Постанова ВСУ від 14.04.2026 року у справі №916/1531/25

Друк

Пошук

43

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Верховний Суд України

верховний суд україни ( ВСУ )

Історія справи

Постанова ВСУ від 14.04.2026 року у справі №916/1531/25

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/1531/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

прокуратури - Батюк І. В. (прокурор за посвідченням),

позивача - не з`явилися,

відповідача-1 - Сябро Н. О. (у порядку самопредставництва),

відповідача-2 - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 у справі

за позовом заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до:

2) фізичної особи-підприємця Криворот Олени Дмитрівни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача- Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити частину приміщення.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2025 року заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до

фізичної особи-підприємця Криворот Олени Дмитрівни (далі - ФОП Криворот О. Д.) про:

- усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, укладеного між

та ФОП Криворот О. Д.;

- усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом зобов`язання ФОП Криворот О. Д. звільнити частину приміщення № 1, 2, 3, 4, 5 в будівлі літ. "У" за адресою:

2. В обґрунтування позову прокурор наголошує, що укладений між відповідачами договір про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг є удаваним правочином, що вчинений з метою приховати правочин, який насправді було вчинено (у цьому випадку договір оренди), та який в свою чергу укладено поза встановленою законом процедурою без відповідних погоджень та дозволів, що порушує права Міністерства оборони України на належне йому державне нерухоме майно, законність розпорядження ним та використання.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.10.2025 (суддя Петров В. С.) провадження у справі № 916/1531/25 в частині позовних вимог заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ФОП Криворот О. Д. про усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом зобов`язання ФОП Криворот О. Д. звільнити частину приміщення, закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4. Господарський суду Одеської області рішенням від 06.11.2025 (суддя Петров В. С.) відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням усталеної практики Верховного Суду без одночасного існування позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину з огляду на закриття судом за клопотанням відповідача-1, проти якого прокурор та позивач не заперечували, провадження в частині позовної вимоги прокурора про зобов`язання ФОП Криворот О. Д. звільнити частину приміщення, суд дійшов висновку щодо неефективності способу захисту про усунення перешкод у здійсненні позивачем права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним оспорюваного договору.

5. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 05.02.2026 (судді: Богатиря К. В. - головуючий, Поліщук Л. В., Таран С. В.) рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 скасував; прийняв нове рішення, яким задовольнив позов заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідачів про усунення перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору про надання послуг зберігання товарно-матеріальних цінностей та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, укладеного між

та ФОП Криворот О. Д.

6. Постанову мотивовано тим, що обраний спосіб захисту у повному обсязі відновлює державі право безперешкодного володіння майном, відповідає природі негаторного позову, характеру порушення інтересів держави та цілям судочинства. Визнання оспорюваного договору недійсним спрямоване не лише на усунення вже вчинених перешкод у користуванні майном, а й на недопущення їх повторного виникнення в майбутньому шляхом ліквідації правової підстави для протиправного використання державного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі

просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 скасувати повністю; рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме 16 215 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та не врахування правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у яких зазначено, що позовна вимога про визнання виконаного або частково виконаного правочину недійсним без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до реального поновлення майнових прав позивача.

На думку скаржника, апеляційний суд, задовольнивши вимогу про визнання договору недійсним після того, як спірне майно вже було фактично звільнено, а провадження в частині усунення перешкод закрите, фактично вдався до застосування "декларативного" способу захисту, що прямо суперечить практиці Верховного Суду.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме - щодо можливості визнання недійсним договору зберігання, який вже припинив свою дію та за яким об`єкт зберігання вже було повернуто власнику, у контексті презумпції правомірності правочину.

Скаржник наголошує на тому, що неправильне застосування норм матеріального права апеляційним судом призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке не забезпечує мету правосуддя, оскільки задоволення позову в такому вигляді не створює жодних юридичних наслідків для відновлення прав Міністерства оборони України, а лише створює стан правової невизначеності.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Перший заступник керівника Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону, Міністерство оборони України у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваній постанові.

Розгляд справи Верховним Судом

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.03.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 у справі № 916/1531/25 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 14.04.2026.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань

як відокремлений підрозділ, здійснює вид діяльності - "52.10 Складське господарство".

12. 01.01.2025 між

(зберігач) та фізичною особою Криворот Оленою Дмитрівною (поклажодавець) укладено договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС-1566, за умовами якого:

- предметом договору є надання зберігачем послуг зі зберігання товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), що належать поклажодавцю (пункт 1.1);

- послуги, зазначені в пункті 1.1 цього договору, поклажодавець зобов`язується оплатити зберігачу в строки та на умовах, передбачених цим договором за вартістю, визначеною у додатку № 1 та у додатку № 2 (пункт 1.2);

- зберігач зобов`язаний (пункт 2.1), зокрема:

2.1.1. прийняти від поклажодавця товарно-матеріальні цінності на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до акта приймання- передачі, забезпечити їх зберігання у цілісності та належному стані. Якщо специфіка ТМЦ не дозволяє точно визначити кількість одиниць ТМЦ, які передаються на зберігання, ТМЦ передаються в упакованій тарі (ящики, контейнери, тощо);

2.1.2. забезпечувати видачу ТМЦ поклажодавцю або його уповноваженим представникам тільки при наявності відповідного доручення;

2.1.3. видачу ТМЦ поклажодавцю здійснювати у робочий час, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку. На момент укладання договору робочий час встановлено з 8-30 до 17-15, обідня перерва з 12-30 до 13-00; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством. У п`ятницю та у передсвяткові дні робочий час з 8-30 до 16-00, надурочні роботи проводити до 21-30 (підп. 2.1.3);

2.1.5. надавати послуги зі зберігання відповідно до заявлених поклажодавцем і узгоджених із зберігачем кількістю палето-місць (відповідно до розрахунку і п/м = 1 кв.м.) з урахуванням технологічних і пожежних проходів із розрахунку максимального використання площі;

2.1.6. зменшувати прийняту до розрахунку заявлену поклажодавцем кількість палето-місць згідно письмовій заявці поклажодавця, яка надається не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до дня перерахунку займаної площі. У випадку, якщо заявка подається пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до моменту зменшення заявленої площі, то розрахунок плати ведеться за раніше узгодженою площею;

2.1.7. у випадку, якщо заявлено та раніше узгоджено кількість палето-місць (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) буде недостатньо для належного зберігання ТМЦ поклажодавця, зберігач збільшує заявлену кількість палето-місць, письмово повідомивши про це поклажодавця (поклажодавець протягом 5 робочих днів з моменту отримання повідомлення має право надати обґрунтовану відмову у письмовому вигляді. У разі неподання у вказаний строк такого обгрунтування, заявлена кількість палето-місць вважається узгодженою та є підставою для кінцевого розрахунку сторін);

- поклажодавець зобов`язаний (пункт 2.2), зокрема:

2.2.1. заявити та узгодити зі зберігачем необхідну кількість палето-місць (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) для зберігання ТМЦ поклажодавця на період не менше 30 (тридцяти) днів (заявка на замовлену площу або двостороння довідка про фактично займану на протязі 30 (тридцяти) днів площу, що обов`язково підписуються уповноваженими представниками сторін і скріплюються печатками, є невід`ємними від цього договору);

2.2.2. самостійно проводити вантажно-вивантажувальні роботи, в такому випадку зберігач не несе ризик випадкового пошкодження (знищення) ТМЦ;

2.2.4. письмово попередити зберігача про особливі умови зберігання ТМЦ (температурний режим, вологість, провітрювання, дія електромагнітних полів, тощо), при цьому поклажодавець зобов`язаний відшкодувати витрати, понесені зберігачем. У випадку, якщо для створення особливих умов зберігання ТМЦ зберігач несе додаткові витрати, поклажодавець зобов`язується відшкодувати такі витрати згідно виставлених рахунків;

2.2.5. підписати та повернути зберігачу акт надання послуг протягом двох робочих днів з дня його отримання (особисто під розпис, на електронну пошту, через Укрпошту). В разі технічної неможливості отримати акт надання послуг електронними засобами, зміни електронної пошти чи зміни поштової адреси, повідомити зберігача у дводенний термін, до дня, коли вказаний акт повинен бути підписаний, відповідно до пункту 3.6 договору;

2.2.7. за необхідністю проведення робіт з прийому ТМЦ у час, що відрізняється від встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку зберігача, надати та узгодити заявку на проведення таких робіт не пізніше 3-х годин до закінчення робочого часу зберігача;

2.2.9. нести повну відповідальність згідно з діючим законодавством України за порушення працівниками поклажодавця на території

вимог нормативних актів з охорони праці та Правил пожежної безпеки в Україні;

2.2.11. у разі розірвання цього договору, що тягне за собою звільнення займаної від ТМЦ площі, перед їх вивозом підписати акт виконаних робіт (послуг), що були фактично надані зберігачем та здійснити повний розрахунок за отримані послуги;

2.2.13. у разі, якщо на вказане нерухоме майно Фондом державного майна України або його регіональним відділенням буде оголошено конкурс про наміри передати вказане майно в оренду та за результатами конкурсу оголошено переможця, поклажодавець повинен звільнити приміщення у визначені зберігачем строки;

- послуги, зазначені в пункті 1.1 цього договору, поклажодавець зобов`язується оплатити зберігачу в строки та на умовах, передбачених цим договором, за вартістю, визначеною у додатку № 1 та площі, заявленої у поданій заявці. Остаточний розмір оплати за надані послуги може коригуватися на підставі пункту 2.2.4 цього договору (пункт 3.1);

- поклажодавець здійснює попередню оплату у розмірі 100% за наступний місяць надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 25 числа поточного місяця (пункт 3.2);

- оплата за послуги, надані зберігачем з переліку, визначеному додатком № 2, окрім основних послуг зберігання, здійснюється згідно виставлених рахунків до 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому ці послуги надані (пункт 3.3);

- завершивши надання послуг, у кожному звітному місяці сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг станом на останній робочий день звітного періоду (пункт 3.7);

- зберігач несе відповідальність за цілісність прийнятих на зберігання ТМЦ з моменту прийому ТМЦ на склад та оформлення відповідних документів (пункт 4.1);

- зберігач не несе відповідальності за якість ТМЦ, що знаходяться на зберіганні при зміні їх якісних характеристик внаслідок природних причин (природні температурно-вологісні коливання, вплив світла, тощо) у випадку, якщо поклажодавець не узгодив особливі умови зберігання згідно з пунктом 2.2.4 цього договору (пункт 4.2);

- з моменту передачі ТМЦ від зберігача до поклажодавця, а саме підписання сторонами акта приймання-передачі, до поклажодавця переходить ризик випадкового пошкодження або втрати ТМЦ (пункт 4.3);

- у разі завдання шкоди майну зберігача, працівникам зберігача та/або третім особам, а також навколишньому середовищу або санітарному стану, внаслідок властивостей ТМЦ, які належать поклажодавцю, обов`язок із відшкодування завданої шкоди покладається на поклажодавця (пункт 4.4);

- цей договір набуває чинності з 01 січня 2025 року і діє до 31 грудня 2025 року (пункт 5.1);

- у випадку, якщо поклажодавець заявив та узгодив, але не оплатив та не надав для зберігання на заявленій площі ТМЦ, зберігач має право, без узгодження з поклажодавцем, використати вільну площу. Якщо узгоджена площа була оплачена, але ТМЦ на зберігання надані не були, зберігач може змінити розмір заявленої площі, починаючи з місяця, наступного за тим, за який було внесено платіж (пункт 7.3);

- поклажодавець зобов`язаний використовувати нерухоме майно виключно для розміщення та зберігання товарно-матеріальних цінностей, як це визначено умовами цього договору. Використання нерухомого майна в інших цілях, що суперечить вимогам цього договору та чинного законодавства, заборонено. У разі виявлення порушень умов договору щодо використання нерухомого майна не для зберігання товарно-матеріальних цінностей, зберігач залишає за собою право припинити договір в односторонньому порядку з обов`язковим попередженням іншої сторони не менше ніж за 14 (чотирнадцять) днів (пункт 8.1).

Договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566 підписано сторонами та скріплено печаткою зберігача.

13. Відповідно до додатку № 1 до договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566 "Протокол узгодження цін", підписаного сторонами та скріпленого печаткою зберігача, вартість за зберігання ТМЦ за адресою:

складає 3 367,00 грн за місяць, із розрахунку, що вартість послуг за 1 палето-місце (37 м2) складає 91,00 грн.

14. Додатком № 2 до договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566 узгоджено ціни додаткових послуг, який (додаток) підписано сторонами та скріплено печаткою зберігача.

15. У матеріалах справи наявний акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей до договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, відповідно до якого відповідачу-1 передано на зберігання ТМЦ на суму 202 560,00 грн, зокрема: фрезерний станок 600х400 мм - 1шт, стружковідсмоктувач - 1шт., ПК - 1 шт., стіл комп`ютерний письмовий офісний - 1 шт., свердло NINGBO - 51 шт., свердло для фрезерного верстата - 11 шт., склотекстоліт СТЄФ - 12 шт. Зазначений акт підписано сторонами та скріплено печаткою зберігача.

Позиція Верховного Суду

16. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

18. Предметом спору у цій справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав щодо усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, укладеного між

та ФОП Криворот О. Д.

19. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

20. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

21. Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

22. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

23. Згідно з частиною 1 статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

24. Правова конструкція статті 235 ЦК України передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином (постанови Верховного Суду від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, від 23.10.2019 у справі № 607/13289/16-ц).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права.

Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).

25. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення нікчемності правочину або про визнання його недійсним (постанови Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц).

26. За висновками судів попередніх інстанцій спірний договір не містить умов щодо здійснення Південним регіональним управлінням Концерну "Військторгсервіс" діяльності товарного складу у розумінні норм статей 956 957 959 961 ЦК України, статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", а тому оспорюваний договір про надання послуг не є договором зберігання.

27. З огляду на зміст договору суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний у цій справі договір містить істотні умови саме договору оренди державного майна.

28. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження дотримання наведених вимог законодавства щодо визначеного порядку надання державного майна в оренду.

З огляду на викладене господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що договір про надання послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, який передбачає передання в користування (оренду) нерухомого майна, що належить до державної форми власності, укладено з порушенням законодавчо встановленої процедури, що суперечить нормам Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а тому наявні підстави для визнання цього правочину недійсними відповідно до норм частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.

Щодо способу захисту

29. Правову позицію щодо ефективності способу захисту висловлено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, де зазначено, що вимога про визнання удаваного правочину недійсним у поєднанні з вимогою про припинення незаконного користування є належним і ефективним способом захисту. При цьому виконання або подальше розірвання такого правочину не позбавляє права на його оскарження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 924/1191/23, згідно з яким розірвання договору після подання позову може бути підставою для закриття провадження лише в частині вимоги про звільнення майна, однак не перешкоджає розгляду та задоволенню вимоги про визнання договору недійсним для усунення правової невизначеності та запобігання повторним порушенням.

30. У пункті 75 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.03.2025 у справі № 916/5773/23 суд, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, зазначив, що заявлення власником вимоги про визнання недійсним правочину одночасно у поєднанні із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторного позову) на підставі статті 391 ЦК України, відповідає критеріям ефективного способу захисту, визначеним усталеною практикою Верховного Суду, а саме: реально відновить наявне суб`єктивне право, яке порушене; відповідає характеру правопорушення; відповідає цілям судочинства; не суперечить принципам верховенства права; не суперечить принципу пропорційності та процесуальної економії, зокрема не породжує стан невизначеності та не спонукає позивача до повторного звернення за захистом до суду.

31. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор заявив дві позовні вимоги, а саме вимогу про визнання недійсним договору та вимогу про зобов`язання ФОП Криворот О. Д. звільнити займане приміщення, що відповідає ефективному способу захисту.

32. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачі підписали акт прийому-передачі-повернення товарно-матеріальних цінностей до оспорюваного договору, внаслідок чого майно фактично звільнено. Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону зазначений факт не заперечувала. Ухвалою суду першої інстанції від 14.10.2025, за відсутності заперечень сторін, провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання ФОП Криворот О. Д. звільнити майно закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору.

33. Таким чином, суд апеляційної інстанції виснував, що обраний спосіб захисту у повному обсязі відновлював державі право безперешкодного володіння майном, відповідав природі негаторного позову, характеру порушення інтересів держави та цілям судочинства. Визнання оспорюваного договору недійсним було спрямоване не лише на усунення вже вчинених перешкод у користуванні майном, а й на недопущення їх повторного виникнення в майбутньому шляхом ліквідації правової підстави для протиправного використання державного майна. В свою чергу, закриття провадження в частині вимоги про звільнення майна у зв`язку з відсутністю предмета спору жодним чином не усунуло потреби у вимозі про визнання оспорюваного договору недійсним.

34. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що прокурор помилково виклав у цьому випадку позовні вимоги як негаторні, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у спорі за позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку наявність договірних (зобов`язальних) відносин щодо спірного майна унеможливлює його повернення із застосуванням положень статті 391 ЦК України (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23).

За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Оскільки між сторонами існували такі зобов`язально-договірні правовідносини, то належними нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору щодо визнання договору недійсним із наслідками цього є тільки норми ст.203 215 216 ЦК України.

Предметом спору у цій справі є вимога про захист цивільних прав та інтерес (відновлення порушеного права) шляхом визнання недійсним договору оренди та зобов`язання звільнити орендоване майно балансоутримувачу, а не усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном за статтею 391 ЦК України, коли право власності підлягає захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що прокурор фактично заявив до суду вимоги про визнання спірного правочину недійсним як удаваного, помилкове поєднання в одній вимозі формулювання як негаторного та договірного в цьому випадку не може бути підставою для відмови у позові, тому позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним договору підлягають задоволенню частково з врахуванням викладеного.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

35. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

36. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме 16 215 216 ЦК України, та не врахування правових висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, у яких зазначено, що позовна вимога про визнання виконаного або частково виконаного правочину недійсним без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до реального поновлення майнових прав позивача.

37. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

38. Розглянувши наведені доводи, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, адже констатує, що висновки суду касаційної інстанції, про неврахування яких судом апеляційної інстанції стверджує скаржник, надавалися касаційним судом у неподібних цій справі правовідносинах.

39. Так, у справах № 906/1061/20, № 908/976/19 прокурори, позивачі звертались до суду із позовами про визнання недійсними договорів, не заявляючи вимогу про реституцію. Суди відмовляли у задоволенні таких позовів з підстав обрання неефективного способу захисту, а саме визначення наслідків визнання договору недійсним.

40. На відміну від зазначених справ, прокурор у справі, що розглядається, крім вимоги про визнання договору недійсним, заявив вимогу про зобов`язання звільнити займану на підставі цього договору частину приміщення (реституцію).

41. До того ж про неподібність зазначених справ свідчить і та обставина, що у них суди встановлювали, що в підсумку визнання недійсним вже виконаного оспорюваного договору не відновить порушені інтереси держави через неможливість проведення двосторонньої реституції (оскільки замовник не зможе повернути все отримане за таким договором і буде змушений компенсувати вартість отриманого іншій стороні договору). У справі ж, що розглядається, відповідач-2 після розірвання оскаржуваного договору припинив використання приміщень, що є державною власністю, чим відновив її порушені інтереси. Зазначені обставини додатково свідчать про неподібність справ, на які посилається скаржник, з цією справою.

42. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

43. У касаційній скарзі

підставою касаційного оскарження також визначив пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості визнання недійсним договору зберігання, який вже припинив свою дію та за яким об`єкт зберігання вже було повернуто власнику, у контексті презумпції правомірності правочину.

44. Відповідно до приписів пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

45. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

46. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

47. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

48. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

49. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.

50. Так, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорюваний у цій справі договір містить характерні ознаки не договору зберігання, а договору оренди.

51. З огляду на викладене Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку із зазначених скаржником питань в спірних правовідносинах у справі, яка розглядається, а саме щодо можливості визнання недійсним договору зберігання, оскільки оспорюваний правочин є прихованим договором оренди.

52. До того ж правову позицію про те, що розірвання або припинення договору не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (застосування норм статті 215 ЦК України) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

53. Таким чином, наведена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Висновки Верховного Суду

54. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

55. Відповідно до частин 1, 4 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

56. Враховуючи наведені положення процесуального Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - зміні в частині задоволення позовних вимог, які сформульовані з обранням неефективних способів захисту та про залишення постанови без змін в іншій частині.

Розподіл судових витрат

57. Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 311 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу

задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 у справі № 916/1531/25 змінити, виклавши абзаци 4, 5 її резолютивної частини у такій редакції:

"1. Позов заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до

та фізичної особи-підприємця Криворот Олени Дмитрівни задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1566, укладений між Концерном "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" та фізичною особою-підприємцем Криворот Оленою Дмитрівною".

У решті постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.02.2026 у справі № 916/1531/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай