Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2015 р. м. Київ К/9991/27829/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року

у справі № 2а/0570/2010/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмарін»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санмарін» (далі - ТОВ «Санмарін»; позивач) до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі - Жовтнева МДПІ м. Маріуполя; відповідач) задоволено. Визнано незаконними дії Жовтневої МДПІ м. Маріуполя щодо відмови ТОВ «Санмарін» у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку на 2011 рік. Зобов'язано Жовтневу МДПІ м. Маріуполя видати ТОВ «Санмарін» свідоцтво про сплату єдиного податку на 2011 рік. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Жовтнева МДПІ м. Маріуполя, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 14 грудня 2010 року позивачем подано до контролюючого органу заяву про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2011 рік.

В свою чергу, відповідачем листом № 18538/10/15-113 від 21 грудня 2010 року відмовлено товариству у видачі свідоцтва, оскільки відповідно до податкової звітності ТОВ «Санмарін» з податку на додану вартість за дванадцять місяців 2010 року загальний обсяг поставок позивача склав 5 691 800,00 грн., що є перевищенням граничного розміру виручки, встановленого Указом Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що при визначенні обсягу виручки в розглядуваному випадку необхідно враховувати розмір винагороди, отриманої позивачем за договорами комерційного посередництва (морського агентування), а не загальний розмір коштів, отриманий товариством на розрахунковий рахунок, позаяк ці кошти надходили на рахунок ТОВ «Санмарін» транзитом, не є власністю останнього та підлягали обов'язковій передачі третім особам.

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Згідно із статтею 117 Кодексу торговельного мореплавства України морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

В даній справі судами з'ясовано, що ТОВ «Санмарін» виконувало агентські функції (морські агентські функції) у морському порту або поза його територією як постійний представник судновласників, зокрема, за договорами морського агентування за винагороду надавало послуги в галузі торговельного мореплавства.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

При цьому положеннями Указу № 727/98 не передбачено можливості кваліфікації фактично отриманих платником коштів від реалізації послуг (товарів) як його виручки залежно від виду правочину, на підставі якого отримані такі кошти, та від їх подальшого спрямування.

А відтак, спірні кошти, отримані позивачем за виконання зобов'язань на користь третіх осіб у рамках здійснення морських агентських функцій, є виручкою ТОВ «Санмарін» у розумінні статті 1 Указу № 727/98.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 18 листопада 2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя задовольнити.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Карась О.В.