П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Коротких О.А., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М.,Терлецького О.О., Яреми А.Г., Кривенка В.В., Самсіна І.Л., за участю представника позивача ‒ ОСОБА_16,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_17 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_17 про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року,

в с т а н о в и л и:

У жовтні 2013 року ОСОБА_17 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. На підставі наказу публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі - ПАТ «ММК імені Ілліча») від 16 вересня 2013 року № 278-к його звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) із 17 вересня 2013 року.

ОСОБА_17 вважає своє звільнення незаконним, оскільки змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві не було, на порушення вимог статті 492 КЗпП України йому не було запропоновано наявних у штатному розписі вакантних посад, які він міг би займати, в тому числі й у новоутворених підрозділах. Позивач вказує, що внаслідок незаконних дій відповідача йому завдано моральної шкоди.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_17 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати дії ПАТ «ММК імені Ілліча» незаконними, скасувати наказ про його звільнення, поновити його на посаді заступника начальника відділу режиму, контролю та профілактики управління безпеки ПАТ «ММК імені Ілліча», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 181 тис. 774 грн 56 коп. та 10 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 4 липня 2014 року позов задоволено частково: визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ «ММК імені Ілліча» від 16 вересня 2013 року № 278-к в частині звільнення ОСОБА_17 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_17 на посаді заступника начальника відділу режиму, контролю та профілактики управління безпеки ПАТ «ММК імені Ілліча»; стягнуто з останнього на користь ОСОБА_17 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 181 тис. 774 грн 56 коп. та 1 тис. грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, в решті позовних вимог відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат; рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 20 тис. 38 грн 94 коп. допущено до негайного виконання.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 4 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_17

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_17 відхилено, рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року залишено без змін.

У червні 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_17 про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 21 , частини другої статті 40 та частини третьої статті 492 КЗпП України, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав ухвалу Верховного Суду України від 1 червня 2011 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року.

У зв'язку із цим ОСОБА_17 просить скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року, залишивши в силі рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 4 липня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_16, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судами під час розгляду справи встановлено, що з 12 жовтня 2011 року ОСОБА_17 перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК імені Ілліча», із 7 листопада 2011 року займав посаду заступника начальника відділу режиму, контролю та профілактики управління безпеки підприємства.

На підставі наказу генерального директора ПАТ «ММК імені Ілліча» від 6 лютого 2013 року № 95 «Про зміну організаційної структури управління безпеки ПАТ «ММК імені Ілліча»» з 5 квітня 2013 року на підприємстві скорочено 10 посад, у тому числі й посаду начальника відділу режиму, контролю та профілактики управління безпеки, ліквідовано 7 підрозділів у складі управління безпеки ПАТ «ММК імені Ілліча», в тому числі й відділ режиму, контролю та профілактики управління безпеки підприємства.

На підставі наказу генерального директора ПАТ «ММК імені Ілліча» від 1 березня 2013 року № 151 «Про зміну організаційної структури ПАТ «ММК імені Ілліча» із 7 березня 2013 року на підприємстві ліквідовано 5 структурних підрозділів, у тому числі й управління безпеки підприємства, а із 7 травня 2013 року утворено нові структурні підрозділи, в тому числі й управління безпеки і контролю.

19 березня 2013 року ОСОБА_17 попереджено про зміну організаційної структури підприємства та про подальше його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

На засіданнях комісії з працевлаштування, які відбувались 3 квітня, 10 і 18 червня, 7 серпня та 11 вересня 2013 року, ОСОБА_17 було запропоновано вакантні посади, наявні на підприємстві станом на 1 квітня, 5 і 17 червня, 6 серпня і 9 вересня 2013 року відповідно, в тому числі й п'ять вакансій, уведених до штатного розпису керівників, спеціалістів та службовців, затвердженого 1 серпня 2013 року, а саме посади спеціалістів у відділах внутрішнього режиму і технічного контролю, внутрішньої безпеки і контролю, економічної безпеки і контрольно-ревізійної роботи.

Від вакантних посад, запропонованих станом на 1 квітня, 5 і 17 червня 2013 року, позивач відмовився.

Крім того, позивач не подав відповідачу письмову заяву про переведення його на одну з вакантних посад серед запропонованих йому 7 серпня та 11 вересня 2013 року, до яких було включено і вакантні посади в новоствореному управлінні безпеки і контролю.

11 вересня 2013 року у присутності ОСОБА_17 відбулося засідання профспілкового комітету управління ПАТ «ММК імені Ілліча», за результатами якого профспілка надала згоду на його звільнення.

Згідно з наказом ПАТ «ММК імені Ілліча» від 16 вересня 2013 року № 278-к ОСОБА_17 звільнено з посади заступника начальника відділу режиму, контролю та профілактики управління безпеки підприємства з 17 вересня 2013 року у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_17, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням трудового законодавства, оскільки ПАТ «ММК імені Ілліча» виконало передбачений частиною третьою статті 492 цього Кодексу обов'язок із працевлаштування працівника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, зокрема перед звільненням ОСОБА_17 пропонувалися всі наявні на підприємстві вакантні посади, від яких він відмовився, за весь час працевлаштування позивач не звертався із заявою про переведення його на іншу вакантну посаду. Крім того, на звільнення позивача надано згоду профспілкового комітету підприємства.

У наданих для порівняння судових рішеннях касаційний суд дійшов таких висновків:

- в ухвалі Верховного Суду України від 1 червня 2011 року, постановленій ним як судом касаційної інстанції, зазначено, що обов'язок запропонувати працівникові іншу роботу на підприємстві покладається на роботодавця і лише при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю вивільненому працівникові може бути запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року зазначено, що підприємство не виконало обов'язку, передбаченого статтею 492 КЗпП України, у зв'язку із чим позивачку було позбавлено можливості використати своє право на іншу роботу на тому ж підприємстві - перейти на роботу до новоствореної служби;

- в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2014 року зазначено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації в цій же установі, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі наявні в установі вакансії. За наявності не запропонованих вакантних посад на підприємстві, з якого звільняють працівника, пропозиція зайняти посаду в структурі іншої юридичної особи не може бути розцінена як дійсне виконання відповідачем вимог, покладених на нього статтею 40 КЗпП України.

Порівняння судових рішень, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_17 і скасування рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви ОСОБА_17 про перегляд рішення Апеляційного суду Донецької області від 9 грудня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк

Судді: О.Ф. Волков О.Б. Прокопенко

М.І. Гриців Я.М. Романюк

О.А. Коротких І.Л. Самсін

О.В. Кривенда Ю.Л. Сенін

В.В. Кривенко В.М. Сімоненко

Н.П. Лященко О.О. Терлецький

Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема