ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 761/24881/16-ц

провадження № К/9901/22449/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А.,

суддів Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 (головуючий суддя Гарник К.Ю.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 (колегія суддів у складі головуючого судді Файдюка В.В., суддів Земляної Г.В., Лічевецького І.О.)

у справі № 761/24881/16-ц

за позовом ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди.

I. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив:

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційні витрати та три проценти річних у розмірі 484,46 грн, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

2. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2019 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Постановою Київського апеляційного суду від 31.07.2019 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2019 скасовано, позов задоволено частково та стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційні втрати, три проценти річних та 1000,00 грн в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду.

4. Постановою Верховного Суду від 11.11.2020 провадження у справі закрито та ухвалою Верховного Суду від 09.12.2020 справу направлено для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

5. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021, позов залишено без задоволення.

6. Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 листопада 2013 року між ПАТ «Імексбанк» та позивачем укладено договір №2033-2013 про приєднання до публічного договору №1 банківського вкладу (депозиту) від 11 жовтня 2013 року вклад «Постійний клієнт 13 міс», відповідно до умов якого Банк прийняв від клієнта вклад на суму 100,00 доларів США з процентною ставкою 9,5% річних строком на 396 днів, кінцевим строком повернення вкладу - 26 грудня 2014 року, з щомісячною сплатою відсотків. Умовами договору також передбачено та підтверджується матеріалами справи, що вклад було перераховано банком з депозитного рахунку на поточний рахунок позивача.

8. На підставі постанови Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року №50 «Про віднесення ПАТ «Імексбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Імексбанк», яким в ПАТ «Імексбанк» запроваджено тимчасову адміністрацію з 27 січня 2015 року.

9. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Імексбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Імексбанк» та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку.

10. З 28 квітня 2015 року відповідач розпочав виплату коштів гарантованого відшкодування у ПАТ «Імексбанк».

11. Позивачу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснив виплату 22 квітня 2016 року.

12. Позивач неодноразово звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виплату йому як вкладнику сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а саме, три відсотки річних на суму належного відшкодування з урахуванням індексу інфляції з дня виникнення зобов`язання з виплати цього відшкодування.

13. Відповідач зазначені кошти добровільно не виплатив, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

а) у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах, а тому у період дії тимчасової адміністрації/ ліквідації банку передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України фінансові санкції не застосовуються;

б) оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має з позивачем жодних договірних відносин, а під час здійснення тимчасової адміністрації не передбачено можливості нарахування штрафних санкцій (п. 3 ч. 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), то і підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає;

в) оскільки вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди є похідною від основної вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційні витрати та трьох процентів річних, то вона також задоволенню не підлягає, позаяк судом не було встановлено в діях відповідача жодної протиправності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. У своїй касаційній скарзі позивач наголошує, що:

- жодна норма закону не звільняє Фонд гарантування вкладів фізичних осіб від відповідальності за порушення ним гарантійних зобов`язань перед вкладниками з виплати гарантованого законом відшкодування;

- у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутнє застереження щодо неможливості застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України;

- стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від правових підстав їх виникнення;

- норми Цивільного кодексу України мають безумовний пріоритет, у тому числі, перед нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»

- суди безпідставно відмовили у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, оскільки в цьому випадку наявні всі 4 елементи, встановлення яких необхідно для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди: 1) протиправність правової поведінки заподіювача шкоди; 2) факт заподіяння шкоди; 3) причинно-наслідковий зв`язок між правовою поведінкою заподіювача та завданою шкодою; 4) вина заподіювача.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.

17. При вирішенні цієї справи, Суду слід дати відповідь на такі питання:

а) чи розповсюджуються норми Цивільного кодексу України на спори, пов`язані з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, чи норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цих правовідносинах є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах?

б) чи зобов`язаний Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплачувати збитки від інфляції, три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов`язання у разі запровадження у банку, визнаному неплатоспроможним, тимчасової адміністрації, та моральну шкоду?

18. Розв`язуючи зазначені питання, Суд зазначає таке.

19. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

20. Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

21. Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

22. Згідно із частиною п`ятою статі 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

23. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.

24. Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

25. Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

26. В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

27. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

28. За правилами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

29. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

30. Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

31. Так, у постанові від 04.05.2022 у справі №600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:

«…У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах».

32. Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених зокрема і статтею 625 Цивільного кодексу України».

33. Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

34. Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

35. Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

36. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц суд дійшов висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

37. Своєю чергою, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

38. Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

39. Саме Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).

40. У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

41. Аналогічні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 04.05.2022 у справі №600/794/20 та від 08.09.2022 у справі №761/8558/17.

42. Отже, у зазначеній частині спір судами вирішено вірно.

43. Окремо колегія суддів звертає увагу, що враховуючи те, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди є похідною від вимог щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційний витрат та трьох відсотків річних, у задоволенні яких відмовлено, відповідно ця позовна вимога також не підлягає задоволенню.

44. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

45. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

46. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 у справі № 761/24881/16-ц - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Н.В. Коваленко

Суддя В.М. Кравчук