Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №522/10609/18
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №522/10609/18
Постанова КЦС ВП від 31.05.2023 року у справі №522/10609/18

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

місто Київ

справа № 522/10609/18

провадження № 61-12519св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складіСєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен банк Аваль») 18 червня 2018 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , просило усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання осіб такими, які втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення.

Позов АТ «Райффайзен банк Аваль» обґрунтовувало тим, що 30 серпня 2007 року уклало з ОСОБА_4 кредитний договір № 014/0044/82/80784.

31 серпня 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого зобов`язання позичальника за кредитним договором забезпечуються іпотекою трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Також в договорі іпотеки є застереження, відповідно до якого задоволення вимог іпотекодержателя можливе шляхом передання йому права власності на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що оскільки позичальник належно не виконував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, банк на підставі рішення від 23 грудня 2006 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33125525, набув право власності на предмет іпотеки. Проте у червні 2015 року АТ «Райффайзен банк Аваль» стало відомо, що в квартирі АДРЕСА_2 , незаконно зареєстровані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , що позбавляє банк можливості розпоряджатися належним йому майном.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачі заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 13 січня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов АТ «Райффайзен банк Аваль».

Суд визнав такими, які втратили право користування житловим приміщенням, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Виселив з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачі не є власниками спірної квартири, яка з грудня 2016 року належить на праві власності позивачу, а тому втратили право користування нею та мають бути виселені, оскільки власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Постановою від 25 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року в частині вимог АТ «Райффайзен банк Аваль» про виселення ОСОБА_1 скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_1 про її виселення.

Суд апеляційної інстанції врахував те, що особам, які виселяються із предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Апеляційний суд встановив, що в іпотеку передано квартиру, яка належала на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 13 серпня 1993 року, тоді як договір іпотеки укладено 31 серпня 2007 року, тобто спірна квартира не придбавалася іпотекодавцем за рахунок кредитних коштів. Оскільки іпотечне майно придбане не за кредитні кошти, особи, які проживають в такому житловому приміщенні, не втрачають право користування ним у зв`язку зі зверненням стягнення на іпотечне майно, адже таке можливо лише у разі пропонування їм іншого житла.

З наведених підстав апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність передбачених законом підстав для виселення заявниці ОСОБА_1 без надання їй іншого постійного житла. Також апеляційний суд врахував, що інші відповідачі рішення суду першої інстанції не оскаржили, а тому суд не переглядав судове рішення в частині виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 грудня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в частині залишення без перегляду рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року, у цій частині передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , будучи переконаною, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила відсутність висновку Верховного Суду щодо вирішення питання меж перегляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, тобто застосування положень частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у подібних правовідносинах.

Заявниця зазначила, що в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, проте суд апеляційної інстанції штучно звузив межі перегляду оскаржуваного рішення та залишив поза увагою всі доводи скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

АТ «Райффайзен банк Аваль» у березні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на те, що заявниця не є представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому не може оскаржувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до зазначених відповідачів.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 20 лютого 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 30 серпня 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль»

(далі - ВАТ «Райффайзен банк Аваль»), правонаступником якого є АТ «Райффайзен банк Аваль», та ОСОБА_4 , уклали кредитний договір № 014/0044/82/80784, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у виді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 121 890, 00 дол. США строком до 30 серпня 2017 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13, 50 % річних.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 серпня 2007 року ВАТ «Райффайзен банк Аваль» та ОСОБА_4 уклали договір іпотеки, за умовами якого предметом іпотеки є трикімнатна квартира, загальною площею 73, 60 кв. м, житловою 51, 20 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_4 не виконав добровільно взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснював щомісячне погашення кредитної заборгованості згідно з графіком погашення кредиту та відсотків за кредитом, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

На виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором та з метою врегулювання кредитної заборгованості, відповідно до застереження, яке міститься в договорі іпотеки про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, позивач на підставі рішення від 23 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33125525, набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки житлово-комунальної організації від 22 червня 2015 року № 777 в зазначеній квартирі проживають та зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, АТ «Райффайзен банк Аваль» просило усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, які втратили право користування житловим приміщенням, зняття їх з реєстрації місця проживання та виселення.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржила лише ОСОБА_1 , яка просила скасувати оскаржуване судове рішення повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ «Райффайзен банк Аваль» в позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не подавали апеляційні скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року, як і не подавали заяви про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про виселення ОСОБА_1 скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову до ОСОБА_1 про її виселення.

Задовольняючи апеляційну скаргу частково, суд апеляційної інстанції врахував, що інші відповідачі рішення суду першої інстанції не оскаржили, тому не переглядав рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року в частині висновків про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

У касаційній скарзі ОСОБА_1 звернула увагу на те, що в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду першої інстанції повністю, проте суд апеляційної інстанції помилково звузив межі перегляду оскаржуваного рішення та залишив поза увагою всі доводи скарги. Як підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду визначила відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 367 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи касаційної скарги з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/22020/17 (провадження № 61-13392св19) про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом припинення права користування нею та виселення без надання іншого житлового приміщення зазначено, що апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав лише представник одного з відповідачів, інший відповідач апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не подавав. За таких обставин Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції не мав повноважень переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову до відповідача, який правом на апеляційне оскарження не скористався.

Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 559/1771/19 (провадження № 61-12423св20) за позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом виселення відповідачів із житлового будинку без надання іншого житлового приміщення зробив висновок про те, що оскільки один з відповідачів подав апеляційну скаргу у своїх інтересах, однак він не наділений повноваженнями на здійснення представництва іншого відповідача, який не оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, тому апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, зобов`язаний був вирішувати питання про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в частині вимог, пред`явлених до відповідача, який подав апеляційну скаргу.

Отже, Верховний Суд вже формулював висновки щодо меж перегляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, тобто щодо застосування положень частини першої статті 367 ЦПК України у подібних правовідносинах.

Ці висновки зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не має повноважень переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо позовних вимог стосовно тих осіб, які не оскаржили його в апеляційному порядку. Вихід за межі апеляційного розгляду справи має бути окремо обґрунтований судом.

Тож доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 367 ЦПК України у подібних правовідносинах не підтвердилися.

Також у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 367/6556/19 (провадження № 61-7428св21) за позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення Верховний Суд врахував, що судові рішення оскаржував лише один відповідач, інші відповідачі судові рішення про їх виселення не оскаржували, своїм правом приєднання до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка цих відповідачів, на переконання Верховного Суду, свідчить про згоду з оскарженими судовими рішеннями. Верховний Суд врахував, що заявник не навів переконливих доводів, як оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог до інших відповідачів порушують його права та інтереси за умови, що ці відповідачі судові рішення не оскаржили, тобто погодилися з ними.

У справі, що переглядається, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не оскаржували рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а ОСОБА_1 , яка подала апеляційну скаргу, не наділена повноваженнями на здійснення представництва інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З наведених підстав суд апеляційної інстанції, діючи в межах, встановлених статтею 367 ЦПК України, правильно дав оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції виключно в частині вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 . Підстав вийти за межі розгляду апеляційної скарги заявниці суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не встановив.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не є представником ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому наділена правом подавати апеляційну скаргу виключно у своїх інтересах, а також те, що інші відповідачі правом на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про їх виселення чи на приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 не скористалися, що фактично свідчить про згоду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з рішенням суду першої інстанції, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 січня 2021 року лише в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак