Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.12.2020 року у справі №759/16502/18

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 759/16502/18

провадження № 61-18508св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 25 листопада 2019 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.

М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, неустойки та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

01 липня 2017 року між сторонами укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до якого ОСОБА_1 надала ОСОБА_2 у користування належну їй на праві власності квартиру разом із меблями, устаткуванням та обладнанням, що знаходиться у приміщенні згідно з актом прийому-передачі № 1 до договору № 01/07 оренди нерухомого майна (квартири) від 01 липня 2017 року.

Вказувала, що розмір орендної плати складав 1 100,00 доларів США або 29 000,00
грн на місяць. Відповідач додатково сплачував вартість комунальних послуг, використаної ним холодної та гарячої води, електроенергії, опалення, телекомунікаційних послуг, інтернету, тощо.

Зазначала, що строк дії договору становив 1 рік із 01 липня 2017 року по 01 липня 2018 року. У подальшому строк дії договору продовжено ще на рік на підставі

пункту 5.2 договору.

Звертала увагу на те, що позивач свої зобов'язання за договором виконала, надавши відповідачу приміщення на умовах, передбачених договором, проте відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, протягом літа 2018 року не сплачував орендні платежі та комунальні послуги, внаслідок чого станом на 01 вересня 2018 року утворилась заборгованість зі сплати орендних платежів у розмірі 87 000,00 грн та з оплати комунальних послуг у розмірі 5 800,00 грн.

01 вересня 2018 року позивач вручила відповідачу письмове повідомлення про припинення договору з вимогою звільнити приміщення у строк до 05 вересня

2018 року та передати приміщення і майно, що входить до його складу, у належному стані, проте жодних дій, спрямованих на виконання зазначеного у повідомленні, відповідачем здійснено не було.

07 вересня 2018 року на адресу відповідача, зазначену у договорі, та на адресу орендованого приміщення поштою надіслано повідомлення про дострокове припинення дії договору. Відповідач лише 24 вересня 2018 року звільнив орендоване приміщення.

Під час обстеження було виявлено пошкодження майна та недостачу речей.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість зі сплати орендних платежів за червень, липень, серпень 2018 року у розмірі 87 000,00 грн, заборгованість зі сплати комунальних платежів за 2 місці у розмірі 5 800,00 грн, заборгованість зі сплати комунальних платежів за період із 01 по 24 вересня 2018 у розмірі 1 639,59 грн, неустойку за користування приміщенням у період із 05 по 24 вересня 2018 року у розмірі

38 666,80 грн, послуги за прибирання приміщення у розмірі 3 000,00 грн; інфляційні втрати у розмірі 179,00 грн, 3 % річних у розмірі 726,99 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог вказував, що пунктом 4.1 договору сума у гривнях підлягає коригуванню один раз у чотири місяці і коригується відповідно до значення комерційного курсу продажу долара США на момент розрахунку. Проте сторонами договору не визначено, яким чином буде визначатися комерційний курс продажу долара США.

Вказував, що відповідач намагався домовитися з позивачем щодо часткової сплати за оренду квартири в іноземній валюті, оскільки в нього не було достатніх коштів, проте ОСОБА_1 категорично відмовилась.

Зазначав, що сторони під час укладення договору домовлялися, що плата буде лише у доларах США, а тому зазначили 29 000,00 грн - сума, яка не є остаточною та підлягає коригуванню.

Звертав увагу, що сторони так і не домовилися щодо сплати за оренду приміщення в гривні. У Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, чинному на дату укладення договору, встановлено режим здійснення валютних операцій на території України.

Статтею 7 Декрету визначено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Таким чином, засіб платежу, встановлення ціни у договорі в іноземній валюті, розрахунки сторін договору в іноземній валюті та визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті не є тотожними поняттями. Отже, зобов'язання за договором були виражені в іноземній валюті, а не в грошовій одиниці України - гривні, що не відповідає вимогам статті 524 ЦК України. Враховуючи те, що засіб платежу та встановлення ціни у договорі було визначено в іноземній валюті без визначення грошового еквіваленту, а тому договір оренди нерухомого майна від 01 липня

2017 року № 01/07 є недійсним.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що сторони підписавши спірний договір, досягли згоди щодо всіх істотних умов договору оренди, а оскільки сторонами не доведено належними та допустимими доказами того, що ними було досягнуто усної домовленості щодо пролонгації договору, тому строк дії договору оренди нерухомого майна закінчився 01 липня 2018 року. Крім того, ОСОБА_1 не доведено обставин, на які посилається, як на підставу своїх вимог, тому відсутні підстави для задоволення її позову.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 87 000,00 грн - заборгованість зі сплати орендних платежів за червень, липень, серпень 2018 року; 5 800,00 грн - заборгованість зі сплати комунальних платежів за 2 місяці; 1 639,59 грн - заборгованість зі сплати комунальних платежів за період із 01 по 24 вересня 2018 року; 726,99 грн - 3 % річних, а всього 95 165,99 грн. У решті рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідач за основним позовом не заперечує ту, обставину, що він користувався спірною квартирою до 24 вересня

2018 року, тому з відповідача підлягає стягненню плата за користування квартирою, та плата за комунальні послуги. Вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволено частково тому, що валюта зобов'язання визначена сторонами у доларах США, то у такому разі інфляційні втрати не стягуються, так як інфляція не поширюється на іноземну валюту, а підлягає стягненню лише 3 % річних. Також не підлягає стягненню неустойка, оскільки ні главою 59 ЦК України, ні укладеним договором найму вона не передбачена. Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд виходив з необґрунтованості таких вимог. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд виходив з того, що відсутні підстави для визнання договору оренди нерухомого майна недійсним.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн витрат, понесених за прибирання квартири.

Додаткова постанова мотивована тим, що оскільки відповідачем не виконаний пункт
3.12 договору оренди, а саме не здійснено за власний рахунок генеральне прибирання квартири, то з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати на прибирання.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду м. Києва

від 25 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваних судових рішеннях суди не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 760/10248/16-ц та постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16.

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якому заявник просить залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що відповідачем за первісним позовом не спростовано, що строк оренди за договором не було продовжено, та він не користувався квартирою позивача до 24 вересня 2018 року. Крім того, безпідставними є твердження відповідача щодо неправильного застосування апеляційним судом приписів статті 533 ЦК України, так як сторони фактично засвідчили у договорі свою згоду на фіксовану плату у гривні за найм квартири і під час розгляду справи відповідачем не заявлялося про неправильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за договором найму.

Крім того, разом з відзивом на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав клопотання про закриття касаційного провадження як помилково відкритого.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира

АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 19 січня 2004 року.

01 липня 2017 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар) укладений договір № 01/07 оренди нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець надав орендарю в оренду нерухоме майно, а саме, квартиру АДРЕСА_1, що належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності. Загальний строк оренди приміщення становить 1 рік, із 01 липня 2017 року по 01 липня 2018 року.

Відповідно до акту прийому-передачі від 05 липня 2017 року № 1 до договору оренди нерухомого майна (квартири) від 01 липня 2017 року № 01/07 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 97,9 кв. м, меблі, устаткування та обладнання, що в ньому знаходяться; орендодавець засвідчив про погодження надходження орендної плати за перший місяць та гарантійної суми, згідно з договором оренди.

Із пункту 1.3 договору оренди нерухомого майна (квартири) від 01 липня 2017 року № 01/07 вбачається, що загальний строк оренди приміщення становить 1 рік -

із 01 липня 2017 року по 01 липня 2018 року.

Пунктом 1.6 договору встановлено, що після закінчення встановленого терміну оренди орендар має переважне право перед усіма іншими фізичними або юридичними особами на продовження строку дії цього договору, але кінцеве рішення щодо подовження дії договору, приймає орендодавець, на свій особистий розсуд.

Із пункту 5.2 договору оренди нерухомого майна (квартири) від 01 липня 2017 року № 01/07 вбачається, що при належному виконанні умов договору цей договір за усною домовленістю сторін пролонгується ще на один рік.

Відповідно до пункту 3.12 договору по закінченню оренди орендар, за власний рахунок, виконує генеральне прибирання квартири або сплачує за відповідне прибирання стороннім службам клінінгу.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розмір плати за користування приміщенням складає 1 100,00 доларів США або 29 000,00 грн на місяць.

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 направлено вимогу, відповідно до якої, позивач просила звільнити приміщення у строк до 05 вересня

2018 року та передати приміщення та майно, що входить до його складу в належному стані, а також, сплатити заборгованість за орендною платою у сумі 87 000,00 грн, відшкодувати вартість комунальних послуг з утримання приміщення та прибудинкової території у сумі 1 762,00 грн, відшкодувати вартість спожитих комунальних послуг (електроенергія, холодне та гаряче водопостачання) згідно із даними лічильників станом на 01 вересня 2018 року та телекомунікаційних послуг у сумі 4 038,00 грн негайно.

ОСОБА_1 07 вересня 2018 року направлено на ім'я ОСОБА_2 повідомлення про дострокове припинення договору оренди від 01 липня 2017 року № 01/07 на підставі пункту 5.3. договору оренди та статей 611, 615 ЦК України, у якому позивач повідомила, що станом на 05 вересня 2018 року відповідач має 3-х місячну заборгованість з орендної плати за квартиру (неоплачені орендні платежі за червень, липень, серпень 2018 року) та повідомляє про дострокове припинення договору оренди від 01 липня 2017 року № 01/07 на підставі пункту 5.3 договору оренди.

Вказане вище повідомлення направлено ОСОБА_2 на дві адреси: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

06 вересня 2018 року ОСОБА_1 на ім'я дільничного офіцера поліції Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Боровщука В. Д. направлено заяву про вжиття заходів реагування щодо попередженню вчинення кримінального правопорушення, шляхом проведення перевірки заявлених відомостей та здійснення попереджувальних заходів щодо недопущення у подальшому злочинних дій з боку громадянина ОСОБА_2 до позивача та її майна, а також, просила забезпечити їй право на проживання у належній їй на праві власності квартирі.

24 вересня 2018 року складений акт у присутності сусідів, про те, що в їх присутності та за згодою власника квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 демонтований замок у вхідних дверях зазначеної квартири, який встановлений колишнім орендарем ОСОБА_2. Крім того, під час огляду квартири встановлено наступні пошкодження та недостачу речей, зокрема, розбите скло у вбудованих дверях - перегородці, яка веде до ванної кімнати; пошкоджені регулятори кухонної плити; пошкоджено шкіряну оббивку на дивані у кухні; пошкоджені та сильно забруднені пуф та крісло у вітальні; зникла підставка - ложемент для столових приборів на кухні у ящику; зламаний пульт для телевізора.

Відповідно до договору робіт від 12 жовтня 2018 року № 12102018, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, останній зобов'язався виконати роботи з генерального прибирання об'єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_1. Винагорода виконавцю становить

3 000,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном (частина третя статті 762

ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Згідно з частиною 1 статті 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 3 статті 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло.

Згідно з частинами 1 , 3 статті 820 ЦК України розмір плати за користування житлом встановлюється у договорі найму житла. Наймач вносить плату за користування житлом у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Відповідно до частини 1 статті 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені Частинами 1 , 3 статті 215 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1 , 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених статті 81 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договору оренди недійсним, оскільки цей договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що свідчить про прийняття обумовлених умов. ОСОБА_2 під час укладення договору оренди нерухомого майнане заявляв додаткових вимог або заперечень щодо його умов, зокрема щодо визначення розміру орендної плати в іноземній валюті або зазначені її розміру у гривні. Визначення зобов'язання у еквіваленті до іноземної валюти відповідає вимогам статті 533 ЦК України, а тому ця обставина не може бути підставою для визнання договору недійсним.

У своїй касаційній скарзі заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 760/10248/16-ц та постанові Верховного Суду України від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16.

Так, за обставинами справи № 760/10248/16-ц, зазначеної заявником, як приклад неоднакового застосування апеляційним судом норм права, встановлено, що після попередження про розірвання договору оренди приміщення та направлення повідомлення про звільнення займаного житла, відповідач не звільнила житлове приміщення та продовжувала користуватися ним і не вносила плату за проживання, тому відповідно до пункту 5.3 договору зобов'язана сплатити за проживання у розмірі по 50,00 грн щодня.

У справі № 6-1905цс16 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 169 ЦК Української РСР грошові зобов'язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Проте, у розглядуваній справі № 759/16502/18 сторони у договорі передбачили розмір плати за користування приміщенням у сумі, зазначивши її у доларах США і у гривні, на час укладення договору, виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, відповідно не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Отже, висновки апеляційного суду не суперечать позиціям, зазначеним заявником, як приклад неоднакового застосування норм права.

Оскільки відсутні підстави для визнання договору недійсним, відповідно суд апеляційної інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість на підставі договору.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду у вигляді переоцінки доказів та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У квітні 2021 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, яке обґрунтовано тим, що провадження за касаційною скаргою відкрито судом помилково, оскільки скарга подана на судове рішення у малозначній справі.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У цій справі предметом зустрічного позову є визнання договору недійсним.

Таким чином, ця справа не є малозначною у силу закону (на підставі пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України), оскільки заявлена вимога немайнового характеру, у зв'язку із чим в ній неможливо визначити ціну позову.

Тому така справа могла бути віднесення її до категорії малозначних, відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є, зокрема справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 4 статті 19 ЦПК України загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Встановивши, що зазначена справа розглядалася судом першої інстанції у загальному позовному провадженні, не визнавалась судами як така, що є незначної складності на підставі пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України, тому відсутні підстави вважати, що касаційне провадження у цій справі відкрито помилково.

Верховний Суд також не встановив наявність підстав для віднесення справи до категорії малозначних, а тому клопотання представника позивача про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 19, 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2019 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик