ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 753/13624/18

провадження № 61-48635св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування заяви вказала, що з 1 листопада 2013 року перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2014 року. З ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначила, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 почав застосовувати до неї психологічне насильство шляхом систематичних образ, погроз, приниження, залякування та фізичного насильства, шляхом завдання тілесних ушкоджень.

ОСОБА_1 стверджувала, що приводу неправомірних дій ОСОБА_2 вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів.

25 травня 2018 року ОСОБА_2 застосував до неї фізичне насильство і з цього приводу вона звернулася до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві із заявою, на підставі якої внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу (далі - КК) України, питання проведення судово-медичної експертизи вирішується.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд видати обмежувальний припис строком на 6 місяців стосовно ОСОБА_2 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов`язки, а саме: заборонити перебувати за місцем проживання ОСОБА_1 - у квартирі АДРЕСА_1 ; заборонити наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), роботи, а також інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ;заборонити вести телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року, ухваленим у складі судді Цимбал І. К., у задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю у справі належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суд першої інстанції вказав, що вина ОСОБА_2 жодними доказами не підтверджена.

Оцінюючи ризики вчинення ОСОБА_2 дій, які можуть бути розцінені як насильство, суд першої інстанції їх вірогідними не вважав.

Постановою Київського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким заяву задоволено частково.

Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого у квартирі АДРЕСА_2 .

Встановлено такі заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покладено на нього наступні обов`язки: заборонено наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця проживання ОСОБА_1 - до квартири АДРЕСА_1 ; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видано строком на два місяці.

У іншій частині заяви відмовлено.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви суд апеляційної інстанції не погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вказав на помилковість дій суду першої інстанції щодо оцінки доведеності вини кривдника у вчиненні правопорушень, яка не є предметом розгляду заяви про видачу обмежувального припису.

Частково задовольняючи заяву, суд апеляційної інстанції виходив із того, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 вчиняє дії відносно ОСОБА_1 , пов`язані з образами, погрозами, приниженням, переслідуванням, залякуванням.

Постанова суду апеляційної інстанції також мотивована тим, що доводи заяви знайшли своє часткове підтвердження, оскільки наявність конфлікту між колишнім подружжям та батьками дитини, відсутність бажання примирення, дають підстави дійти висновку про наявність ризиків щодо повторного вчинення домашнього насильства.

Доводи ОСОБА_2 про те, що заявником до суду не було надано доказів вчинення ним будь-якого насильства відносно ОСОБА_1 , апеляційний суд не прийняв до уваги, так як вони спростовуються дослідженими доказами, а також вказав, що судом повинні досліджуватися ризики повторного вчинення насильства, а не факт його вчинення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив постанову Київського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року скасувати і залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

На думку заявника, висновки суду апеляційної інстанції сформовані виключно на твердженнях заявника та не підтверджуються доказами. Жодних рішень про притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення насильства над заявником немає.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

Судом апеляційної інстанції установлено, що з 1 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 червня 2014 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Після розірвання шлюбу і до 2 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали у належній їм квартирі АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до правоохоронних органів, її заяви зареєстровано в єдиному обліку органами Національної поліції України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події. Проте правоохоронними органами ухвалювалися рішення про закриття кримінальних проваджень, як таких, що не містять складу кримінального правопорушення.

Апеляційним судом також установлено, що 9 січня 2018 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12018100020000199 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

31 травня 2018 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12018100020004915 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України. Досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

Звертаючись до правоохоронних органів за фактом вчинення ОСОБА_2 правопорушення, ОСОБА_1 зазначала про застосування до неї з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 психологічного насильства, систематичних образ, погроз, приниження, залякування та повідомляла, що ОСОБА_2 застосовував до неї фізичне насильство, завдаючи тілесних ушкоджень.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України у цій же редакції Кодексу під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести у подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої особи від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Відповідно до частини другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Належним чином оцінивши вірогідність продовження та повторного вчинення домашнього насильства, апеляційний суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи, дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 .

Доводи ОСОБА_2 про те, що не існує жодного судового рішення про притягнення його до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення насильства над заявником, не спростовують висновку апеляційного суду у цій справі й не впливають на правильність оскаржуваного судового рішення.

Апеляційний суд правильно вказав, що судом повинні досліджуватись ризики вчинення насильства. Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 125 КК України продовжується.

Інші доводи касаційної скарги на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 1 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов