07.10.2019
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Чи потрібні відкриті судові засідання та нарадча кімната в суді касаційної інстанції?

Найбільш яскраво різницю між розглядом у засіданнях та письмовим можна побачити як раз на прикладі практики ВП ВС, пише sud.ua

Нові процесуальні кодекси підійшли до господарської юрисдикції дещо несправедливо – якщо в адміністративному та цивільному процесі основною формою провадження у суді касаційної інстанції визнано письмову, то ГПК вимагає від суддів здійснювати розгляд касаційної скарги переважно у відкритому засіданні з повідомленням учасників справи (ч. 3 ст. 301 ГПК).

В письмовому провадженні судом касаційної інстанції можуть бути переглянуті (ч. 4-5  ст. 301 ГПК):

  • рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження;
  • ухвали суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи).

У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті такі категорії справ (ч. 4 ст 247 ГПК):

1) про банкрутство;

2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій);

4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) у спорах, що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції;

6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю);

7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна;

8) в яких ціна позову перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

9) інші вимоги, об’єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8  ч. 4 ст. 247 ГПК.

Читайте статтю: Письмове опитування учасників справи як свідків

Зазначені вище вимоги призводять до того, що більшість господарських справ розглядаються Верховним Судом у відкритих судових засіданнях. Чи є це доцільним?

Найбільш яскраво різницю між розглядом у засіданнях та письмовим можна побачити як раз на прикладі практики ВП ВС. За один день, визначений для письмового розгляду справ, ВП ВС розглядає в середньому 40-50 справ. Тоді як у дні, виділені для усних засідань, – максимально 10-12. Але письмовий розгляд – це не просто більша продуктивність та економія часу. Це можливість спокійно подумати над справою, почитати релевантну аналітику, обговорити справу з суддями колегії чи палати (навіть і не один раз)  перед тим як дійти остаточного рішення.

Пропоную об’єктивно подивитися на те, як відбуваються засідання в суді касаційної інстанції, наприклад, у ВП ВС.

Біля 5-15 хвилин йде обмін формальностями (оголошується, яка справа слухається, склад суду, склад учасників справи, стандартні запитання про підтримку скарги, клопотання). Потім суддя-доповідач зачитує доповідь. Майже ніхто з присутніх його не слухає – всі судді колегії чи палати знають цю справу, бо готувалися до неї, учасники так само знають усі обставини. Це також забирає від 3 до 10 хвилин. Далі йдуть усні пояснення учасників справи. Їм надається, як правило, не більше 5-10 хвилин. Переважна кількість учасників у цей час намагаються або прочитати вголос свою касаційну скаргу, або розповісти «історію всього свого життя», не дуже розуміючи того, що суд касаційної інстанції не встановлює нові факти, не переоцінює докази. Лише десь 10-20% представників наводять релевантні аргументи, тобто ті, які стосуються неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, і можуть бути прийняті чи відхилені судом касаційної інстанції. Часто учасник справи має 2-3 представників, кожен із яких хоче виступити, і це значно затягує розгляд. Добре якщо представник володіє навичками ораторської майстерності і може швидко й зрозуміло доповісти свої аргументи.

Сторони іноді сприймають засідання як можливість привернути увагу суддів колегії/палати  до певних обставин справи чи зробити наголос на тих чи інших аргументах.  При цьому ними ніби презюмується  недобросовісність суддів колегії, які  не вивчають матеріали справи перед засіданням.  Але коли суддя недобросовісно виконує свої функції, не готується до розгляду справи, то навряд чи допоможе звернення до нього в засіданні. Якщо ж сторона хоче висвітлити для суду важливий аргумент, то для цього треба вчиться якісно писати скаргу чи відзив на неї, викладати свої аргументи стисло й зрозуміло. Іноді, засідання може й нашкодити. Процес є змагальним і у разі невдалого представництва, коли, наприклад, при відносно рівному балансі аргументів  за і проти певної правової позиції  одна сторона виставляє  5 потужних адвокатів, друга – одного слабкого, який взагалі не володіє ораторським мистецтвом, дуже погано захищає правову позицію, не може відповісти на запитання, і фактично просто «валить» справу при рівних вхідних шансах у сторін.  Тобто завдяки засіданню на рішення суду починають впливати ціла низка суб’єктивних факторів – особистість представника, його кваліфікація, знання справи, якість підготовки до слухання справи, поведінка в процесі.
У суддів є також можливість задати запитання. Але й тут – доволі рідко трапляється, що представник здатний компетентно і повно відповісти на поставлені запитання. Найбільш печальна ситуація з державними органами, представники яких часто формально ставляться до виконання своїх обов’язків - не готуються до засідання, не орієнтуються у справі і не здатні відповісти на запитання суддів колегії чи палати.

Потім суд йде до нарадчої кімнати. І тут саме цікаве…. адже в умовах дуже обмеженого часу суд касаційної інстанції має ухвалити рішення у надзвичайно складних справах. На обговорення цього рішення, включаючи мотиви, відводиться  всього 10-15 хвилин. Щоб це зробити, суддям треба вивчити матеріали справи, висновки науковців по справі, аналітику, підібрану правовим департаментом чи помічниками, доповідь чи попередній проект рішення, підготовлений доповідачем. Все це вони вимушені робити до засідання. Але, володіючи всією цією інформацією, суддя фактично вже готовий ухвалити рішення й до засідання. І заслуховування учасників майже ніяк не впливає на рішення судді – бо що можна сказати за 5 хвилин такого, що не написано в касаційний скарзі чи відзиві, але що зможе кардинально змінити думку судді після вивчення справи, і всіх додаткових матеріалів?

Більше того, судді не можуть виділити достатньо часу на обговорення справи у нарадчій кімнаті, бо під дверима залу засідань сидять і чекають своєї черги учасники наступної справи. І будь-яка серйозна дискусія, коли висуваються аргументи проти запропонованого доповідачем проекту рішення, чи підготовлено альтернативний проект рішення, затягується на декілька годин і ставить під загрозу проведення засідань у інших справах, бо відповідно до графіку засідань на одну справу відводиться в середньому 30 хвилин, іноді - до 1 години. Нарадча кімната просто «з’їдає» час і суддів, і сторін та їх представників. Тому часто, якщо починається активна дискусія в нарадчій кімнаті, то судді мають переривати її, виходити з нарадчої кімнати, відновлювати засідання і оголошувати перерву чи відкладати розгляд. У такому разі  справа відкладається на тривалий термін і все починається спочатку.

Вимога ухвалювати рішення в нарадчій кімнаті одразу після заслуховування пояснень сторін є очевидним атавізмом, який піддається активній критиці серед суддів. Суд касаційної інстанції повинен мати достатньо часу для ухвалення виваженого й аргументованого рішення, а не писати його поспіхом у нарадчій кімнаті, в незручних умовах, під тиском істотних часових обмежень.

Після того як судді ухвалили рішення, його треба зачитати учасниками засідання. Зачитати вголос! 21 сторіччя, «космічні кораблі борознять простори Всесвіту», а суддя, стоячи, вголос зачитує рішення. Навіщо? Запроваджуючи електронний суд та адвокатську монополію, ми чомусь вважаємо, що до суду прийшли неграмотні люди, які нездатні прочитати рішення? І зачитуємо його вголос, називаючи всі прізвища, номери справи та провадження, розподіл витрат… Якщо йдеться про запобігання зловживанням, то достатньо було б під запис просто стисло повідомити учасникам «людською» простою  мовою, яке саме рішення ухвалене судом.

Читайте статтю:«Негайне» затримання обвинуваченого після проголошення вироку: запобіжний захід чи виконання покарання?

Виникає і ще одна проблема – рішення вважається таким, що набуло чинності з моменту проголошення. Зазвичай в судовому засіданні проголошується лише вступна та резолютивна частина, а колегія чи палата має від 5 до 10 днів на відписування повного тексту рішення. Тобто рішення ніби є, але водночас ніби його і немає. Адже у постанові суду касаційної інстанції іноді мотивація є більш важливою аніж резолютивна частина, бо саме у мотивації міститься правова позиція Верховного Суду, яка набуває значення прецеденту.

В цілому наші судові засідання більш схожі на нікому не потрібну імітацію судового процесу. Це чітко видно після порівняння з іншими країнами. Звернемося до досвіду тих країн, в яких касаційними судами ще проводяться такі усні слухання, наприклад, США.

На засіданні Верховного суду США мають право бути присутніми адвокати, допущені до практики в Верховному Суді – для них відводяться спеціальні місця - та звичайні відвідувачі. Це є поширеною практикою, що адвокати приходять слухати справи, що розглядаються Верховним Судом США. Тобто на слуханнях завжди є професійна та зацікавлена аудиторія, вони ніколи не проходять в пустому залі. Це – завжди подія. До слухань готуються й адвокати, й репортери, й громадськість, їх очікують.

Для того, щоб мати право представити справу в Верховному Суді  адвокат повинен отримати допуск. Це робиться для того, щоб Верховний Суд не витрачав свій час, заслуховуючи некваліфікованого, непідготовленого представника.

Для допуску адвокат повинен мати щонайменше три роки практики і отримати рекомендації від існуючих членів колегії адвокатів, допущених до практики в Верховному Суді. Він має сплатити вступний внесок, який складає близько 200 доларів.  Кількість членів збільшується кожного року і становить більше 300 тисяч. Представник Верховного Суду зазначив, що дуже цікаво спостерігати саме за молодими адвокатами які презентують свої справи у Верховному Суді, вони ще не обтяжені низкою звичаїв та правил часто пропонують дуже свіжий, нетрадиційний  погляд на застосування норм права, їх презентації є зазвичай дуже цікавими.

Будь-яка фізична особа  за умови отримання згоди Верховного Суду може й самостійно презентувати свою справу без допомоги адвоката. Але на практиці це трапляється рідко. Бо процес є дійсно змагальним і відсутність кваліфікованої допомоги дорівнює програшу.

Кожна сторона має чітко зафіксований час для виступу – півгодини на презентацію. Якщо скоротити час презентації, то можна мати більше часу на участь у дебатах. За 5 хвилин до виступу загорається попереджувальний білий сигнал лампи. Коли час на виступ вичерпаний – включається червоне світло. Є спеціальні  тренінги як презентувати справи у Верховному Суді. Завдяки цьому вдається притримуватися чіткого графіку проведення засідань. Будь-яке фотографування, відео зйомка, аудіо записи у залі засідань суворо заборонені. Є спеціальна лава для журналістів, які мають все записувати вручну.

Судді  Верховного суду США ніколи не ухвалюють рішень одразу після усних слухань. Це підкреслює важливість слухань. Вже через декілька днів судді збираються у нарадчій кімнаті для попереднього голосування по справі. Дуже цікавим є механізм прийняття суддями рішення. Кожний суддя має висловити свою думку по справі. Починає наймолодший суддя і закінчує найстаршій. Під час такого виступу ніхто не має права його перебивати. Рішення приймається  більшістю голосів. Рішення, прийняте Верховним судом США (majority opinion) пишеться тим суддею, якому це доручив Голова Суду, а якщо Голова Суду був у меншості при голосування – то найстарший суддя у групі, яка проголосувала за прийняте рішення. 

Судді, які залишилися у меншості, пишуть свої окремі рішення (аналог наших окремих думок). Це може бути два типу рішень – рішення, в якому не підтримується  прийняте більшістю суддів рішення (dissenting opinion) і рішення, в якому підтримується результат вирішення спору, але з інших мотивів (concurring opinion). Кожен суддя може написати своє власне рішення, або приєднатися до рішення іншого судді. Ці рішення також направляються для ознайомлення всім суддям. Написання рішення може зайняти декілька місяців. Іноді суддя, що пише рішення більшості, може прийти до висновку, що справа має бути вирішена по іншому. Чи інші судді, ознайомившись з альтернативними рішеннями – приходять до думки що вони б проголосували по іншому. Тоді проводиться повторне голосування.

Після того, як рішення ухвалене, проводиться його оголошення. При цьому ніхто не зачитує повний текст, суддя стисло розповідає, яке було ухвалене рішення і чи є окремі думки.

Після цього відбувається публікація рішень у електронній та паперовій формі. Але остаточним є текст рішення, викладений в паперовій  формі в спеціальному виданні Верховного Суду. Всі попередні публікації можуть містити помилки і тому будь-які розбіжності у змісті тлумачаться на користь тексту, опублікованого в офіційному виданні.

Втім, у судах англосаксонської правової системи збереження слухань у вищих судах зумовлено тим, що вирішують не тільки питання права, але й можуть встановлювати факти, оцінювати докази,  на відміну від судів континентальної правової системи. Більше того, у рік ці суди розглядають не більше 70-80 справ, що є абсолютно неспівставним з тими 100 тисячами справ, які на рік розглядає, наприклад, український  Верховний Суд.

Більшість верховних судів континентальної правової системи ухвалюють рішення письмово, без проведення слухань.

Вирішити цю проблему можливо лише шляхом змін до законодавства.
По-перше, в касаційній інстанції основна форма провадження має бути письмова. Усні слухання (відкриті засідання з повідомленням чи викликом сторін) мають призначатися лише якщо таке рішення ухвалить суд – це доцільно робити по найбільш складним чи соціально значущим, резонансним справам.
По-друге, треба відмовлятися від ухвалення рішення в нарадчій кімнаті і його проголошення одразу після усних слухань. Це дозволить вирішити одразу декілька нагальних  проблем:
1)      Впорядкує роботу суду, зекономить час всіх учасників процесу – сторони не будуть змушені годинами чекати під дверима залу судових засідань, бо в основному затримки у початку засідання відбуваються через неможливість спрогнозувати скільки часу судді проведуть у нарадчій кімнаті у попередніх справах.
2)      Зніме питання певної упередженості, коли судді мають готувати проект рішення до слухань, що нівелює значення судового засідання.
3)      Підвищить якість судових рішень - судді матимуть достатньо часу щоб після слухань виписати проект рішення. 
4)      Вирішить проблемне питання щодо дати набрання законної сили судовим рішенням – адже проголошуватися чи вручатися без проголошення буде одразу повний текст.

Читайте статтю:Процесуальні диверсії та зловживання процесуальними правами (огляд практики судів Одеського регіону)»

Автор статті: Олена Кібенко, суддя Великої Палати Верховного Суду, д.ю.н.

170
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
Название события
Загрузка основного изображения
Выбрать изображение
Текст описание события: