Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/19291/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.,

за участю представників:

позивача - Павлюк І.С.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012

у справі № 2а-13395/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшнл Україна" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень, визнання дій протиправними.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0000872202/0, від 07.09.2010 № 0000432201/0, а також визнати протиправними дії ДПІ щодо визнання наявності фактів завищення Товариством від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на загальну суму 293 664 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкової зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у загальному розмірі 155 395 грн., як це зафіксовано в акті перевірки від 25.08.2010 № 755/1-22-01/35431993.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.06.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012, позов задоволено частково; оскаржувані податкові повідомлення-рішення скасовано; в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, а також валютного та іншого законодавства за той самий період.

За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 25.08.2010 № 755/1-22-01/35431993 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0000872202/0, згідно з яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 718 710 грн., а також податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0000432201/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 377 895 грн. (у тому числі 251 930 грн. за основним платежем та 125 965 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для застосування до позивача оспорюваної суми штрафних санкцій з податку на прибуток став висновок ДПІ про несвоєчасну сплату Товариством цього податку в розмірі 359 354 грн. з виплаченого нерезидентові доходу у вигляді відсотків за користування позикою.

Надаючи правову оцінку наведеному висновку податкового органу, суди на підставі дослідження наявних у справі документів (виписок з банківського рахунку позивача) встановили, що податок на прибуток у сумі 261 882 грн. та у сумі 34168 грн. було перераховано Товариством у день виплати доходу нерезиденту у відповідних сумах, тобто своєчасно.

У той же час суди зазначили, що хоча решта суми податку на прибуток була сплачена позивачем до бюджету несвоєчасно, втім з огляду на своєчасність відображення (нарахування) цієї суми у податковому обліку Товариства відсутній склад податкового правопорушення, за яке передбачена відповідальністю підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Однак така правова оцінка обставин даної справи не відповідає нормам матеріального права, що регулюють розглядувані правовідносини.

У період, охоплений перевіркою, порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України регулювався статтею Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом «а» пункту 13.1 статті 13 названого Закону передбачено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

Згідно з пунктом 13.2 цієї ж статті Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

В силу вимог пункту 16.13 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Таким чином, оскільки згідно з наведеними правилами оподаткування граничним терміном сплати податку на прибуток до бюджету з доходу, виплаченого нерезиденту, є дата виплати такого доходу, то перерахування до бюджету податку після цієї дати є податковим правопорушенням.

Відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Зміст цієї норми Закону свідчить про те, що умовою для застосування до платника розглядуваного штрафу є, зокрема, здійснення платником грошових виплат без нарахування та сплати податку. Тобто оскільки платник повинен і нарахувати податок, і сплатити його до бюджету, то невиконання будь-якої з наведених дій тягне застосування цього штрафу.

З огляду на установлений судами факт несвоєчасного перерахування позивачем до бюджету податку на прибуток у загальній сумі 63305 грн. (який не заперечувався позивачем у ході розгляду справи) застосування до Товариства 126 610 грн. штрафу слід визнати обґрунтованим.

Однією з підстав для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ в оспорюваній сумі стало невизнання ДПІ права позивача на податковий кредит у сумі 382 655,57 грн. з огляду на його формування за податковими накладними, виписаними у попередніх податкових періодах, за відсутності поданої Товариством скарги на постачальника.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, наведена норма Закону лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит. У той же час зі змісту положень пункту 7.4 статті 7 названого Закону вбачається, що оскільки формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, то використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

При цьому закон не ставить реалізацію такого права в залежність від будь-яких умов, зокрема, від моменту отримання платником податкової накладної від постачальника або від подання скарги на постачальника.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно визнали розглядуваний висновок податкового органу таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

По епізоду, пов'язаному з невиконанням Товариством розподілу сум податкового кредиту з ПДВ пропорційно часткам використання придбаних товарів в оподатковуваних та неоподатковуваних операціях платника, Вищий адміністративний суд України також погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, які, встановивши факт дотримання позивачем законодавчо установлених вимог щодо виконання цього розподілу, тим самим спростували відповідні твердження ДПІ.

Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ДПІ стосовно визнання наявності фактів завищення Товариством від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на загальну суму 293 664 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у загальному розмірі 155 395 грн., як це зафіксовано в акті перевірки від 25.08.2010 № 755/1-22-01/35431993, суди цілком об'єктивно зазначили, що наведені висновки акта перевірки самі по собі не створюють правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав платника, а відтак не підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. Однак при цьому суди безпідставно вдалися до дослідження та надання правового аналізу обставинам щодо правомірності формування платником витрат за операціями з придбання юридичних послуг та щодо порядку обліку позивачем маршрутизаторів у складі 4 групи основних фондів, які стали підставою для наведених висновків податкового органу. Оскільки вказані позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, то матеріально-правові факти, на яких вони ґрунтуються, також не підлягають оцінці у рамках даного провадження.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.06.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 у справі № 2а-13395/10/2670 скасувати.

3. Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.09.2010 № 0000432201/0, а також податкове повідомлення-рішення 07.09.2010 № 0000872202/0 в частині застосування 592100 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

4. В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль І.В. Приходько