Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 202/2994/16-ц

провадження № 61-13599св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Індустріальна районна рада у м. Дніпропетровську,

позивач - ОСОБА_5,

представник позивача - ОСОБА_6,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_7,

треті особи: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ПетренкоКатерина Володимирівна, Відділ реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_7,

представник позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_10,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_5,

третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року у складі судді Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Індустріальної районної ради у м. Дніпропетровську з позовом про визнання договору дійсним, встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що за життя ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, належало на праві власності домоволодіння на АДРЕСА_1 яке розташоване на земельній ділянці площею 400 кв. м.

Стверджував, що з лютого 2009 року разом з ОСОБА_11 проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, вирішували побутові питання, а 13 вересня 2015 року уклали договір довічного утримання. Згідно із зазначеним договором ОСОБА_11 передала йому у власність належне їй домоволодіння, а він зобов'язувався довічно утримувати її, піклуватися про неї, надавати кошти та нести витрати з утримання будинку. При цьому сторони домовилися нотаріального посвідчити договір протягом місяця з моменту його підписання, однак ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 померла та договір посвідчено не було.

ОСОБА_4 вважав себе спадкоємцем четвертої черги за законом ОСОБА_11, оскільки не менше п'яти років до відкриття спадщини проживав з померлою однією сім'єю. Однак, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю факту його родинних відносин з померлою.

На підставі викладеного просив визнати дійсним договір довічного утримання (догляду) від 13 вересня 2015 року, укладений між ним та ОСОБА_11; встановити факт проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини його та ОСОБА_11, померлої у ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку, на якій знаходиться це майно, площею 400 кв. м., як за спадкоємцем четвертої черги за законом; зобов'язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради або будь-якого приватного нотаріуса зареєструвати за ним право власності на зазначене майно без зазначення кадастрового номеру цієї земельної ділянки.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано дійсним договір довічного утримання (догляду) від 13 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_4

Встановлено факт проживання однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини ОСОБА_4 з ОСОБА_11

Визнано за ОСОБА_4 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами, яке складається з: літ. А-1 - житловий будинок загальною площею 46,1 кв. м, житловою - 24,5 кв. м; літ. Б, В, Г, Д, Е - сараї; літ. Ж - убиральня, №1-6, І - споруди, які розташовані на земельній ділянці площею 400 кв. м, як за спадкоємцем четвертої черги за законом.

Зобов'язано відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради або будь-якого приватного нотаріуса зареєструвати за ОСОБА_4 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 400 кв.м, без визначення кадастрового номеру цієї земельної ділянки.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2016 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення задоволено.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2016 року скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася з позовом, який у серпні 2016 року уточнила, до ОСОБА_4, ОСОБА_7, треті особи: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., Відділ реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання спадкоємцем, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2000 року ОСОБА_5 проживала разом з матір'ю свого померлого чоловіка ОСОБА_11 в будинку АДРЕСА_1 який належав ОСОБА_11 на праві власності, вони вели спільне господарство, піклувалися та підтримували одна одну.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 померла, після чого відкрилася спадщина на належне їй майно. Заповіт померла не складала, інших спадкоємців не мала.

Зазначала, що як спадкоємець четвертої черги за законом звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11, однак нотаріус прийняла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з невстановленням факту того, що спадкоємець та спадкодавець проживали однією сім'єю не менш як п'ять років до моменту відкриття спадщини.

Крім того, позивач посилалася на те, що 06 липня 2016 року їй стало відомо, що ОСОБА_4 зареєстрував за собою право власності на спірний будинок АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2016 року як спадкоємець четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_11 08 липня 2016 року зазначене заочне рішення скасовано судом першої інстанції за результатами його перегляду, однак, незважаючи на це, 29 липня 2016 року ОСОБА_4 відчужив ОСОБА_7 Ѕ частину спірного будинку, а 03 серпня 2016 року - іншу Ѕ частину шляхом укладення двох договорів купівлі-продажу.

На підставі викладеного ОСОБА_5 просила встановити факт її спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_11 з 2000 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати її спадкоємицею четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1 разом з господарськими будинками та спорудами, яке складається з: літ. А - 1 - житловий будинок загальною площею 46,1 кв.м., житловою - 24,5 кв.м; літ. Б - літня кухня; літ. В - сарай; літ. Г - сарай; літ. Д - сарай; літ Є - сарай; літ. Ж - убиральня; огорожа № 1-7, I - мостіння, які розташовані на земельній ділянці площею 400 кв.м, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. 29 липня 2016 за № 1217, зі скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_7 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 15715533, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 219543112101; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини зазаначеного домоволодіння, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В. 03 серпня 2016 року за № 1251, зі скасуванням державної реєстрації права власності ОСОБА_7 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 15812352, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 219543112101; визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 разом з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2016 року справи за позовом ОСОБА_5 та за позовом ОСОБА_4 об'єднано в одне провадження.

У листопаді 2016 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі укладених з ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу є власником домоволодіння АДРЕСА_1, однак ОСОБА_5 чинить йому перешкоди у користуванні цим майном, оскільки забрала ключі від будинку, а будинок здала в оренду.

Крім того, ОСОБА_7 стверджував, що є добросовісним набувачем спірного домоволодіння.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року позов ОСОБА_4 до Індустріальної районної ради у м. Дніпропетровську про визнання договору дійсним, встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування за законом залишено без розгляду в зв'язку з неявкою належним чином повідомленого позивача в судові засідання та неповідомлення про причини такої неявки, а також відсутністю заяв про розгляд справи за його відсутності.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

Усунуто ОСОБА_7 перешкоди у користуванні житловим будинком № 43 з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться на вул. Єнісейській в м. Дніпрі, на земельній ділянці площею 400 кв. м, опис об'єкта нерухомого майна: А-1 - житловий будинок, загальною площею 46,1 кв.м, житловою площею - 24,5 кв.м, а-1 - прибудова, а - ганок, Б - літня кухня, В - сарай, Д - сарай, Г - сарай, Е - сарай, Ж - убиральня, № 1-7, І - споруди - огорожа, хвіртка, замощення, які вчиняються ОСОБА_5

Вирішено питання судового збору.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала належних та допустимих доказів для підтвердження факту її проживання однією сім'єю з померлою ОСОБА_11, навпаки пояснення свідків та наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи її позовної заяви.

З приводу позовних вимог ОСОБА_5 про визнання недійсними укладених ОСОБА_4 та ОСОБА_7 договорів купівлі-продажу, в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій зазначено, що такі вимоги є безпідставними, оскільки пред'явлені до ОСОБА_7, який є добросовісним набувачем спірного майна.

При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що за позовними вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та визнання права власності на спірне майно ОСОБА_5 не є належним позивачем, оскільки не є спадкоємицею померлої ОСОБА_11

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що належним ОСОБА_7 майном безпідставно користується ОСОБА_5, що є підставою для усунення перешкод у користуванні майном.

Не погоджуючись із рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року, ОСОБА_4 також оскаржив його в апеляційному порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 доводи розглянуті судом під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5, що відповідно до частини п'ятої статті 370 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року та передати справу на розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що в ІНФОРМАЦІЯ_2 він познайомився з ОСОБА_7, який допоміг оформити йому новий паспорт громадянина України після втрати попереднього, після чого ОСОБА_7 цей паспорт залишив у себе.

ОСОБА_4 стверджував, що на прохання ОСОБА_7 підписував у різних нотаріусів документи, зміст яких йому невідомий, та через юридичну необізнаність видав ОСОБА_7 нотаріально посвідчену довіреність на представництво його інтересів. Зазначав, що не був знайомий з ОСОБА_11, ніколи не проживав з нею та не укладав договору довічного утримання, а з позовом про встановлення факту проживання з померлою, визнання договору довічного утримання дійсним від його імені звернувся ОСОБА_7, про що він дізнався після його допиту в рамках кримінального провадження.

У касаційній скарзі вказано, що зазначеними доводами ОСОБА_4 обґрунтовував свою апеляційну скаргу, і вони не розглядалися апеляційним судом під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5, а тому суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У червні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7 на касаційну скаргу.

У відзиві ОСОБА_7 посилався на те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 є аналогічною за змістом з апеляційною скаргою ОСОБА_5, а подання такої скарги є зловживанням процесуальними правами та штучним затягуванням розгляду справи. Зазначені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 доводи були предметом апеляційного розгляду, за результатами якого ухвалено судове рішення.

Крім того, стверджував, що наведені в апеляційній та касаційній скаргах ОСОБА_4 обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

На підставі викладеного ОСОБА_7 просив касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У статті 17 ЦПК України закріплено право особи на перегляд справи та оскарження судового рішення, зокрема, права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до статті 370 ЦПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 382 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Матеріали справи свідчать про те, що у 19 жовтня 2017 року ОСОБА_5 оскаржила в апеляційному порядку рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно поклав в основу рішення пояснення свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та надав цим поясненням перевагу над поясненнями інших свідків у справі.

Також ОСОБА_5 в апеляційній скарзі наводила доводи на спростування наданих ОСОБА_7 письмових доказів у справі та посилалася на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув її клопотання про витребування доказів, не вивчив та не надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про її повторний допит.

Водночас в апеляційній скарзі ОСОБА_5 зазначала, що відчуження ОСОБА_4 спірного домоволодіння відбулося після скасування судового рішення, на підставі якого він набув права власності на це майно, а тому оспорювані договори купівлі-продажу суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та інтересам ОСОБА_5 При цьому висновки судів про те, що ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірного майна, є помилковими, оскільки ОСОБА_7 не надав належних та допустимих доказів того, що він не міг знати про відсутність у ОСОБА_4 права відчуження цього майна та вжив усіх заходів для з'ясування права на відчуження майна. Крім того, матеріали справи містять докази того, що 21 грудня 2015 року ОСОБА_4 видав на ім'я ОСОБА_7 нотаріально посвідчену довіреність, що підтверджує факт їх знайомства та довірливих стосунків між ними.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 розглянуто Апеляційним судом Дніпропетровської області та за результатами такого розгляду прийнято постанову від 17 січня 2018 року, якою апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року - без змін.

26 січня 2018 року ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 жовтня 2017 року, в якій стверджував, що не був знайомий з ОСОБА_11, ніколи не проживав з нею та не укладав договору довічного утримання, а з позовом про встановлення факту проживання з померлою, визнання договору довічного утримання дійсним від його імені звернувся ОСОБА_7, про що він дізнався після його допиту в рамках кримінального провадження.

Зміст апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_4 свідчить про те, що доводи скарг різняться та не є тотожними. Наведені ОСОБА_4 доводи не досліджувалися апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5, обставини зазначені в його апеляційній скарзі, не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Однак апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на підставі частини п'ятої статті 370 ЦПК України, чим фактично позбавив праваОСОБА_4 на апеляційне оскарження судового рішення.

У зв'язку з викладеним оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням норм процесуального права.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2018 року скасувати, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик