ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/166/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

за участю представників:

Генеральної прокуратури України - Насадчук Ж.Д.,

Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради - не з'явився,

Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 (Головей В.М., Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.) та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 (Коваль Ю.М.) у справі №915/166/17

за позовом Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави

до Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради, Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича

про визнання недійсним договору від 01.03.2014 про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку державі

ВСТАНОВИВ:

Керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 Миколаївської області (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави з позовом до Шевченківської загальноосвітньої школи-інтернат І-ІІ ступенів Вітовського району Миколаївської області Миколаївської обласної ради (далі-Відповідач-1) та Фермерського господарства "Маяк" Кухарука Олександра Анатолійовича (далі- Відповідач-2) про визнання недійсним договору від 01.03.2014 про сумісну діяльність та зобов'язання повернути земельну ділянку державі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений 01.03.2014 між Відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором про оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ГК України, ЗК України, Закону України "Про оренду землі" та не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що умовами спірного договору не змінено форми власності або правовий статус спірної земельної ділянки, яка є державною власністю та знаходиться в постійному користуванні Відповідача-1; земельну ділянку не надано в користування Відповідачу-2 в розумінні Закону України "Про оренду землі", а лише надано для обробітку; Відповідач-1, згідно умов договору має право контролю щодо діяльності Відповідача-2 по обробітку землі в рамках договору, тобто не втрачає права користування земельною ділянкою.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 залишено без змін з тих же підстав.

Прокурор подав касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В касаційній скарзі Прокурор не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях, з таких підстав: судами не прийнято до уваги, що аналіз положень спірного договору та фактичні відносини, що склались на підставі цього договору не відповідають умовами спільної діяльності, передбаченим статтями 1130-1134 ЦК України; згідно пунктів 9.3, 9.4 статуту Відповідача-1, заклад фінансується за рахунок обласного бюджету і є неприбутковою організацією, здійснює господарську діяльність у межах бюджетних асигнувань та на основі оперативного управління майном, а тому Відповідач-1 не може бути учасником спільної діяльності у вигляді простого товариства з метою отримання прибутку; спірний договір в порушення статей 64, 153, 180 Податкового кодексу України не взятий на облік в органах податкової служби, що свідчить про відсутність наміру сторін на здійснення спільної діяльності з обробітку землі, а також досягнення спільної мети на отримання прибутку та його розподілу; договором не передбачено фактичний вклад Відповідача-1 у спільну діяльність, і в порушення статті 1133 ЦК України не визначено вартість внеску Відповідача-2 у спільну діяльність; сторони не ідентифікували майно, яке передається для ведення спільної діяльності, не обумовили його правовий статус, не визначили оцінку вкладів кожної сторони, що унеможливлює розподіл спільних витрат та збитків, а також прибутку учасників від такої діяльності; спірний договір не є договором про спільну діяльність та укладений з метою приховати інший правочин - договір оренди земельної ділянки, оскільки містить всі істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", а тому відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.

Відповідач-2 подав відзив на касаційну скаргу Прокурора, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі без змін з тих підстав, що: договір про спільний обробіток земельної ділянки укладений відповідно до вимог діючого законодавства, зміст договору не суперечить жодному нормативному документу, а Прокурором не наведено доказів суперечливості договору актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства; відповідно до пунктів 3.3.4, 3.4.4 Статуту Відповідача-1, заклад має право володіти та користуватись закріпленим за ним майном згідно чинного законодавства, укладати угоди, набувати майнових та немайнових прав, здійснювати будь-які операції в межах предмета своєї діяльності відповідно до чинного законодавства, що свідчить про безпідставність посилань Прокурор, що Відповідач-1 позбавлений права укладати договори про спільну обробіток землі; зі змісту договору вбачається, що його основною метою є об'єднання зусиль та певних внесків для досягнення певних господарських цілей, результатом чого є отримання сторонами прибутку від спільної діяльності, що підлягає розподілу відповідно до умов договору. Зазначене свідчить, що між сторонами договору досягнута домовленість про спільний обробіток землі, що передбачає двосторонню участь у такому обробітку з метою отримання економічного ефекту від такої діяльності; будь-якої зміни цільового призначення земельної ділянки не відбулось, земельна ділянка використовується у відповідності до вимог законодавства, земля з володіння та користування Відповідача-1 не вибувала, на договір про спільний обробіток земельної ділянки не поширюються особливості податкового обліку та оподаткування, а тому він не підлягає реєстрації у податковому органі; Прокурором не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, в інтересах якого подано позов, та не зазначено в чому полягають порушені інтереси держави, не обґрунтував необхідність захисту.

Відповідач-1 не надав відзив на касаційну скаргу Прокурора, що у відповідності до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) не перешкоджає перегляду оскаржуваних постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 у справі №915/166/17 у касаційному порядку.

Відповідачі в судове засідання 28.03.2018 представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчить рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд здійснює розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників Відповідачів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що на підставі розпорядження Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області № 333-р від 04.07.1996 Відповідачу-1 видано державний акт № 103 від 22.07.1996 на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,6 га.

Між Відповідачем-1 (Сторона-1) та Відповідачем-2 (Сторона-2) 01.03.2014 укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого Сторони, з метою відпрацювання моделі співпраці з підприємствами та залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності Сторони-1, зобов'язались шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, що належить Сторонам, спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей без створення юридичної особи, а саме: вирощувати, переробляти та реалізовувати насіння всіх категорій (елітне та репродукційне); вирощувати та реалізовувати товарну сільськогосподарську продукцію; підвищувати ефективність використання майна; впроваджувати сучасні технології вирощування.

Спільний обробіток земельної ділянки розподіляється наступним чином: Відповідач-2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, обумовленої договором, а Сторона-1 - зобов'язання надати Стороні-2 для спільного обробітку земельну ділянку площею 62,6 га з земель, наданих останній у постійне користування згідно з державним актом від 22.07.1996 та забезпечувати охорону земель та посівів, які на них розташовані, а також майна та техніки Сторони-2, на час їх знаходження на території Сторони-1, від посягань з боку третіх осіб (пунтк 1.2 договору). Крім того, сторони зобов'язалися узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності для поєднання науково-дослідної діяльності, підвищення товарності і рентабельності виробництва і наукової бази; здійснювати оптову та роздрібну торгівлю товарами та продукцією власного виробництва (пункт 2.1 договору).

Внеском Сторони-1 в спільну діяльність є вартість права користування земельною ділянкою, обчислена виходячи з вартості 1 у.к. га по Миколаївській області, вказаної у листі № 614 від 14.02.2012 відділу Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області, а внеском Сторони-2 - грошові кошти, пально-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню року (пункти 6.1-6.2 договору).

Фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування грошової суми 27726,04 грн (пункт 8.1 договору).

В подальшому Сторонами укладались додаткові угоди (№ 1 від 01.03.2015 та № 2 від 01.04.2016) щодо розрахунку грошової суми прибутку, що підлягає оплаті на підставі діючого договору Стороною-2 на розрахунковий рахунок Сторони-1.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор зазначив, що вказаний договір є удаваним, оскільки його вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. При цьому, сам договір укладений з порушенням земельного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним та припинення на майбутнє договору від 01.03.2014 та зобов'язання Відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з постійним користуванням Відповідачу-1 для ведення підсобного господарства.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з положень статей 203, 215, 235, 1130-1134 Цивільного кодексу України, статей 1, 13, 15, 17 Закону України "Про оренду землі" та дійшли висновку, що метою укладення Відповідачами спірного договору є сумісна діяльність по обробці наданої Відповідачу-1 в постійне користування земельної ділянки, і, враховуючи, що умовами спірного договору не змінено форми власності або правовий статус спірної земельної ділянки, яка є державною власністю та знаходиться в постійному користуванні Відповідача-1, земельну ділянку не надано в користування Відповідачу-2 в розумінні Закону України "Про оренду землі", а лише в обробіток, Відповідач-1, згідно умов договору має право контролю щодо діяльності Відповідача-2 по обробітку землі в рамках договору, тобто не втрачає права користування земельною ділянкою, тому твердження Прокурора про удаваність укладеного Відповідачами договору для приховування укладення договору оренди землі, є безпідставними.

Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Колегія суддів зазначає, що статтею 1130 Цивільного кодексу України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Так, судами встановлено, що пунктом 8.1 договору та шляхом укладення додаткових угод до нього, Сторони дійшли згоди щодо розрахунку грошової суми прибутку, що підлягає оплаті на підставі діючого договору Відповідачем-2 на розрахунковий рахунок Відповідача-1, проте суди не врахували, що такий перерозподіл коштів, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції (пункт 1.1 договору) та отримання Відповідачем-1 плати за користування цією земельною ділянкою.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями частин 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (Відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Крім того, статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на дату укладення спірного договору) визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З огляду на зазначене, судам необхідно дослідити відповідність договору вимогам наведеного вище законодавства для договору оренди землі.

Отже, зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Доводи Відповідача-2, викладені у відзиві на касаційну скаргу Прокурора, щодо законності спірного договору, як договору про сумісну діяльність, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у даній постанові суду.

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2017 у справі №915/166/17 скасувати.

3. Справу №915/166/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.