Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2014 року м. Київ К/9991/26223/12

№ К/9991/26223/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі № 2а-10630/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (СПД) ОСОБА_4

до Держаної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (ДПІ)

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі СПД ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 26.11.2010 № 1039/17-40/НОМЕР_1, про порушення позивачем норм підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит у податковому обліку за березень 2010 року на 921,00 грн. за податковою накладною ТОВ «Лукойл Україна», яка виписана в іншому податковому періоді; завищено податковий кредит у податковому обліку за січень 2010 року на загальну суму 113843,00 грн. за податковою накладною ТОВ «Найт Стар», яка підписана не уповноженою особою, складена з недоліками, зокрема щодо відображення опису (номенклатури) товарів, їх кількості (обсягу, об`єму).

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2010 № 0004221740/0 - про визначення податкового зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 172146,00 грн., у тому числі: 114764,00 грн. - за основним платежем та 57382,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання господарських операцій з поставки транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Найт Стар» виписав на адресу позивача податкові накладні, за якими він сформував податковий кредит в податковій декларації за січень 2010 року.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості отриманих товарів (послуг), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у позивача документів, які б підтверджували реальність операцій з поставки позивачу транспортно-експедиторських послуг та з не відповідності податкової накладної, виписаної ТОВ «Найт Стар», нормам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Як свідчить приєднана до справи копія податкової накладної від 31.01.2010 № 56, виписаної ТОВ «Найт Стар» з посиланням на виконання поставки транспортно-експедиційних послуг, у ній вказано назву послуги у рядку «номенклатура поставки товарів (послуг) продавця» та ціна без зазначення інших даних. Не відображають змісту та обсягу господарської операції - надання транспортно-експедиційних послуг і надані позивачем до суду апеляційної інстанції акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які не були надані ним в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Можливість необізнаності позивача з порядком оформлення документів на підтвердження господарських операцій спростовується тією обставиною, що позивач надав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані впродовж січня 2010 року між ним, як виконавцем транспортно-експедиторських послуг, та ТОВ «Нова експедиція», як замовником, в яких міститься детальна інформація щодо виконаних рейсів, маршрутів, транспортних засобів, виду вантажу (а.с. 124-250, т. 1).

Відповідно до частини третьої ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів, зокрема, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог.

Частинами одинадцятою, тринадцятою ст. 9 цього Закону встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

При цьому за змістом частини шостої цієї статті та абзацу шостого ст.1 цього Закону, в якому розкрито поняття перевізника як учасника транспортно-експедиторської діяльності, в транспортному документі на перевезення вантажів експедитор виступає як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач, а цей документ регулює відносини між експедитором та перевізником.

Надані позивачем в судовому процесі акти не містять жодної інформації стосовно ТОВ «Найт Стар» як учасника транспортно-експедиторської діяльності при здійсненні операцій з перевезення вантажів за дорученням позивача.

Відповідно до частини четвертої ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При відсутності транспортного документу (комплекту таких документів), який би засвідчував участь ТОВ «Найт Стар» у при здійсненні операцій з перевезення вантажів за дорученням позивача, висновок судів попередніх інстанцій стосовно не підтвердження податкового кредиту в податковому обліку позивача в сумі 113843,00 грн. є правильним, відповідає встановленим у справі обставинам та правильному застосуванню норм матеріального права.

Разом з тим, з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність податкового повідомлення-рішення від 30.11.2010 № 0004221740/0 у частині визначення податкового зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 1381,50 грн., у тому числі: 921,00 грн. - за основним платежем та 460,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, не можна погодитися.

Як встановлено у судовому процесі, позивач включив до складу податкового кредиту у податковому обліку за березень 2010 року ПДВ у сумі у сумі 921,00 грн. за податковою накладною ТОВ «Лукойл Україна», яка виписана в іншому податковому періоді - червень 2009 року.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);.

Якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 05.12.2011 у справі за позовом ТОВ «Акцентбуд» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині..

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково, змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012.

Позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.11.2010 № 0004221740/0 у частині визначення податкового зобов`язання із податку на додану вартість у сумі 1381,50 грн., у тому числі: 921,00 грн. - за основним платежем та 460,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош