Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності

Аналізуйте судовий акт: Суд може вийти за межі своїх повноважень, коли вимоги позивача охоплюють не усе спільно набуте у шлюбі спільне майно, задля принципу процесуальної економії. (ВС КЦС, справа №753/1902/21 від 08.05.2023 р.)
 В період шлюбу, було придбано квартиру, будинок, автомобіль, приватизовано земельну ділянку. Титульним власником було записано чоловіка. Колишня дружина, яка виховувала їх дитину, подала позов, де просила суд у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на квартиру, а за екс-чоловіком визнати право власності на: будинковолодіння; земельну ділянку; транспортний засіб «Volkswagen Passat B6». Свою частку у спільному майні просила виплатити грошовими коштами, із розрахунку 67 % їй, а 33 % - чоловіку, пояснюючи тим, що виховує дитину самотужки.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов (із чим погодився суд апеляційної інстанції) фактично визнавши по ½ часток за кожним на нерухоме майно, а ось автомобіль залишив за дружиною, зобов’язавши її виплатити компенсацію за частку чоловіка. Чоловік подав касаційну скаргу, пояснюючи - крім іншого - тим, що суд вийшов за межі своїх повноважень, вирішивши питання про автомобіль. До того ж, він оскаржував дії в суду в частині повернення його зустрічного позову, де він доводив що це майно є його особистою власністю.

Водночас, стосовно обсягу спільного сумісного майна ВС КЦС зазначив:

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Якщо один з подружжя вносить до статутного капіталу спільне майно, в іншого з подружжя з’являється право вимоги виплати половини вартості частки та право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства. (ВС КЦС, справа № 369/9429/18 від 12.12.2022 р.)
 У цій справі, колишнє подружжя ділило спільне майно - автомобілі, нежитлову будівлю, будинок, земельну ділянку та - агробізнес. А якщо точніше, обидва претендували на частку від статутного капіталу ПП «Агрофірма - Додола» або на стягнення з іншого компенсації цієї частки, виходячи із реальної вартості активів підприємства на день пред'явлення позову. Кожен із них стверджував, що придбав частку за свої кошти, чоловік у зустрічному позові стверджував, що ще до шлюбу. Дружина стверджувала, що всі справи вела вона, в тому числі, закупівлю агротехніки, насіння, бо розуміється на цьому.

Суд першої інстанції частково задовольнив позов дружини і зустрічний позов чоловіка - присудивши лише частки на авто. Відмовляючи у задоволенні позовів щодо агробізнесу - суд вказав, що сторони не довели суду своїх позовних вимог в цій частині, а саме: він не надав доказів того, що для придбання статутного капіталу підприємства були витрачені його особисті кошти; вона ж не подала до суду доказів передання спільного майна подружжя та грошових коштів до статутного капіталу підприємства. Апеляційний суд залишив в цій частині рішення без змін.

ВС КЦС погодилась із висновками судів, щодо поділу часток в ПП, нагадавши наступні правила “поділу бізнесу між подружжям”:

Тлумачення ст. 60, 61 СК України дає підстави для висновку, що спільною сумісною власністю подружжя, яка підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Читати повністю

Аналізуйте судовий акт: Поділ майна подружжя включає в себе не лише поділ прав, але і поділ спільних кредитних зобов’язань (ВС/КЦС у справі № 367/7110/14-ц від 09.01.2020)

 Укладаючи шлюб, подружжя обіцяє один одному «бути разом і в горі, і в радості». При поділі майна подружжя цей принцип також опосередковано прослідковується, оскільки набуття прав, як і обов’язків здійснюється порівну.

Колишній чоловік звернувся до суду із позовом про поділ майна подружжя. Зазначав про те, що під час шлюбу ним був придбаний автомобіль марки Volkswagen, однак користується ним його колишня дружина одноособово, у зв’язку із чим, просив визнати за нею право власності, а йому присудити грошову компенсацію вартості половини авто. Крім того, позивач просив визнати за ним право власності на квартиру, кредит за яку він сплачує наразі самостійно.

Колишня дружина із таким поділом не погодилась, тому подала зустрічний позов в якому просила суд визнати квартиру спільною сумісною власністю подружжя та визнати за кожним із них право власності на 1/2 її частини, розділити між подружжям кредитні зобов’язання, присудити їй компенсацію за авто марки RENAULT, яким розпоряджався чоловік, а за нею залишити право власності на автомобіль марки Volkswagen із виплатою чоловіку компенсації його частки.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанції частково задоволено обидва позови. При цьому, кінцевий розподіл майна, після апеляційного перегляду відбувся наступним чином: за чоловіком визнано право власності на 4/5 квартири, за дружиною – на 1/5, спільною сумісною власністю визнано лише один автомобіль Volkswagen, він залишився у власності дружини із виплатою компенсації чоловіку.

Касаційну скаргу подала колишня дружина.

ВС вирішив скасувати постанову апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції, з наступних мотивів.

Так, ВС вкотре наголосив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

При цьому, презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, передбачена ст. 70 СК України, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Однак, в такому випадку тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

ВС також зазначив, що на підставі ст. 61, 65 СК України, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок останніх майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

З урахуванням зазначеного ВС погодився та підтвердив правомірність висновків суду першої інстанції про поділ спірної квартири та визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 її частини. З огляду на те, квартира придбана за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули як позивач, так і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того з ким із подружжя укладений кредитний договір, а тому відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя.

При цьому, автомобіль марки RENAULT був придбаний чоловіком за його особисті кошти, тому колишня дружина не в праві отримувати майнову компенсацію за нього.

Аналізуйте судовий акт: Особистою приватною власністю є земельна ділянка безоплатно приватизована одним із подружжя на себе під час шлюбу із земель державної або комунальної власності, але є винятки! (ВС/КЦС у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 р.)

 Бувають такі випадки, коли фізичні особи бажають визнавати недійсними або розривати раніше укладені ними майнові договори, такі як купівлі-продажі, іпотеки, кредити, позики, застави, тощо. Бо не бажають їх виконувати. Вже багато років юристи пропонують в таких випадках грати в гру «НЕ ПОЗВОЛЯМС», коли дружини приходить до суду і розповідає балочки про поганого чоловіка, який не спитав її дозволу і самовільно розпорядився спільним сумісним майном на користь третьої особи, уклавши наприклад договір оренди земельної ділянки.

Особливо ця балаканина популярна тоді, коли закон не вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення договору, і у контрагента за цим договором як правило відсутня письмова згода дружини надана чоловіку на розпорядження набутим у шлюбі майном.

Таких судових процесів безліч, і зважаючи на протилежні рішення судів різних інстанцій з цього питання єдина судова практика досі не напрацьована.

Ця справа про визнання договору оренди земельної ділянки набутої під час шлюбу недійсним з підстав ненадання письмової згоди дружиною на укладання чоловіком з агропідприємством такого договору. Ключовим моментом є те, що земельна ділянка хоча і набута у шлюбі, проте була БЕЗОПЛАТНО передана із земель комунальної власності, тобто приватизована чоловіком на підставі ст. 118 ЗК України.

Рішення судів були різні, у підсумку ВС проаналізувавши ст. 57 СК України та ст. 61 ЗК України у різних редакціях відмовив у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції наголосив, що за загальним правилом приватизовані земельні ділянки, як і приватизоване житло під час шлюбу, є особистою приватною власністю того з подружжя, ім’я якого зазначено у правовстановлюючому документі. Таке майно не належить до об’єктів права спільної сумісної власності, і титульний власник має право в тому числі розпоряджатися цим майном без будь-яких згод свого подружжя. Отже, оскільки згода дружини була не потрібна для укладання договору оренди з/д, то позов безпідставний.

Проте з цього правила можуть бути винятки. Якщо земельна ділянка або житло були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, то таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя. Але лише набуте у цей період. Якщо до 8 лютого 2011 року чи після 12 червня 2012 року, то – ні. Такий виняток пояснюється іншою редакцією ст. 61 СК України в цей період.

Аналізуйте судовий акт: Майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, якщо набувач не доведе, що таке майно набувалось не в інтересах сім’ї, хоча і за спільні сімейні кошти (ВСУ від 24 травня 2017р., № 6-843цс17)

Укладання договорів довічного утримання стало вже поширеною практикою. Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання відчужувач відразу передає набувачеві у власність нерухомість або інше цінне майно, а набувач зобов’язується утримувати відчужувача довічно. І тут виникає питання: чи відноситься таке набуте майно до спільного сумісного майна подружжя. Адже, набувач в момент переходу права власності вже мати сім’ю?  

В контексті цього питання ВСУ розглянув цікаву справу, де відчужувач за договором довічного утримання, ще не помер, а подружжя вже розлучилося і почало ділити спільне майно. Так, колишня дружина набувача подала до суду позов про визнання будинку набутого за договором довічного утримання сумісною власністю подружжя та про поділ цього будинку навпіл. Окрім цього набувач, а не відчужувач самостійно звернувся із позовом про розірвання договору довічного утримання обгрунтовуючи неможливістю виконувати прийняті на себе зобов’язання.  

ВСУ зокрема підкреслив, що відповідно до ст. 60 СК України у сімейному праві діє презумції права спільної сумісної власності майна подружжя, «яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.»  І ця презумція діє також і для майна набутого на підставі договору довічного утримання. Таке майно, як у будь-яке інше спільне сумісне майно набуте під час шлюбу підлягає поділу в порядку, передбаченому ст. 70 СК України     

Водночас ВСУ підкреслив, що той з подружжя, хто оспорює презумцію права спільної сумісної власності на окремі об'єкти майна повинен довести в суді на підставі ч. 3 с. 61 СК України, що справжньою метою укладання договору, в даному випадку довічного утримання, були не інтереси сім'ї, а його особисті інтереси. Набувач цього не довів.