. В первом случае заявление остается без рассмотрения (см. ст. 257 ГПК), во втором судебный сбор — взымаются по судебному решению.

Частью 2 ст. 127 ГПК предусмотрено, что установленный судом процессуальный срок может быть продлен судом по заявлению участника дела, поданному до истечения этого срока, или по инициативе суда. Поэтому определенный срок также может быть продлен (см., например, постановление Верховного Суда 12 марта 2018 г. по делу № 542/1351/17, суд отказал в освобождении от уплаты судебного сбора, но продлил срок для его уплаты).

По тем же основаниям, которые были изложены выше, суд может уменьшить размер подлежащих уплате судебных расходов, связанных с рассмотрением дела, или освободить от их уплаты.

Так, в касаційній скарзі заявник заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору, на підтвердження чого надав довідку Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, зі змісту якої вбачається, що у нього був відсутній дохід за попередній рік та I квартал поточного року.

Задовольняючи клопотання заявника про звільнення його від сплати судового збору, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду виходив з наступного.

Європейський суд у своїй практиці зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами і поставленою метою.

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 136 ЦПК суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може своєю ухвалою за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, якщо розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною другою цієї статті передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи положення п .1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, несплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (ухвала у справі № 761/12145/17).

По делу №686/114/16-ц Верховный Суд подчеркивает, что основания для отказа суда в удовлетворении заявления об уменьшении размера государственной пошлины должны быть аргументированы. Так, для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20.02.14).

ВС КЦС зазначив, що положення статей ЗУ «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Водночас підстави для відмови суду у подібних клопотаннях мають бути аргументовані.

Апеляційний суд, розглядаючи питання про можливість зменшення розміру судового збору у даній справі та вважаючи надані докази на їх підтвердження недостатніми для висновку про майновий стан відповідача, не навів мотивів такої відмови у клопотанні, з урахуванням того, що скаржником частково було сплачено судовий збір.

Крім того, апеляційний суд не зазначив, які саме документи необхідно надати для того, щоб скористатися правом на зменшення розміру судового збору.

Відмовляючи у задоволенні заяви про зменшення розміру судового збору та одночасно визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд не надав можливості особі, яка з нею звернулась, відреагувати на позицію суду щодо вирішення заявленого клопотання (постанова ВС КЦС у справі №686/114/16-ц від 04.07.2018 року).

В другом деле Верховный Суд указал, що питання перевірки реальної спроможності заявників – фізичних осіб сплатити судовий збір у спорах із суб’єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинні надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до неможливості сплатити судовий збір.

Підтримуючи касаційну скаргу фізичної особи, Верховний Суд зазначив, що як вбачається з ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, суд послався на відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених Законом України «Про судовий збір». При цьому ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які позивач зазначив у клопотанні про звільнення від сплати судового збору, а саме – у зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, оскільки позивач є пенсіонером, який отримує мінімальну пенсію, з якої пенсійний фонд утримує 20 % на погашення переплати. Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції фактично не дослідив обставин, зазначених скаржником, і формально послався на те, що наведені в клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору, не вказав, які саме обставини і докази на підтвердження рівня майнового стану має надати позивач з огляду на те, що оцінку таким доказам надає саме суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні (постанова Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 821/1896/15-а).

Таким образом, суд, установив, что имущественное положение лица, обращающегося в суд, препятствует или может воспрепятствовать возможности защиты им своих прав и интересов в судебном порядке может:

1) отсрочить или рассрочить уплату судебного сбора (согласно ч. 1 ст. 136 ГПК);

2) уменьшить размер подлежащих уплате судебных расходов, связанных с рассмотрением дела (согласно ч. 3 ст. 136 ГПК);

3) освободить от их уплаты (согласно ч. 3 ст. 136 ГПК).

Основанием таких решений является степень неудовлетворительности имущественного положения лица.

Кроме этого, в силу прямого указания закона размер судебного сбора также уменьшаться на размер судебного сбора, уплаченного за соответствующее заявление об обеспечении доказательств или иска.

Читайте статтю:Рябошапка пообіцяв Україні Римський статут і перехідне правосуддя. Що це таке

Судові витрати розподіляються між сторонами по справі залежно від того на чию користь ухвалено рішення по справі (у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно), а судовий збір — пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч.1-2 ст. 142 ЦПК).

  1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
  2. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову – на відповідача;

2) у разі відмови в позові – на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, згідно ст. 51 ЦПК відповідач, замінений іншим відповідачем, має право заявити вимогу про компенсацію судових витрат, здійснених ним внаслідок необґрунтованих дій позивача. Питання про розподіл судових витрат вирішується в ухвалі про заміну неналежного відповідача.Крім того, ЦПК передбачено декілька спеціальних правил щодо розподілу судових витрат.

Згідно ст. 428 ЦПК у разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші учасники справи можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

Згідно ст. 452 ЦПК (при розгляді скарги сторони виконавчого провадження на рішення, дією або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення) судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених у зв’язку із судовим розглядом, суд вирішує під час ухвалення рішення (ст. 264 ЦПК). У резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, про розподіл судових витрат. У разі необхідності в резолютивній частині також вказується про повернення судового збору, а також призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат (ст. 265 ЦПК). Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (ст. 259 ЦПК). Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (ст. 270 ЦПК).

Якщо суд, згідно підстав визначених у ст. 255 ЦПК закриває провадження у справі, він має в ухвалі про закриття провадження у справі вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, вирішується у постанові суду апеляційної інстанції, а також нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, — у випадку скасування або зміни судового рішення (ст. 382 ЦПК);

Питання про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, вирішується у постанові суду касаційної інстанції, а також нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, — у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 416 ЦПК).

Згідно ст. 168 ЦПК у судовому наказі зазначається сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника.

Читайте статтю: Судовий контроль за виконанням дискреційних повноважень

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частина 3 ст. 141 ЦПК передбачає спеціальні обставини, які можуть вплинути на іншій, ніж зазначено у попередніх частинах цієї статті, розподіл судових витрат.

За звичайних обставин особа може витрати стільки коштів, скільки вважає за потрібне, беручи участь у справі (користуватись послугами найдорожчих професіоналів, зупинятися в найдорожчих готелях та користуватися послугами зв’язку, транспорту тощо за ціною більшою за середню), але компенсація цих витрат була б несправедливим тягарем, будучи покладеною на іншу сторону.

Тому, при розподілі судових витрат судом оцінюється обґрунтованість, пропорційність та доцільність цих витрат, не дивлячись на доведені факти понесення таких витрат .

Також судом оцінюється добросовісність сторони, на користь якої мають бути відшкодовані витрати, оскільки її недобросовісна поведінка тягне затягування справи та збільшення розміру понесених судових витрат. Крім того, сам факт недобросовісної поведінки особи тягне зменшення судових витрат, що їй відшкодовуються.

Як складова добросовісної поведінки законодавством трактується і намагання особи вирішити конфлікт мирним шляхом. Оскільки в законодавстві на сьогоднішній день ще не передбачені категорії справ, щодо яких обов’язково мають буди вжиті заходи досудового врегулювання спору (див. ст. 16 ЦПК), стороні не може ставитися в провину не звернення до відповідних заходів, але, якщо інша сторона пропонувала застосувати такі заходи, то судом має бути надана оцінка добросовісності поведінки сторони. Так само, має буди дана оцінка поведінці сторони щодо врегулювання спору мирним шляхом вже під час розгляду справи.

  1. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
  2. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Частини 4 та 5 ст. 141 ЦПК є санкцією за недобросовісну поведінку сторони при виконання обов’язку, передбаченого ст. 134 ЦПК. Незастосування відповідних санкцій можливе при доведенні відсутності провини сторони в заниженні попереднього розрахунку судових витрат чи істотному завищені попереднього розрахунку судових витрат.

Так, формулювання «сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку» та «сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми» означає відсутність розумних підстав передбачити їх збільшення/зменшення з огляду на відомі стороні обставини на момент розрахунку.

Ці норми також направлені на недопущення зловживань сторін, при проведенні відповідних попередніх розрахунків. Особливо щодо завищення суми судових витрат у попередньому розрахунку – санкції важче, ніж при заниженні – до відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат повністю (крім судового збору). Натомість при заниженні суми витрат у попередньому розрахунку — суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат тільки в частині такого перевищення.

Держава несе частину тих судових витрат щодо яких у законодавстві для різних категорій осіб передбачено звільнення від сплати судових витрат. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 155) коли обидві сторони у цивільній або адміністративній справі звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави в їх фактичному розмірі, але не більше граничних розмірів компенсації таких витрат згідно з додатком; компенсація судових витрат особам, які їх зазнали, здійснюється шляхом перерахування коштів на їх поточні рахунки в банківських установах; підставою для компенсації судових витрат є судове рішення.

Компенсація судових витрат у цивільних справах здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань судів, якими винесено відповідне рішення.

Велика Палата Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 141 ЦПК у випадку задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, зазначила, що судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору (а саме стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1280 грн – постанова від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17).

У справі за № 6-1065цс17 (постанова від 16.08.2017 р.) Верховним Судом була висловлена наступна правова позиція. Відповідно до частин першої, другої статті 79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті). Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.

У справі № 6-1467цс17 (постанова від 27.09.2017 р.) Верховним Судом була висловлена наступна правова позиція. Відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 цього Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За положеннями частин першої, другої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Читайте статтю:Виграти, не можна програти. Судові спори щодо реальності господарських операцій

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення щодо розподілу судових витрат і стягуючи з позивача за зустрічним позовом судовий збір у дохід держави за подання відповідачем за зустрічним позовом апеляційної скарги, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, залишив поза увагою ту обставину, що позивач за зустрічним позовом є особою, яка має пільги щодо сплати судового збору при поданні позовної заяви, оскільки він є громадянином, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та не обґрунтував наявності правових підстав для покладення на нього обов’язку зі сплати зазначеного судового збору в дохід держави.

Аналогічно Верховний Суд України у постанові від 31.05.2017 № 504/2418/14-ц зазначив, що у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачки судового збору, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не звернув уваги на зазначені норми закону, безпідставно не застосував норму п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» до спірних правовідносин, за якою відповідачку, яка є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством, звільнено від сплати судового збору, й безпідставно вирішив питання про стягнення з неї судового збору. Крім того, позивач є інвалідом Великої Вітчизняної війни та інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням, виданим 17.04.2006. Відповідно до п.8 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» інваліди Великої Вітчизняної війни звільнені від сплати судового збору. Таким чином, судові витрати у цій справі мають компенсуватися за рахунок держави. Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення справи в частині розподілу судових витрат, що відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у цій частині, оскільки сторони звільнено від сплати судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або Протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ст. 209 ЦПК завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Розмір судових витрат має бути не тільки обґрунтований та розумний, він також має бути доведений (при цьому витрати можуть як вже понесені, так і понесені у майбутньому). Склад та розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової/правничої допомоги, договір доручення, замовлення висновку експерта у галузі права тощо, документи, що свідчать про оплату за цими договорами та інших витрат, пов’язаних із розглядом справи, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені .

Строк подачі цих доказі визначений імперативно — до закінчення судових дебатів у справі (див. ст.ст. 242-244 ЦПК) або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ст. 246 ЦПК якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. При цьому, суд ухвалює додаткове рішення.

Читайте статтю:Позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечення. Автор: приватний нотаріус Юрій Бадахов

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Новою редакцією ЦПК передбачено декілька важливих та дієвих санкцій, які застосовуються до сторони у випадку зловживанням цивільними процесуальними правами (див. ст. 44 ЦПК). Частиною 9 ст. 141 ЦПК передбачено покладання на недобросовісну сторону (чи сторону, яку представляв недобросовісний представник – як наслідок вибору недостойного представника) судових витрат повністю або частково навіть, якщо спір вирішений на її користь.

Невід’ємним елементом процесуальної поведінки є добросовісне користування процесуальними правами учасниками судового процесу та їхніми представниками. Недобросовісна поведінка вважається зловживанням процесуальними правами. На жаль, у законі не визначено поняття «зловживання процесуальними правами», а тільки указується на недобросовісну поведінку як зловживання правами та перелічуються можливі різновиди такої недобросовісної поведінки, що може утруднити застосування на практиці вищезазначених норм. Цей перелік не обмежується тільки випадками, зазначеними у коментованій статті. Зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної, з можливістю застосувати передбачені законом санкції (див. п. 2 ч. 1 ст. 148 ЦПК).

Тобто якщо зловживання правом процесуальним законодавством розкривається через недобросовісну поведінку, ключовим для його визначення є визначення поняття недобросовісної поведінки. Пропонуємо вважати, що зловживання цивільними процесуальними правами – це недобросовісні дії учасників судового процесу, направлені на реалізацію суб’єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою яких один учасник цивільного процесу чи його представник навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу чи їх представникам чи правосуддю в цілому.

При цьому не йдеться про те, що має бути оцінена всяка поведінка учасника судового процесу на предмет її добросовісності, оскільки поодинокі випадки поведінки, що можуть мати зовнішній вигляд недобросовісної, можуть мати інші причини: необізнаність, помилка тощо. Але на умисну недобросовісну поведінку може вказувати зокрема, систематичність, відсутність розумних підстав певної поведінки тощо. В деяких країнах до підтвердження сутяжницької поведінки відносяться також поведінка учасника в інших справах до того ж відповідача чи з незначними сумами протягом певного періоду тощо.

У ч.2 ст. 44 ЦПК зловживання процесуальними правами розкривається через іншу категорію (не через недобросовісну поведінку). Так, зловживанням процесуальними правами названі дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 2 завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Визначення зловживання процесуальними правами тільки через категорію «дії, що суперечать завданню цивільного судочинства» саме по собі не дає змоги виявити, що є зловживанням процесуальними правами, а що є реалізацією процесуальних прав учасниками процесу, але, наприклад, таке, що веде до втрат процесуального часу. Тільки визнання відповідних дій недобросовісною поведінкою дає змогу говорити про зловживання процесуальними правами.

Таким чином, зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної.

На суд покладено обов’язок запобігання зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вжиття заходів для виконання ними їх обов’язків (ст. 12 ЦПК).

Крім того, в ст. 141 ЦПК йдеться про випадок якщо спір взагалі виник «внаслідок неправильних дій сторони».

Вважаємо, що мається на увазі як неправомірна поведінка, так і помилкова.

Таким чином, у добросовісної сторони з’являються підстави для зменшення понесених витрат у разі, якщо інша сторона зловживає процесуальними правами.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат за правилами ст. 141 ЦПК (див. також ст.ст. 376, 382, 416 ЦПК). Так, Верховний Суд зазначив, що з огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій, мали би покладатися на позивача. Проте позивач як споживач звільнена від сплати судового збору (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц). Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення без задоволення позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 7 коментованої статті). Отже, слід компенсувати ПАТ «Банк …» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір, сплачений за подання касаційної й апеляційної скарг (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17).

Якщо оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат суд не здійснює.

Згідно ст. 142 ЦПК питання розподілу витрат вирішуються у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду

  1. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
  2. У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Один з принципів цивільного процесу – процесуальної економії, досягається, в тому числі, досягненням мирової угоди між сторонами. Така поведінка сторін стимулюється коментованою нормою. Крім того, відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем (див. ст. 206 ЦПК), але обов’язково до початку розгляду справи по суті, також розглядається як певна економія процесуального часу, тому винагороджується поверненням частини судового збору (50 відсотків судового збору), який був сплачений до державного бюджету. Такі ж правила передбачені і для стадій перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку (див., наприклад, ухвалу Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 645/1889/17-ц).

Стаття 142 ЦПК також встановлює певні гарантії інтересів як позивача так і відповідача, залежно від того, наскільки обґрунтованим був позов. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Даною нормою захищаються інтереси позивача, який змушений був звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права внаслідок неправомірної поведінки відповідача.

Статтею 207 ЦПК передбачено право сторін укласти мирову угоду, однією з умов якої може бути вирішено питання розподілу судових витрат. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Верховний Суд у постанові від 26.09.2018 р. у справі № 148/312/16-ц визначив умови та підстави, за яких у разі залишення позову без розгляду за заявою позивача відповідачу компенсуються виплати, пов’язані з розглядом справи, за необґрунтовані дії відповідача. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов’язком доказування необхідно було довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме дії позивача вважати необґрунтованими та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред’явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету — утиск прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисними та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

При цьому встановлено, що єдине, на що посилався відповідач при поданні заяви про компенсацію витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача — це те, що позивач пред’явив безпідставний позов і у подальшому у заяві по суті наводяться заперечення проти позову.

Установивши, що заява відповідача не містить доводів і доказів необґрунтованості дій позивача, Верховний Суд дійшов висновку, що подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінено як необґрунтовані дії позивача, адже це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень у його реалізації.

Читайте статтю:Судові витрати: порядок їх обчислення та компенсації

На цьому закінчуємо висвітлення актуальних питань судової практики та доктрини щодо судових витрат. Якщо якісь актуальні питання не були висвітлені, просимо зазначити про це.

Автор статьи: Голубева Нелли Юрьевна, д.ю.н, проф, зав. каф. гражданского процесса, проф. каф. гражданского права НУ «Одесская юридическая академия», адвокат

11554
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


1
Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: