Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.09.2015 року у справі №910/1781/15-г
Постанова ВГСУ від 10.08.2016 року у справі №910/1781/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/1781/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 17.11.2015та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.01.2016у справі№ 910/1781/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі Філії АТ "Укрексімбанк" у м. Запоріжжі до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" 2. Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ"простягнення заборгованості за участю представників сторін:

позивача: Зуєва О.В., дов. від 03.09.2012 № 010-01/7024

відповідача-1: не з'явилися

відповідача-2: Лазор Я-Н.О., дов. від 04.01.2016 № 2

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Запоріжжі звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 27.10.2015 № 075-02/2422 про збільшення розміру позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" про солідарне стягнення з відповідачів суми кредитної заборгованості станом на 12.10.2015 в загальному розмірі 10350041,58 грн., а саме: суми кредиту в розмірі 5305051,19 грн., процентів за користування кредитом в сумі 1243984,37 грн., комісії в розмірі 22757,12 грн., пені за порушення зобов'язань зі сплати кредиту, відсотків і комісії в розмірі 3278572,11 грн., 3 % річних за порушення зобов'язання зі сплати кредиту в сумі 212604,03 грн., 3% за порушення зобов'язання зі сплати процентів в сумі 25712,941 грн., 3% річних за порушення зобов'язання зі сплати комісії в сумі 583,85 грн. та 260 775,97 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1781/15-г (з урахуванням ухвали суду від 30.04.2015 про виправлення описки) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" кредитну заборгованість у розмірі 8140207,77 грн. та судовий збір в сумі 73080,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1781/15-г скасовано в частині задоволення вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" пені в розмірі 68971,34 грн. та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні; рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/1781/15-г змінено та викладено в новій редакції.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.09.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2015 скасовано, справу № 910/1781/15-г передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 у справі № 910/1781/15-г (суддя Морозов С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Сухового В.Г.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг" та Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Запоріжжі заборгованість по кредиту в розмірі 5305051,19 грн., борг по прострочених процентах в розмірі 1243984,37 грн., прострочену комісію за управління кредитною лінією в розмірі 22757,12 грн., пеню в розмірі 3278572,11 грн., 3% річних, нарахованих на суму комісії в розмірі 583,85 грн., втрати від інфляції в розмірі 260775,97 грн.; в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Запоріжжі витрати по сплаті судового збору в розмірі 77625,31 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в м. Запоріжжі витрати по сплаті судового збору в розмірі 77625,31 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у справі № 910/1781/15-г, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що суди не взяли до уваги факт припинення поруки з 01.11.2011 у зв'язку із спливом шестимісячного строку з дня настання строку виконання зобов'язання, та не врахували, що зміни до кредитного договору, які збільшують обсяг відповідальності поручителя, внесені до без його згоди, що є підставою припинення поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.

09.08.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим і апеляційним господарськими судами та підтверджується матеріалами справи, 29.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг" (далі - позичальник) було укладено кредитний договір № 75108К7/8 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкриває позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання відповідно до умов цього договору (пункт 3.1 кредитного договору).

Згідно із п. 3.2.1 кредитного договору ліміт кредитної лінії складає 1500000,00 доларів США

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди від 19.10.2009 № 75108К7-1, від 05.10.2010 № 75108К7-2, від 31.05.2010 № 75108К7-3, від 01.11.2010 № 75108К7-4, від 01.12.2010 № 75108К7-5, від 01.02.2011 № 75108К7-6, від 01.03.2011 № 75108К7-7, від 01.03.2011 № 75108К7-8, від 01.02.2012 № 75108К7-9, від 06.09.2012 № 75108К7-10, від 25.02.2013 № 75108К7-11, від 11.03.201 № 75108К7-12, відповідно до яких вносились зміни та доповнення до кредитного договору.

Згідно із змінами внесеними додатковою угодою від 19.10.2009 № 75108К7-1 зміст кредитного договору викладено в новій редакції, внаслідок чого прострочену заборгованість по кредиту, що утворилась в сумі 435900,00 доларів США винесено на рахунок строкової заборгованості.

Додатковою угодою від 01.03.2011 № 75108К7-7 залишок заборгованості в сумі 1260980,00 доларів США переведено в національну валюту, що становить 10031095,90 грн.

Пунктом 3.2.2 кредитного договору (в редакції додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108К7-7) визначено, що кінцевий термін погашення кредиту - 27.05.2016.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 29.05.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" (далі - поручитель) було укладено договір поручительства до кредитного договору від 29.05.2008 № 75108К7/8 (надалі - договір поручительства).

Згідно із пунктом 3.1 договору поручительства поручитель зобов'язується перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання боржником основного зобов'язання, передбаченого кредитним договором, а також відшкодовувати збитки, що виникатимуть внаслідок невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання і в тому числі збитки, понесені банком.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що у випадку невиконання боржником основного зобов'язання, передбаченого кредитним договором, банк має право вимагати виконання цього зобов'язання поручителем або звернути стягнення на належне йому майно чи грошові кошти відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 8.4 договору поручительства його дія припиняється після повного виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору позивач направив відповідачу-1 претензію-вимогу від 11.12.2014 № 075-09/2853, у якій зазначав про порушення позичальником виконання графіку надання та погашення кредиту в сумі 3170659,49 грн., а також недотримання строків сплати нарахованих процентів та комісії за управління та у зв'язку з цим вимагав здійснити дострокове погашення кредиту, процентів за користування кредитом, а також інших платежів за договором протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії.

Судами визначено, що вказана претензія-вимога отримана відповідачем-1 15.12.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання.

Також у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, претензію-вимогу за вих. № 075-09/2851 від 11.12.2014 було направлено і відповідачу-2, яка отримана ним 15.12.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою звернення позивача із позовом (з урахуванням заяви від 27.10.2015 № 075-02/2422 про збільшення розміру позовних вимог) до суду у цій справі про солідарне стягнення з відповідачів суми кредитної заборгованості станом на 12.10.2015 в загальному розмірі 10350041,58 грн., а саме: суми кредиту в розмірі 5305051,19 грн., процентів за користування кредитом в сумі 1243984,37 грн., комісії в розмірі 22757,12 грн., пені за порушення зобов'язань зі сплати кредиту, відсотків і комісії в розмірі 3278572,11 грн., 3 % річних за порушення зобов'язання зі сплати кредиту в сумі 212604,03 грн., 3% за порушення зобов'язання зі сплати процентів в сумі 25712,941 грн., 3% річних за порушення зобов'язання зі сплати комісії в сумі 583,85 грн. та 260 775,97 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 6.2, 3.6 кредитного договору був змінений строк виконання основного зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним і встановлений новий строк виконання основного зобов'язання до 29.12.2014, однак у вказаний строк зобов'язання за кредитним договором позичальником не виконані.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості станом на 12.10.2015 у розмірі 5305051,19 грн. за кредитом, 1243984,37 грн. за простроченими процентами за кредитом; 22757,12 грн. за простроченою комісію за управління кредитною лінією.

Відхиляючи заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення неустойки, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені до стягнення суми пені на відповідні суми заборгованості розраховані позивачем за період починаючи з 31.01.2014, тобто в межах строку позовної давності.

Встановивши, що умовами кредитного договору вже встановлений розмір процентів, що нараховуються на суму кредиту, а також те, що законодавством не визначено можливість нарахування процентів на проценти, місцевий господарський суд, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних на суми кредиту в розмірі 212604,03 грн. та 3% річних на проценти за користування кредитом в сумі 25712,94 грн. не підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції погодився із вказаними висновками місцевого господарського суду.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення у цій справі, виходить з наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Як передбачено ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Враховуючи, що згідно з положеннями ст. 1054 Цивільного кодексу України предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, до правовідносин, пов'язаних з неналежним виконанням зобов'язань, що випливають із кредитного договору, підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Скасовуючи ухвалені у справі судові рішення та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у постанові від 15.09.2015, зокрема вказав на те, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14 та положень Кредитного договору, якими визначено порядок погашення кредиту та сплати інших платежів, та, як наслідок, не з'ясували належним чином питання щодо чинності поруки.

При новому розгляді справи, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем було змінено строк виконання основного зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, внаслідок чого строк виконання зобов'язання за кредитним договором було встановлено до 29.12.2014 (включно) і передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати. Оскільки позов до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором було подано 30.01.2015, тобто в межах встановленого законом строку, суди дійшли висновку про необґрунтованість доводів скаржника про припинення поруки.

За змістом ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору дія договору поручительства припиняється після повного виконання основного зобов'язання.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Матеріали справи свідчать, що позичальник зобов'язався повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 27.05.2016, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком надання та погашення кредиту.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, від 29.06.2016 у справі № 6-272цс16.

Отже, не врахувавши, що кредитним договором було передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком надання та погашення кредиту) та не з'ясувавши, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців по кожному місячному платежу, за яким є заборгованість, та по яких платежах порука припинилась, а по яких ще діє, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про те, що позов до поручителя про стягнення заборгованості було подано в межах встановленого шестимісячного строку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли помилкових висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із правомірними висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів поручителя про припинення поруки у зв'язку із збільшенням обсягу його відповідальності внаслідок укладання між банком та позичальником додаткової угоди від 01.02.2012 № 75108К7-9, оскільки сторонами договору поруки відповідно до додаткової угоди від 01.03.2011 № 75108Р2-2 до договору погоджено умову про те, що поручитель наперед дає свою згоду відповідати за боржника у випадку зміни основного зобов'язання. Крім цього, нарахування комісії з податком на додану вартість повинно здійснюватись відповідно до законодавства незалежно від внесення змін до умов кредитного договору, а тому внесення таких змін не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності згоди поручителя.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про припинення поруки з 01.11.2011, оскільки додатковою угодою від 29.05.2011 № 75108Р2-2 до договору поручительства встановлено, що кредитний договір, за виконання якого поручається відповідач 2, укладений зі строком погашення 27.05.2016.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Відповідно до статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 у справі № 910/1781/15-г скасувати.

Справу № 910/1781/15-г передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова