Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2021 року у справі №127/984/20

Постанова

Іменем України

31 травня 2021 року

м. Київ

справа № 127/984/20

провадження № 61-1335св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Ідея Банк",

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі судді Денишенко Т. О. та акціонерного товариства "Ідея Банк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року у складі судді Дернової В. В., додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року у складі судді Дернової В. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Рибчинського В. П., Голоти Л. О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Ідея Банк" про стягнення грошових коштів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства "Ідея Банк" (далі - АТ "Ідея Банк") в особі Вінницького відділення банку № 2 про захист прав споживача шляхом стягнення грошових сум.

Позов мотивований тим, що 07 грудня 2018 року сторони у справі уклали договір поворотної фінансової допомоги, згідно якого позикодавець ОСОБА_1 надала позичальнику АТ "Ідея Банк" позику в сумі 190 000,00 грн строком на шість місяців під зобов'язання повернути її до 07 травня 2019 року, сплатити проценти у розмірі 19,5% за весь термін користування позикою з виплатою відсотків у кінці кожного календарного місяця не пізніше останнього дня місяця, в якому відсотки повинні бути сплачені.

Внесення позивачем коштів в касу банку підтверджується квитанцією від 07 грудня 2018 року № 1431473. Банк своїх зобов'язань за дійсним договором не виконав, у встановлений строк 07 травня 2019 року кошти позики не повернув, проценти в сумі 12 282,00 грн не сплатив. Неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогою виконати умови чинного правочину проігноровані.

Просила стягнути з відповідача на її користь 190 000,00 грн позики, 12 282,00
грн процентів, 511 100,00 грн пені відповідно до договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року, 1 533 300,00 грн пені відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів", 50 000,00 грн моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року у розмірі 713 382,00 грн, з яких 190 000,00 грн становить суму позики, 12 282,00 грн - проценти за користування позикою, 511 100,00 грн - пеня.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь держави 7 133,82 грн судового збору, з ОСОБА_1 на користь держави стягнуто 3 376,18 грн судового збору.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 стягнуто 6 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана на рішення суду від 17 вересня 2020 року було залишено без руху з наданням заявнику п'ятиденного строку на виправлення недоліків скарги і сплати у дохід держави 10 868,39 грн судового збору за наведеними в ухвалі реквізитами.

Ухвалою апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка подана на рішення суду першої інстанції від 17 вересня 2020 року визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі статей 185, 357 ЦПК України, у зв'язку з неусуненням недоліку скарги, несплатою у дохід держави судового збору, зазначеного в ухвалі суду від 12 листопада 2020 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ "Ідея Банк" залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, додаткове рішення цього суду від 29 вересня 2020 року залишено без змін.

Стягнуто з АТ "Ідея Банк" на користь ОСОБА_1 понесені витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 5 000,00 грн.

Рішення місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що між сторонами у справі був укладений договір поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого банк отримав позику, зобов'язавшись повернути ці кошти. Від імені АТ "Ідея Банк" договір підписав повноважний представник, працівник Вінницького відділення банку № 2 ОСОБА_3, цей правочин за своєю правовою природою є договором позики, що в ньому й зазначено. Договір позики банку коштів фізичною особою безумовно не є фінансовою послугою відповідача, тому спірні правовідносини Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" не регулюються, вони регулюються нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України. Керуючись статтями 525, 526, 527, 530, 610, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, суд підкреслив, що стороною договору поворотної фінансової позики від 07 грудня 2018 року є відповідач - АТ "Ідея Банк", кошти позики від ОСОБА_1 отримані банком, у зв'язку з чим вона обґрунтовано звернулася до сторони договору з вимогою виконати взяті зобов'язання за дійсним правочином.

На виконання пункту 1.2 договору за строк користування позикою з 07 грудня 2018 року по 07 травня 2019 року сума процентів розміром 19,5% річних, які підлягають виплаті ОСОБА_1 за 121 день, склала 122 82,00 грн. Згідно пункту 7.3 договору ОСОБА_1 повинна бути сплачена пеня у розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочення повернення позики, тобто за 269 календарних днів розмір пені склав 511 100,00 грн. У вимогах ОСОБА_1 стосовно стягнення з банку пені та моральної шкоди на підставі норм Закону України "Про захист прав споживачів" відмовлено через їх безпідставність.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, АТ "Ідея Банк" посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано її з Вінницького міського суду Вінницької області.

23 лютого 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою АТ "Ідея Банк".

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував Закон України "Про захист прав споживачів".

У вказаній касаційній скарзі зазначено, що позивачі у справах про захист їхніх прав звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" не лише в суді першої інстанції, а і на наступних стадіях цивільного процесу.

Касаційна скарга АТ "Ідея Банк" мотивована посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У вказаній касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги всі обставини справи. Суд першої інстанції безпідставно відкрив провадження у справі, яка йому не підсудна за територіальною підсудністю та неправильно визначив характер спірних правовідносин.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу АТ "Ідея Банк" у якому зазначає, що усі доводи у вказаній касаційній скарзі зводяться до незгоди з оцінкою доказів та обставин справи судом першої та апеляційної інстанцій. Просила залишити касаційну скаргу АТ "Ідея Банк" без задоволення.

У березні 2021 року АТ "Ідея Банк" надіслало пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначає, що вказана касаційна скарга є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 07 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АТ "Ідея Банк" був укладений договір поворотної фінансової допомоги, згідно умов якого відповідач отримав позику в сумі 190 000,00 грн з остаточною датою повернення позики - 07 травня 2019 року (пункт 4.1 договору).

Вказаний договір від імені АТ "Ідея Банк" було підписано уповноваженим представником - ОСОБА_3.

Відповідно до пункту 3.1 договору позикодавець надає позику в момент підписання цього договору, а згідно з пунктом 3.2 договору позика надається в готівковій формі.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційна скарга ОСОБА_1 та її представника була залишена без руху із наданням п'ятиденного строку з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків скарги, а саме сплати судового збору у визначеному розмірі.

Вказана ухвала від 12 листопада 2020 року отримана адвокатом Якименко О. О. 13 листопада 2020 року, а ОСОБА_1-16 листопада 2020 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 152,153), однак судовий збір не сплачений, недолік апеляційної скарги не усунений.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо доводів касаційної скарги АТ "Ідея Банк" на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти. Чинним цивільним законодавством не передбачені обмеження також й щодо суми позики.

У постанові Верховного Суду України від 18 липня 2012 року у справі № 6-79цс12 зроблено висновок, що "договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки ЦК України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" є нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб'єктів - учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб'єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046, 1047, 1048 ЦК України".

Таким чином, за своєю правовою природою між сторонами був укладений договір позики, а тому під час вирішення спору необхідно керуватися положеннями ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникли з договору позики.

Подібні висновки щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 рокуу справі № 243/2997/16-ц та від 27 травня 2019 року у справі № 633/444/17.

Відповідно до статей 525, 526, 527, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статей 525, 526, 527, 530 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримана готівкою позика у розмірі 190 000,00 грн повернута не була, а відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Вказане підтверджується листом АТ "Ідея Банк" від 09 серпня 2019 року №
04.1/127371, згідно якого в результаті проведеної службової перевірки встановлено факти порушень, вчинених працівниками банку; для підтвердження можливих фактів шахрайства 27 травня 2019 року за № 45/4030/103/27/05 та 03 червня 2019 року за № 45/4033/103/03/06 на адресу начальника Вінницького ВП ГУНП України у Вінницькій області скеровано заяву про відкриття кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191 та 366 КК України відносно колишнього працівника банку ОСОБА_3; відомості внесено до ЄДРДР (а. с. 9,24-27).

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що оскільки стороною договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року є саме АТ "Ідея Банк", а не ОСОБА_3, а тому в разі їх викрадення шкоду завдано банку, а не позивачеві; позивач же має право вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання зобов'язань відповідно до умов договору.

Враховуючи вищезазначене, виконання обов'язку повернути кошти, отримані як позику, та виконати інші умови договору поворотної фінансової допомоги від 07 грудня 2018 року покладено саме на відповідача - АТ "Ідея Банк", оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

При відшкодуванні витрат з оплати професійної правничої допомоги, суди врахували відсоток задоволених позовних вимог, доведеність та обґрунтованість розміру оплати праці адвоката.

Доводи скаржника стосовно безпідставного відкриття судом першої інстанції провадження у справі, яка йому не підсудна за територіальною підсудністю, є безпідставними, оскільки частиною 7 статті 28 ЦПК України передбачено можливість пред'явлення позову, який виникає з діяльності філії або представництва юридичної особи, за їх місцезнаходженням.

Враховуючи зазначене, судом першої інстанції на стадії відкриття провадження дотримано норми процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року

Оскільки позика не є фінансовою послугою у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", то на спірні правовідносини не розповсюджується дія Закону України "Про захист прав споживачів", а отже позивач була зобов'язана сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги.

Враховуючи вищезазначене, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції відповідає нормам процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та акціонерного товариства "Ідея Банк" залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 вересня 2020 року, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко