ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2019 року

Київ

справа №821/1896/15-а

адміністративне провадження №К/9901/14384/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Чиркіна С.М., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 821/1896/15-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області,

треті особи: депутат Херсонської міської ради Козаков І.В., Херсонська міська рада

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та 23 лютого 2016 року (у складі головуючого судді Шляхтицького О.І.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Херсонській області (далі - Управління ДСНС у Херсонській області, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача депутат Херсонської міської ради Козакова І.В. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з вказаною постановою суду першої інстанції звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху у зв`язку з відсутністю документу про сплату судового збору.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року повернуто особі, яка її подала.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що недолік апеляційної скарги зазначений в ухвалі суду від 14 січня 2016 року у встановлений судом строк заявником апеляційної скарги усунуто не було, тому суд зробив висновок про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у відповідності до положень статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити або направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 21 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, в той же час, зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції відкрито касаційне провадження на ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та 23 лютого 2016 року. Також, цим судом було витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи Вищим адміністративним судом України не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапу В.М.

Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 821/1896/15-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 липня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права прийнято рішення про повернення апеляційної скарги. Зокрема, зазначає, що судом апеляційної інстанції позбавлено позивача права на апеляційний перегляд справи та безпідставно не враховано клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, при тому, що заявлене клопотання було мотивоване скрутним майновим становищем позивача.

Від інших учасників справи відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та 23 лютого 2016 року не відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору та звільнення від його сплати, врегульовані положеннями Закону України "Про судовий збір" та КАС України.

Відповідно до статті 88 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні положення закріплені у статті 8 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) згідно якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Частиною шостою статті 187 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Згідно з частиною третьою статті 189 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 187 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

Частиною першою статті 108 КАС України передбачено (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Пунктом 1 частини третьої статті 108 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Отже, ухвала про залишення апеляційної скарги без руху має містити не лише виявлені недоліки, але й спосіб їх усунення. Невиконання належним чином вмотивованої ухвали у спосіб визначений судом тягне за собою наслідок у вигляді повернення такої скарги.

Як вбачається з ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, суд послався на відсутність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених Законом України "Про судовий збір". При цьому, ухвала суду не містить правової оцінки тим обставинам (аргументам), які зазначені позивачем в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, а саме, у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером, який отримує мінімальну пенсію у розмірі 949 грн., з якої пенсійним фондом утримується 20% на погашення переплати.

Таким чином, суд фактично не дослідив обставин, зазначених скаржником і формально пославшись на те, що наведені скаржником у клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, не вказав, які саме обставини і докази на підтвердження рівня майнового стану має надати позивач, враховуючи, що оцінка таким доказам надається саме судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судом у постановах від 22 листопада 2018 року у справі № 142/334/18, 06 березня 2019 року у справі № 815/5818/16 та 16 травня 2019 року у справі № 591/1484/17.

Суд наголошує, що однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

КАС України також визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Повернення апеляційної скарги в даному випадку суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129), (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Перегляд судових рішень, зокрема, в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Разом з тим, Суд вважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, пункт 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, пункт 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, пункт 65; Wesolek v. Poland, № 65860/12).

При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов`язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).

Отже, питання перевірки реальної спроможності заявників-фізичних осіб сплатити судовий збір у спорах з суб`єктами владних повноважень набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. За наявності таких питань суди повинні вказувати, які конкретно докази заявник має надати на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, у разі якщо наданих доказів недостатньо або вони не є належними; повинні надати їм належну оцінку та прийняти вмотивоване рішення, враховуючи, зокрема, суть спору, статус особи заявника, обставини, що призвели до ускладнення можливості сплати судового спору.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та 23 лютого 2016 року - скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року та 23 лютого 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: С.М. Чиркін

В.М. Шарапа